У потязі Базель — Берлін, 23.10.2006 - Культура - dt.ua

У потязі Базель — Берлін, 23.10.2006

3 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 3 листопада-10 листопада

З Базеля до Берліна їзди понад сім годин, і треба справді любити залізницю, щоб настільки нерозумне переміщення могло приносити втіху...

З Базеля до Берліна їзди понад сім годин, і треба справді любити залізницю, щоб настільки нерозумне переміщення могло приносити втіху. Я один із тих, хто любить залізницю. Я щосили вдаю, що мені це подобається, ця нелогічно розтягнута у просторі втрата часу. З нею щось необхідно робити. У ній можна сховатися і заспокоїтися. Можна читати, можна з головою зануритись у книжку, сім годин — це роман сторінок на 200 чи й 250, залежить від автора. Можна ловити відблиски авторових слів, але при цьому дивитись у книжку і часом за вікно і думати про своє.

У потязі з Базеля до Берліна можна думати про — вибачте на слові — Європу. Наприклад, про цюріхський вокзал, де я пересідав на Базель (додаткова година мандрів). Ми ще тільки прибували, у вагонному коридорі скупчилося повно пасажирів, що заквапилися до виходу. Повз нас усе повільніше пропливав перон, а на ньому стояло все більше поліцейських. Вони стояли парами і часом трійками — уздовж усього перону, до якого ми прибували, такий собі ланцюг. Я навіть не встиг задуматись, навіщо вони тут. Мені навіть не уявилося, що всі вони зараз увійдуть до цього потяга і вирушать ним далі — на якусь таку загальношвейцарську нараду поліцейських, де їм вручатимуть іменні почесні грамоти, іменні пістолети і, звичайно ж, іменні швейцарські годинники. Я навіть не спромігся цього припустити, хоч підсвідомо здивувався: чому їх аж стільки?

Потім я йшов пероном до підземного переходу і все бачив: з кожного вагона вивалювало по одному-двоє високорослих негрів з велетенськими торбами, і всіх їх тут-таки затримували розставлені вздовж перону поліцейські. Отже, це була спецоперація. Вони, негри, все заздадегідь продумали і, щоб не привертати нічиєї уваги, розбившись по одному-двоє, їхали у різних вагонах. Вони їхали групою, але спробували це приховати, бо, мабуть, мали на це підстави. Мабуть, якісь папери у них не в порядку або щось інше не так. Двадцять п’ять високорослих негрів з велетенськими торбами в одному вагоні — це надто помітно. Але виявилося, що навіть коли їх двоє в одному вагоні — це теж помітно. І хтось із чутливих пасажирів устиг попередити поліцію — наприклад, sms-ом. А може, в кожному вагоні їхало по одному чутливому пасажирові. І кожен з них попередив поліцію Цюріха про двох високорослих негрів у своєму вагоні.

Я не мав часу придивлятися до розвитку ситуації. До відходу мого наступного потяга — на Базель — залишалося три хвилини, а мені слід було перебігти з восьмого перону на п’ятнадцятий. Мені зовсім нічого не відомо про долю тих кількох десятків негрів, затриманих поліцією на пероні вокзалу в Цюріху. Можливо, я навіть підсвідомо зрадів у ту мить, що не є негром, бо мене так само б затримали і почали перевіряти мої папери. Вони в мене в порядку, але потяг на п’ятнадцятому пероні я втратив би. Добре бути білим, ні, просто чудово — бути в Європі білим. Я навіть не мав часу самого себе присоромити за цю підсвідому радість.

Зате у потязі з Базеля до Берліна я мав достатньо часу, щоб зрозуміти: у тій сцені на цюріхському вокзалі йшлося передусім про межі. Європа, яку заведено вважати Старим Світом, насправді була й залишається наймолодшим із континентів. Вона досі формується. Вона досі не знає, де її межі, де вона починається й де закінчується. З рештою все ясно — з Африкою, Америкою та Австралією все ясніше ясного, навіть з Азією все ясно. А от з Європою — ні. Вона еластична, ніби казкова рукавичка. Її межі настільки не визначені, що їх увесь час хочеться порушувати. Цього разу одна з її меж проходила восьмим пероном цюріхського вокзалу.

Європа — це така географічна амеба, що увесь час змінює обриси. Місцями вона вже більш африканська від Африки. І якщо вона відмовиться ставати турецькою, то мало їй не здасться. Її межі всюди й ніде водночас. Нам просто гріх не скористатися такою її «безмежністю». При цьому нам випадає особливо почесна місія — довести Європі, що вона значно більша, ніж сама себе уявляє. Призвичаїти її до думання про себе інакше. До іншого розуміння себе і чим вона врешті є. І цим самим, можливо, врятувати її. Чи принаймні врятувати всіх тих, на кого знову чатують з облавами по всіх можливих перонах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво