У джазі тільки... шестеро. «Насаджувати українську культуру не можна... Потрібно так змоделювати ситуацію, щоб людина зрозуміла, що саме вона краща», — вважають учасники джазового чоловічого вокального секстету ManSound - Культура - dt.ua

У джазі тільки... шестеро. «Насаджувати українську культуру не можна... Потрібно так змоделювати ситуацію, щоб людина зрозуміла, що саме вона краща», — вважають учасники джазового чоловічого вокального секстету ManSound

9 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 9 грудня-16 грудня

Київський джазовий чоловічий вокальний секстет ManSound сьогодні порівнюють з американськими Manhattan Transfer і Take 6...

Київський джазовий чоловічий вокальний секстет ManSound сьогодні порівнюють з американськими Manhattan Transfer і Take 6. Без перебільшень віртуозне виконання музики різних жанрів, технічність і артистизм не лишають сумнівів у тому, що ManSound — справжній бренд української музики.

Артистів постійно запрошують «себе показати» не тільки в Росію, але і за далекі рубежі України. В їхньому репертуарі — популярні джазові стандарти Джорджа Гершвіна, Стіві Вандера, Джорджа Бенсона, інших джазових авторитетів, обробки пісень Beatles, а також gospels і слов’янський фольклор переважно в оригінальних аранжуваннях незабутнього керівника групи, покійного Володимира Міхновецького.

Одинадцять років роботи зробили групу фірмою-виробником якісної музики, таким собі плодом кохання, який з’явився у результаті запилення джазовим вітерцем однієї із серйозних її гілок — нашої хорової традиції. Окрім першого тенора Юрія Роменського, за дипломом піаніста, всі інші учасники ансамблю — Рубен Толмачов, Володимир Сухін, Володимир Трач, В’ячеслав Рубель і Сергій Харченко — мають хормейстерську підготовку. Близько року тому секстет пережив важку втрату — раптову смерть свого засновника і керівника молодого талановитого музиканта Володимира Міхновецького. Днями хлопці повернулися з 10-денного сибірського туру і відразу ж після приїзду відповіли на запитання «ДТ».

— Скільки разів обновлявся ваш склад?

Рубен Толмачов. Це було чотири рази, і завжди для колективу досить болісно, як правило, при цьому півроку випадає з обойми. Після смерті Володимира ми буквально того ж дня почали працювати вп’ятьох, так вимагало життя. Тепер Сергій Харченко потихеньку увійшов в репертуар і концертну практику.

Юрій Роменський. Прихід кожної нової людини викликає проблеми — і репертуарні, і звукові, й ансамблеві, але нам досі щастило, і введення проходили м’яко.

— Хто здійснює репертуарну політику, контроль за якістю?

Роменський. Ми домовилися, що будемо «товариством з колективною відповідальністю». Нещодавно закінчили роботу над новою збіркою різдвяних пісень Joy to the World, і сподіваємося, що альбом вийшов на новий художній рівень. Але ніхто з нас не взяв на себе відповідальності зробити від початку до кінця все одноосібно, ми по черзі їздили на студію і контролювали якість саунда в записаному матеріалі. До компакт-диску входять шість пісень в аранжуванні Володимира Міхновецького, три в аранжуванні Рубена Толмачова, одна моя й одна оригінальна композиція Володимира Сухіна. Сьогодні ми отримали перший авторський примірник і не за горами презентація.

— Нині я вперше спостерігала за вашою роботою з дуже близької відстані в півтора метра. І скажу, що працювали ви на совість. Чим відрізняється такий клубний концерт від співу у великому залі?

Толмачов. Гонораром (сміється), а загалом нічим. Відповідальність за концерт і враження слухачів завжди однакові.

Володимир Сухін. Згоден. Але іноді буває, що публіка холодна і не реагує.

— Так, торік у Палаці «Україна» на корпоративному концерті до Дня бізнесмена я з жалем це зазначила. Ви вважаєте, що вона повинна бути підготовленою?

Толмачов. Публіка нічого не повинна — все залежить від нас. Інша річ, що не завжди все виходить, бувають об’єктивні причини, наприклад, стан виконавчого апарату — губ, горла. Якість концерту залежить від нашої готовності до аудиторії, перед якою працюємо.

Сухін. Що посилаєш у зал, те й отримуєш у відповідь. А в збірному концерті однією піснею завоювати зал непросто.

Роменський. В ідеалі добре було б, щоб нашу музику знали заздалегідь. У рамках фестивалю «Артманія» ми побували в далеких регіонах, куди літали відкривати нові землі і сприйняли поїздку як промо-тур, оскільки були міста, де люди нас не знали. Але вдруге їхати туди нам буде набагато легше, тому що нас оцінили.

— Чи є різниця у сприйнятті вашої музики в різних країнах?

Сухін. Напевно, немає. У Сибіру зараз нас приємно вразило те, що в окремих містах і регіонах так справу поставлено і так кимось невидимим контролюється (в гарному розумінні), що нам, Києву, є про що подумати.

Толмачов. У Ханти-Мансійську в залі були нафтовики, газовики. Я такої інфраструктури концертної, спортивної не бачив у Києві й близько. Культурна політика керівництва міста така, що там дуже рідко бувають виступи рівня Тетяни Буланової. Переважно в афішах класика, гарний джаз, і жителі, як кажуть, «прості робітники» звикли, що так має бути.

Сухін. У Сибіру на концерти приходять жінки в шикарних сукнях. І от серед тайги такий оазис — мамо дорога!

— Як проходить процес імпровізації?

Роменський. Ансамблевий спів припускає відповідну попередню підготовленість виконавців. У мене теж багато заготовок. Я не завжди поспішаю вводити нові прийоми, не часто насмілююся на цей крок, тому що в ансамблі краще використовувати осмислені продумані речі.

Сухін. Зате ми не витрачаємо часу на розучування матеріалу, це відбувається швидко.

Толмачов. Як у фігурному катанні: є школа, ми її використовуємо, але завжди показуємо «довільну програму».

— Ви український поп-символ жанру. А що стримує від затягування до розширюваної вирви популярності?

Толмачов. Не лукавитиму. Кожен виконавець, котрий каже, мовляв, я граю чи співаю таке, що подобається півтора десятку людей, тому що я такий витончений і елітарний, несе маячню. Він або бреше, або він не артист. Тому сказати, що ми свідомо обмежуємо коло своїх шанувальників, буде не зовсім чесно. Інша справа, є певні речі, яких ми не робитимемо ніколи, навіть заради того, щоб наші записи продавалися мільйонними накладами. Але якщо ми знайдемо компроміс між тим, як зберегти своє обличчя й продаватися платиновими кількостями, ми будемо це робити. Ми його шукаємо.

Сухін. У Москві в одному з прекрасних музичних навчальних закладів, де ми кілька разів співали, виступав хор Турецького. І діти сказали: «У жодне порівняння їхній концерт не йде з нашим улюбленим ManSound».

Роменський. Ми часто і дуже багато говоримо на репертуарні теми, відбувається чимало палких суперечок про те, що потрібно співати, щоб стати популярними. І потім ми знову і знову розуміємо, що існує певний музичний і смаковий бар’єр, через який ми не можемо переступити. Ми б не хотіли повторення чогось, уже існуючого, хочеться ексклюзивності, упізнаваності. Репертуар, як гарне вино, має визріти. Минає час, і твір «обкатується», ти починаєш в ньому почуватися вільніше, можеш додати щось, починаєш дедалі більше його трансформувати, пропускати через себе, і коли в тебе сформувався музичний образ, тільки тоді виходить гарно.

— Нещодавно ви прекрасно виконали велике складне ефектне аранжування «Іспанії» Чіка Коріа. Але моя улюблена композиція з вашого репертуару — пісня «Не метелиця лугом стелиться», витримана в кращих традиціях Леонтовича і Лисенка. А хто був ініціатором поп-проекту Білозір-ManSound? Чи є задум джазового альбому на українській основі, який був би подібний до вашого фірмового «Триптиху українських пісень»

Сухін. Спільний проект з Білозір здійснювався з ініціативи її чоловіка, Романа Недзельського. Пісні записано, коли вийде альбом, знає він. Восени планувалася наша спільна з Оксаною поїздка до Польщі, та не вийшло. А плани на новий компакт є.

Толмачов. Це буде не тільки українська, а й єврейська музика.

— Що потрібно робити вам, суспільству, державі, не знаю, кому ще, щоб не зникло українське, татарське, єврейське, що ще залишилося у нас «із свого»?

Роменський. Незважаючи на те що у нас багато англомовних пісень, від нашого слов’янського характеру, від нашої музики ми нікуди не можемо відійти, тому що це — наша сутність. Мимоволі навіть в американській «чорній» музиці ми залишаємося слов’янами. У будь-якому разі саме так було написано про нас в американській газеті кілька років тому.

Толмачов. Сьогодні насаджувати українську культуру, як робили європейці після відкриття Америки, не можна. Потрібно моделювати ситуацію так, щоб людина розуміла, що саме це — краще, саме це — те, що потрібно, адже наша пісня, наша музика — дуже цінні речі, і це насправді так.

Сухін. Потрібно просто любити свою батьківщину і культуру.

— Як ви оцінюєте українську музичну освіту?

Роменський. Я вважаю, коли діти чомусь приходять співати не класику, не йдуть у гурток Будинку піонерів, щоб співати дитячі пісні, а просять навчити джазу, це свідчить про від початку сформовані пріоритети. І викладач ставить своїм завданням познайомити дитину з тим, що на світі буває, розвинути її смак, бажання. Дуже приємно, коли учень сприймає те, що ти хочеш дати, запалюється. А ти бачиш його потенціал. Минає час, і дитина дорослішає, починає по-справжньому любити те, що робить, стає музикантом, співаком. Але не завжди цей запал відбувається в дитячому віці. Часто у джаз приходять після 16—18 років. Не хочу сказати, що джаз вимагає особливих інтелектуальних навантажень, щоб зрозуміти, приймати його, але потрібен час, щоб навчитися його виконувати.

— Уточню, йдеться саме про академічну музику?

Толмачов. Так. Джазова освіта — це насамперед міцна академічна підготовка. А вже потім — справа вух музиканта: він слухає, «знімає», копіює, а потім по цеглинці складає свій стиль. Після цього він або стає цікавим для публіки, або ні. От в училищі Глієра естрадний факультет. Там кажуть, що якщо до домінантсептакорду додати 11, 13 і 15, то вийде джазова гармонія. Або на фоні до мажору добре звучатиме сі мажор.

— Ви іронізуєте з приводу технологій?

Сухін. Ні, вони потрібні, безумовно. Але в московську музичну школу Сергія Казарновського показати дітям, як звучить саксофон, приходить дядько Олексій Козлов. Пушкіна і Чехова їм читають Юрський і Табаков або артисти його театру. От такий рівень освіти.

— Але ж він, напевно, дуже дорогий?

Толмачов. Батьки одноразово вносять 10 тис. дол., дитина навчається 10 років, і після закінчення школи вони отримують їх назад. А все навчання відбувається на відсотки від капіталу.

— Тоді про гроші. Ви заробляєте концертами… Але в кожного є друга робота: хор «Дзвіночок» і консерваторія у Толмачова, Рубель теж викладає в консерваторії, а одесит Роменський в одеському музучилищі? Навіщо вам це?

Роменський. Це катастрофа! Викладачі, які працюють щодня з 9 ранку до 7 вечора, одержують зовсім смішну зарплату. Проте! Є ще такі, і це тому, що любиш музику по-справжньому. Хоча, коли так кажуть про свою справу, звучить затерто...

З досьє

2001 року ManSound було номіновано як «найкращу вокальну групу» у рамках All American Entertainment Awards в американському місті Бренсон. Сольні програми групи викликають захоплення у слухачів Росії, Голландії, Італії, Австрії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Естонії і США, де проходили тривалі концертні тури колективу. Наші артисти викликають не тільки цікавість: після ближчого знайомства інтерес замінюється повагою й прихильністю. Ідеальний лад, бездоганний смак, багата темброва палітра, природність, жвавість, емоційність завоювали їм армію шанувальників якісної вокальної музики. Саме тому на рахунку колективу кількаразова участь у Lionel Hampton Jazz Festival у США, Гран-прі на міжнародному конкурсі а’капельних груп Vokal Total (2002, Грац, Австрія), участь у кращих європейських фестивалях вокальної і джазової музики, у тому числі Vokal Total у Мюнхені і Voice Mania у Відні. Як і більшість нормальних музикантів в усьому світі, ManSound віддає перевагу живим концертним виступам. Проте етнічно забарвлений альбом Slavic Roots і джазовий If It’s Magic цілком відображають не тільки «фірмове» звучання секстету, але й енергетику живого перформансу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво