«У вас уся спина біла» - Культура - dt.ua

«У вас уся спина біла»

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Перше квітня буває не щодня. І навіть не щомісяця. Це тим паче дивно, що відомі принаймні ще 364 дні в році, коли можна сміятися, реготати й навіть хихотіти...

Перше квітня буває не щодня. І навіть не щомісяця. Це тим паче дивно, що відомі принаймні ще 364 дні в році, коли можна сміятися, реготати й навіть хихотіти. Проте для жартів, розіграшів та обманів використовується саме цей день. Усупереч будь-якій логіці, саме в День сміху обвести людину навколо пальця чомусь найлегше. І вчора, першого квітня, багато наших газет посилено відправляли у відставку відомих політиків, одружували й розлучали естрадних зірок і здійснювали парадоксальні відкриття в науці й техніці...

Щось схоже преса робила й раніше. Наприклад, 1698 року одна лондонська газета повідомила, що завтра, 1 квітня, о 12 годині дня в Тауері милом митимуть левів. Уранці натовп городян уже займав місця, аби побачити надзвичайне видовище. Рівно через двісті років та сама газета повторила повідомлення про миття левів. І знову жителі Лондона захотіли це побачити.

Американська газета (штат Невада, 1862 рік) написала, що в гірському масиві було знайдено скам’янілу людину. І додала: невдовзі тіло відокремлять від скелі і з дотриманням усіх ритуалів поховають. Сотні листів надійшло до редакції з настійною вимогою залишити покійника там, де його знайшли.

1 квітня 1981 року у швейцарській газеті з’явилося повідомлення про удачу відомих генетиків, які схрестили курку й шимпанзе, фотографію «курпанзе» обіцяли опублікувати в найближчих номерах газети. Довірливі читачі кілька місяців ретельно шукали в газеті унікальне фото. Чи треба додавати, що наклад істотно зріс.

Провідна гонконгівська газета повідомила 1 квітня 2000 року, що проблему браку питної води в місті буде просто розв’язано з допомогою антени, встановленої на горі для добування вологи з хмар. Але коли й це не допоможе, писалося в газеті, прісну воду завозитимуть із Китаю в таблетках, причому одна така таблетка буде еквівалентна чотирьом літрам води. Народ повірив, і редакцію завалили листами: «Де ж обіцяна вода?», «Чому КНР так і не постачає конче необхідні таблетки?»

Приклади газетних розіграшів можна продовжувати і продовжувати. А я хочу розповісти про блискучого гумориста й майстра містифікацій, чиї знамениті розіграші гриміли по всій країні не лише в День сміху. Це композитор Микита Богословський. Ось, наприклад, один із сотні його розіграшів. Одного разу на квартиру Сергія Михалкова зателефонував Богословський і відрекомендувався заступником міністра морського флоту, адміралом таким-то. Сказав, що командування вирішило один із лінкорів назвати ім’ям Михалкова. Затинаючись, Михалков довго дякував за високу честь. Наступного дня — дзвінок: вибачте, мовляв, але вирішено назвати вашим ім’ям не лінкор, а крейсер. Знову слова вдячності. Новий день, і новий дзвінок — не крейсер уже, а есмінець. Знову Сергій Володимирович сердечно подякував командуванню ВМФ. Дзвінок наступного дня приніс наступну звістку — не есмінець, а сторожовий катер. Знову слова вдячності. Новий дзвінок: не сторожовий катер, а ботик на чотирьох веслярів тепер носитиме ваше прізвище, товаришу Михалков. І лише тоді Михалков зрозумів, що це розіграш.

Улітку 1976 року я особисто був свідком чергової містифікації Микити Богословського. Тоді в Криму проходили творчі вечори під спільною назвою «Композитори — робітничому класу» (я ж як журналіст мав висвітлити ці виступи в «Советской культуре»).

На вечорах виступали два композитори — Микита Богословський і Едуард Колмановський. Програма концерту будувалася так, що в одному відділенні виступав Микита Володимирович, а в іншому — Едуард Савелійович. Богословський співав свої відомі пісні «Синий платочек», «Темная ночь», «Шаланды, полные кефали», розповідав анекдоти, відповідав на записки з залу, читав епіграми — повна, так би мовити, імпровізація. Едуард Савелійович до виступів поставився дуже відповідально, імпровізації боявся й постійно за лаштунками повторював напам’ять текст, який написав ще в Москві.

Починав Едуард Савелійович так: «Здрастуйте! Я — Едуард Колмановський. Ви, напевно, знаєте мою пісню «Хотят ли русские войны?». Написано її було так: сидимо ми в мене в кухні — я, Женя Євтушенко й Марік Бернес, слухаємо по радіо «Последние известия». А треба сказати, що це був не простий для нашої країни 1961 рік...» І, розповівши історію написання знаменитої пісні, Едуард Савелійович сідав до рояля й разом із залом співав її... Так було на кожному концерті — у Сімферополі, Джанкої та Севастополі.

Але в Керчі адміністратору, який організував концерти, цього видалося замало, і він оголосив виступи одночасно в двох будинках культури: Богословський розпочинає в залі Камиш-Бурунського комбінату, Колмановський тоді ж виступає на судноремонтному заводі, а в антракті їх міняють місцями. Для цього чергували дві машини, аби кожен композитор за лічені хвилини міг потрапити в інший зал.

Хотів би зауважити, що в цій поїздці композиторів по Криму постійно супроводжував такий смішний момент: ані глядачі, ані навіть працівники філармонії не знали, хто з них хто. Щоразу доводилося нагадувати: «Я — Богословський», «А я — Колмановський».

І ось розпочинається нещасливий «подвійний» концерт. Виходить на сцену Богословський і чомусь каже: «Здрастуйте. Я — Едуард Колмановський. Ви, напевно, знаєте мою пісню «Хотят ли русские войны?»… І так він проговорив, програв і проспівав усе, що зазвичай робить на концерті Колмановський. У антракті Микита Володимирович сів у машину й переїхав до іншого залу.

Тут же, у цьому залі, після антракту Колмановський вийшов на сцену й почав: «Здрастуйте! Я — Едуард Колмановський. Ви, напевно, знаєте мою пісню «Хотят ли русские войны?». Написано її...». Зал регоче. «...я, Женя Євтушенко та Марік Бернес слухаємо по радіо «Последние известия»… Сміх. «А треба сказати, що це був не простий для нашої країни...». Одне слово, закінчити виступ йому не дали...

У результаті гастролі було зірвано. Через багато років Микита Володимирович так прокоментував подальші події: «Зрозуміло, Колмановський жахливо образився і, повернувшись до Москви, подав на мене позов у Бауманський районний суд. Я перед ним тисячу разів вибачався, мої друзі ходили до нього з поклонами, але Едуард Савелійович був невблаганний. Коли ж у суді я почав каятися, казати, що мене просто лихий поплутав, і розповів усю цю історію, коли суддя, народні засідателі й зал почали реготати, лише тоді Едуард також розсміявся й забрав свій позов. Ми помирилися і стали справжніми друзями».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво