У джазі — лише дівчата - Культура - dt.ua

У джазі — лише дівчата

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

Ця думка абсолютно закономірно виникає, щойно побачиш вокальний ансамбль Beauty band. А вже коли почуєш його, наприкінці хочеться поставити знак оклику, настільки чудово те, що вони уп’ятьох і поодинці витворяють на сцені...

Ця думка абсолютно закономірно виникає, щойно побачиш вокальний ансамбль Beauty band. А вже коли почуєш його, наприкінці хочеться поставити знак оклику, настільки чудово те, що вони уп’ятьох і поодинці витворяють на сцені. І хоча за п’ять років існування колективу їхня назва стала відомою переважно лише тим, хто постійно вариться у самій гущі джазових подій столиці, проте їхній сценічний день народження на сцені Музичної академії пройшов на ура.

Що буде, коли чотири студентки та випускниці диригентсько-хорового факультету запросять до себе дуже талановиту вокалістку і почнуть співати світові джазові хіти в обробках відомих українських музикантів і своїх власних? А коли додати, що в поле зору «Оркестру красунь» потрапляє все, від українського фолку до кубинських ритмів, азербайджанських наспівів і кримськотатарських народних тем, можна одержати певне уявлення про те, чим займаються дівчата на сцені. Займаються цим давно, від душі і, найголовніше, по-справжньому професіонально. Адже хвилі дилетантів, які щосили наводнюють сцени престижних залів, усіляко намагаються змусити слухача повірити, що кожен, хто має рота — заспіває, і за це потрібно платити гроші.

«Б’юті бенд» навряд чи зібрав великі гроші за свій ювілейний вечір, та аж ніяк не тому, що їхній потенціал дорівнює сумам у гривневому еквіваленті. З їхнім різнобічним репертуаром і щирою чарівністю сміливо можна було вийти на Хрещатик, де саме проходили недільні гуляння, і поспівати для туристів, які зазвичай не скупляться. Та, як це часто буває з людьми творчими й талановитими, «Б’юті бенд» досі займається практично благодійністю, зате з величезною віддачею. Двогодинний концерт майже без пауз уміло направляв Олексій Коган, який своїм авторитетом явно додавав вагомості заходу, але й програма, із якою дівчата вийшли на сцену, справді вражала. Три умовних блоки складалися з мелодійних негритянських спіричуелів, вражаючих обробок українських народних, російських, татарських пісень, а потім солістка Сусана Джамаладінова просто-таки запалила зал пристрасними кубинськими мотивами.

Сусана Джамаладінова — це ім’я варто запам’ятати хоча б для того, щоб потім авторитетно підтакувати, мовляв, завжди знали, що це зірка. Студентка старшого курсу музакадемії віртуозно співає у діапазоні Чезарії Евори, у настрої Ніно Катамадзе, а також ...партію Керубіно в Оперній студії. Можливості її голосу в поєднанні з темпераментом здаються мені необмеженими. Солірує вона в композиції Чіка Коріа, імпровізує на азербайджанські теми або ж зображує голосом духові — вона абсолютно унікальна в усьому, що робить, і органічна в усьому, що співає.

П’ять років тому колектив організувала Оксана Рябоконь, і досі вона водночас є стрижнем і орбітою бенда. Склад п’ятірки кілька разів мінявся, але незмінно залишався так само чистим у звуковому відношенні, злагодженим і оригінальним, навіть самобутнім. Хоча так і хочеться назвати їх жіночим аналогом Mansound, вони — інші. І їхні можливості, як на мене, навіть дадуть джазовим чоловікам фори, оскільки вони постійно імпровізують як із формою, так і зі змістом, а також експериментують зі своїми вокальними здібностями.

У кожної на сцені — своє амплуа і своя роль. Вони справді оркестр, особливо це помітно, коли представляють інструментальний напрям своїх пошуків. Це означає, що голоси виконують роль інструментів. Легко сказати, дуже непросто зробити і вражаюче одкровення — слухати. Тромбон, саксофон — ні, лише жіночий голос, який у союзі з запальними губними ритмівками буквально підкидає з крісла, змушуючи притупувати в такт. Дивовижне виконання хрестоматійного Take five — лише маленький реверанс публіці, «ми й таке теж можемо», а вже номер, що має назву «Туту» — просто маленький шедевр.

Дивно те, що таких талановитих виконавиць найчастіше можна зустріти на клубних концертах. Своїх сольників у них було — по пальцях перелічити, і навіть консерваторська сцена Великого залу стала доступною для них лише на п’ятирічний ювілей. Хоча цей колектив у нинішню епоху пробудження інтересу до фольклорних напрямів, як то кажуть, поцілює «у яблучко», існують вони на загальному ентузіазмі й натхненні. І напевно, це в чомусь дуже правильно, хоча і трохи сумно. Адже саме таке справжнє мистецтво — коли самотужки і талантом, а не красномовством імпресаріо й авторитетом продюсера.

Яскраві, справжні, дівчата змінюють костюми під кожен блок програми, але не намагаються уніфікуватися — лише підкреслюючи свою несхожість, універсальність зшитими, наприклад, із одного матеріалу, але абсолютно різних фасонів сукнями, спідницями, блузами. Вони органічні разом, ідеально доповнюють одна одну у виконанні й чудово злагоджені. А ще — не мають аналогів не те що в Україні — як зазначив відомий знавець джазового мистецтва Олексій Коган, у всьому СНД такого колективу не знайти.

Це я до того, що, мабуть, варто було б нарешті оцінити те, що маємо. Сьогодні, тут і тепер.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво