У ДЖАЗІ ТІЛЬКИ... СОЛЬНИКИ! - Культура - dt.ua

У ДЖАЗІ ТІЛЬКИ... СОЛЬНИКИ!

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

«Джаз народився в Одесі!» — так заявляв свого часу Леонід Утьосов. І був певною мірою правий, попри аналогічні заміряння Чикаго та Нового Орлеана...

«Джаз народився в Одесі!» — так заявляв свого часу Леонід Утьосов. І був певною мірою правий, попри аналогічні заміряння Чикаго та Нового Орлеана. Проте останнім часом пальму першості стали перехоплювати інші міста країни, і насамперед Вінниця. Саме остання, за словами відомого джазового критика Олексія Когана, «стає джазовою столицею України».

Ось і зараз, після традиційних літніх канікул у республіці джазу, саме вінницький фестиваль на початку вересня відкриє новий сезон. Як він робить це вже сьомий рік поспіль, залучаючи славетних виконавців з усього світу, що й дає підстави справжнім любителям джазу називати місто над Бугом столицею вітчизняного джазу, а сам фестиваль — найстаршим у незалежній Україні.

Від перших — лише вперше

Загалом в квітні 1996 року все розпочиналося звичайно й традиційно — збірними концертами. Проте через виявлений інтерес процес пішов. Щоправда, продовжувати його під державним дахом було нелегко, поки 2000 року не виник Добродійний фонд сприяння розвитку талантів Поділля.

— Тоді одним із наших просвітительських обов’язків і стало забезпечення доступності таких заходів для всіх шанувальників джазу, — пояснив віце-президент фонду, режисер-постановник і координатор проекту Павло Третьяков. — Того самого 2000 року фестиваль уперше став безкоштовним завдяки появі першого серйозного мецената в особі НВІП «Струм». Це дозволило відразу підняти планку фестивалю, напевно, втричі. На ньому з’явилася маса достойних зірок, яких раніше ми просто не мали фізичної можливості запросити: Алекс Ростоцький, Ольга Пірагс, Президентський оркестр Збройних Сил України...

Зате тепер умови визначає вже сам фестиваль, який принципово відрізняється від проведених в інших містах.

— Форма фестивалів завжди припускає збірні концерти, коли музиканти, які зібралися, на очах у публіки «народжують» якусь імпровіз-композицію, яка більше не повториться, — продовжив Павло Третьяков. — Публіка спочатку від цього в захваті. А далі? І ми вирішили піти шляхом заглиблення у професіональну сферу. Так, зіграти сольну концертну програму досить важко, — це вищий пілотаж. Однак саме так ми побудували ще торішній фестиваль.

І слід зазначити, що виведення джазу на велику сцену, яка відрізняється від комфортних салонів для публіки, яка жує, виправдало себе. Тому що лише на великій сцені й перед широкою публікою музиканти вважають за гідне представляти ексклюзивні та прем’єрні програми. Тим паче за умов рідкісної для джазменів затребуваності, коли є і нормальні гонорари, і побутові умови — від риболовлі на заміській базі до великого тенісу.

Через особливі вимоги Вінницький джаз-фест відчутно підвищив свій фаховий рівень, хоча одночасно поніс досить болючі втрати. Як з’ясувалося, у нас, на жаль, ще дуже мало музикантів, які постійно можуть бути представлені в такому форматі. Вже цього року організаторам після переговорів довелося відмовити в участі багатьом зіркам минулих років. Зокрема, Андрію Кондакову, а також київській групі «Фест» і Юрію Шепеті — якщо не родоначальнику вінницького джазу, то вже точно засновнику його сучасної школи й прародичу самого фестивалю. Нині він на шкоду серйозному джазу зі своїм оркестром живого музичного супроводу більше працює з Таїсою Повалій.

Втім, спасибі Шепеті вже за те, що свого часу завдяки його зв’язкам і репутації відбувся перший джазовий фестиваль у Вінниці. Адже відтоді, попри всі фінансові негаразди в країні, він із завидною сталістю занурює аматорів цієї музики в бурхливі потоки музичної імпровізації талантів різних країн і народів.

І шаманський бубон «made in USA»

Цього року, попри настільки суворий відбір, на фестивалі виступатимуть музиканти з восьми країн. Приголомшливий джазовий концерт очікується, зокрема, у виконанні тріо Майка Елліса (США), який використовує у виступах унікальний горловий спів і справжній шаманський бубон ескімосів. Метри польського джазу Броніслав Дужі і Йоргас Сколіас у наших краях були востаннє ще в 70-х роках, коли їх просто вигнали з Радянського Союзу. Був час, коли безапеляційно стверджували: «Сегодня ты играешь джаз, а завтра Родину продашь». Нині дует польських класиків жанру має намір представити у Вінниці такий несподіваний проект, як вокал під... тромбон.

Не варто особливо представляти й російський проект «Друге наближення» із французьким квартетом Еммануеля Гоувелло. Ну а «намбер ван» фестивалю напевно стане легенда російського джазу Аркадій Шилклопер у складі російсько-австрійського проекту із солістами Віденського оркестру мистецтв, який цього приїзду відвідають, крім Вінниці, тільки Донецьк і Москву.

І повірте, все це оцінять належним чином. За всі роки джазового руху у Вінниці виховався і духовно виріс свій глядач. І хоча той факт, що мистецтво джазу не для масової аудиторії, проте особливу публіку у Вінниці, яка легко розуміє складну музику, відзначали багато музикантів, які тут виступали. Напевне, справжнє мистецтво дійсно включає ланцюгову реакцію: у молоді виробляється певний смак і вона, маючи перед очима якісні зразки, починає розуміти, до чого їй треба прагнути.

Більш того, уже далися взнаки «майстер-класи провідних музикантів», проведені під час попередніх фестивалів для студентів, учнів музичних шкіл і всіх бажаючих. Міркуйте самі: такий представницький сьомий фестиваль «Міжнародні дні джазової музики у Вінниці 2002» відкриється програмою «Наші діти грають джаз...», в якій виступлять учні музичних шкіл міста й диксиленд обласної філармонії.

У такий спосіб хтось, можливо, отримає «путівку в життя», а який-небудь хлопчисько в залі й сам полюбить банджо чи саксофон. І хоча б у такий спосіб сприятиме нашому давньому прагненню «наздогнати і перегнати Америку».

Всі ми трохи родом із джазу

Саксофоніст Аркадій Кофман, який народився в Києві, але живе та працює в Нью-Йорку, не без суму зізнавався в місцевій газеті «Новое Русское Слово» від 12.07.2002: «…не секрет, что джаз — далеко не самый популярный музыкальный жанр в Америке. Это сложная музыка, чтобы ее понимать, чтобы ее прочувствовать, требуется известная подготовка и далеко не у всех она есть. Печальный факт — джаз не для массовой аудитории».

І вже, звичайно, не Бритні Спірс. І не лише в Америці.

Є, напевно, щось особливо притягальне в цій музиці, яка не дозволяє вгамуватися вже понад піввіковим дебатам: а що ж, власне, робить джаз джазом і відрізняє його від всієї іншої музики? Адже дотепер немає навіть не те що узвичаєного, а хоча б більш-менш виразного визначення джазу як музичного напряму. Усе більше особисті думки. Ось і для мене (нехай пробачать подібне блюзнірство професіонали) джаз — це щось на кшталт цинізму фокстроту і судом чарльстону. Та саме в цьому, по-моєму, і є його принадність.

Втім, як зазначив незмінний ведучий вінницьких джаз-фестивалів Олексій Коган, «розповідати про музику — все одно, що танцювати про архітектуру». Джаз потрібно слухати. (До речі, на фестивалі цього року відомий київський джазовий оглядач вестиме концерти разом із своїм московським колегою Михайлом Митропольським.) Що й роблять далекі від якогось зовнішнього естетствування вінничани. Стильні студенти та підлітки, які рокерствують, дідки в парадно-вихідних костюмах і процвітаючі «нові вінничани». Найвдячніша публіка, між іншим.

Адже не в останню чергу завдяки їй у Вінниці спробували відкрити нинішнього року джаз-клуб, частими гостями на сцені стали вже зарубіжні виконавці, а на місцевому держтелебаченні з’явилася щотижнева програма «Не лише про джаз».

Проте настільки дорогий проект, як джаз-фестиваль, принципово залишається безкоштовним для всіх глядачів. У противному випадку деякі навіть із фанатів зуміли б дозволити собі квиток хоч на останній ряд — за 80 гривень. А так рівні всі. Аж до того, що на останньому фестивалі місць не вистачало навіть меценатам (генеральний директор НВІП «Струм» Олег Бланар посадив свою дочку собі на коліна). Напевно, справді треба бути дещо «не від джазу цього», щоб поділитися радістю доторкнутися до нього з тисячами інших людей.

«Аль Капоне» замовляли?..

Ще одна відмінна риса вінницького фестивалю — опікування «буржуазної музики» місцевою владою, чого не спостерігається більше ніде на території колишнього Союзу. Нинішнього року він відбудеться відразу під потрійним патронатом — губернатора Віктора Коцемира, голови облради Юрія Іванова і мера міста Олександра Домбровського.

І якщо хтось з них побуває в ресторані «Аль Капоне», де музиканти ближче до ночі проводитимуть джейм-сейшени, або ж наважиться наслідувати музичний приклад такого високопоставленого джазмена, як саксофоніст Білл Клінтон, — наші читачі довідаються в обов’язковому порядку. Адже «Дзеркало тижня» стало інформаційним партнером фестивалю. Хоча, звичайно, великі сподівання покладаємо на сюрпризи музичні. Приміром, торік перший джаз-піаніст Росії Андрій Кондаков тут уперше заспівав. І цей запис поки що є лише у Вінниці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво