У денну варту йдуть піарники та біси - Культура - dt.ua

У денну варту йдуть піарники та біси

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

В Інтернеті вибухнула інформаційна бомба: «Перший фільм нового року «Денна варта» окупився за тиждень!» Російський блокбастер режисера Тимура Бекмамбетова і продюсера Костянтина Ернста за бюджету в чотири млн...

В Інтернеті вибухнула інформаційна бомба: «Перший фільм нового року «Денна варта» окупився за тиждень!» Російський блокбастер режисера Тимура Бекмамбетова і продюсера Костянтина Ернста за бюджету в чотири млн. дол. тільки за перші чотири дні прокату зібрав дев’ять млн. дол. (далі — за висхідною, попередні касові рекорди «9 роти» побито легким новорічним наскоком). На «Денну варту» виділено досі небачену кількість копій — картина йде одночасно в п’ятистах кінозалах СНД. У тому числі й у Києві.

У Москві знову неспокійно: один за одним від руки невідомого гинуть «темні маги», а підозра падає на Хабенського (перепрошую, на Городецького); дівчина Ольга покохала Меньшова (перепрошую, Гесера), через що вибухнула світова війна; така собі Світлана закохалася в того ж Антона і з’явилася на хоровод «темних сил»; у цей час Жанна Фріске (вона ж Аліса) відрізала собі палець через кохання до Хабенського і загубила каблучку Завулона. Останній розсердився, і почалося... Точніше, продовжилося.

Не слід шукати відповідності між книгою Лук’яненка й однойменним фільмом Бекмамбетова—Ернста. Режисери-продюсери багато що змінили, і літератор, кажуть, не наважився заперечувати (після таких гонорарів узагалі ні про що не хочеться сперечатися). Хіба що про картину. Тим більше що з Городецьким—Хабенським ми точно ще раз зустрінемося... А якщо судити з рецептури успіху, якій віддали перевагу творці тепер уже двох «Варт», то зустрічей таких може бути сила-силенна. Аби тільки глядач у кінотеатри прийшов. А не прийде — змусять, силою (не світлою, не темною) піару.

Що за фільм «Денна варта»? Мейнстрімний арт-хаус? Новоросійське фентезі? Містика? Екшн? Трилер? Хорор? Повіривши масованій рекламі, власним неясним спогадам ще про «НВ» і почерпнутим із Мережі відгукам ледь не 99% глядачів (профі у свята, на жаль, мало трудилися), і сама сподівалася знайти в прем’єрі жанровий мікс. Але, судячи з усього, «Денна варта» замислювалася як пародія на Голлівуд. Цитат предосить. «Індіана Джонс», навіть «Маленький Будда»...

А що стосується магістрального стрижня, навколо якого, по суті, будується фабула, то це... радше, натяк на знамениту містичну епопею «Омен». Справжнє янголятко у першій частині «Варти», 12-річний син Городецького Єгор, перетворився на подобу Антихриста—Дем’єна. Причому навіть зовні. Щоправда, рідний батько (Хабенський) аж ніяк не намагається задушити кровинку на першому-ліпшому вівтарі, — він зворушливо рятує нащадка. А замість «спасибі» хлопчисько краде у Городецького Крейду Долі... Такий-от хвацько закручений сюжет.

Інші «цитати» із маскультової кінокласики менш значимі. І примітні хіба тим, що навряд чи становлять продуману, нееклектичну і ненадмірну систему. Головний «темний» маг Завулон із гравця на гральних автоматах у попередній частині фільму без будь-яких режисерських пояснень і «перехідних періодів» перетворився на такого собі Дона Корлеоне. Щоправда, масштаб характеру, зіграного Віктором Вержбицьким, знову не зовсім відповідає масштабам супермага. Це радше дрібний біс. «Номер перший» у лавах Світла, Гесер—Володимир Меньшов, чомусь став до болю нагадувати московського мера Лужкова. Чи, у кращому разі, добродушного полковника Колобка із серіалу про Каменську.

Такою собі «відповіддю Чемберлена» Північній Америці з її Голлівудом стала в «ДВ» сцена руйнації Москви під час війни магів і старту кінця світу. Крім іншого, тут використовують пряму цитату зі спілбергівської «Війни світів». Щоправда, на переляканих москвичів полюють не металеві інопланетні «курки», а колесо огляду, яке звалилося з Останкінської вежі.

Вінегрет цитат доповнюють відсилання до Кубрикового «Сяйва». Безпомилково — завдяки кулям, що несуть смерть, — впізнається й фільм «Лангольери». І, мабуть, культова страшилка «Фантазм», яка в роки появи в СРСР перших відеосалонів ледь не першою з «жахів» добралася до «нової людської спільноти — радянських людей».

Якщо перелічених вище пародійних осколків здаватиметься мало, додайте до списку демонстративний несмак — надривну любовну сцену а-ля «Блакитна лагуна». Палке, але для глядачів цнотливе, «кохання» Антона та Світлани відбувається на тлі тропічних водоспадів. Утім, із приводу «Лагуни» свого часу добряче посміялися самі американці, які зняли «Гарячу жувальну гумку».

У принципі, «Варта» як пародія на кіномакулатуру і справді могла б виявитися кумедною забавкою. Та й західноєвропейське чортовиння в Росію, як відомо, прийшло з допомогою саме шахрайського роману. Можна навіть припустити, що за «травестійним» рішенням «ДВ» — не тільки шаблони постмодернізму, а й сама культурна російська традиція. Якби... Якби прем’єрний фільм не виявився зайво пафосним і похмурим (як, власне, і перша серія цієї кіноісторії). Може, річ у зайвій затягнутості і слабкій умотивованості сюжету? Адже в результаті форма, як передбачав класик, майже вбиває зміст. І навіть найдотепніші цитати вже не сприймаються як дотепні. Найвдалішим жартом у «ДВ» за дві з лишком години так і залишилася фраза: «Що ж ти, маг — світлий, а пиво любиш темне?»

Нарешті, «ДВ» категорично не можна дивитися, попередньо не ознайомившись із «нічною» частиною історії (інакше взагалі незрозуміло, про що мова). Без приблизного знання контексту дійство місцями має безглуздий вигляд: з безкінечними «нарадами», героїчними виїздами бригад «міськсвітла» — все це може нагадати виробничий роман.

Однак «Варти» — «Денна» і «Нічна» — справді незаперечний феномен у новітній історії російського кіно, який обов’язково увійде в якісь підручники. Але феноменальність події — не в тім, що й як знято колишнім виробником рекламних роликів Тимуром Бекмамбетовим. Мова — про наступально-успішне освоєння американської моделі кіномаркетингу. Ледь не вперше з «Вартами» в Росію, а значить, і в суміжні країни — колишні радянські республіки, прийшли алгоритми технологій повноцінної кіноіндустрії. Появу двосерійної епопеї, як відомо, супроводжувала оглушлива рекламна кампанія. Крім того, під «Варти» із самісінького початку було створено не просто постери (Інтернет загачений кадрами відмінної якості), а спеціальні комп’ютерні ігри. Черговим піар-проривом стало нібито висування «Варти» на «Оскар» і галас навколо купівлі американцями прав на екранізацію. Резонансний імідж кінострічок створювався (і створюється) цілеспрямовано, поступально, нахабно.

У цьому контексті, до речі, здається підозрілою дивна відсутність негативних відгуків на «ДВ» у Мережі. З погляду соціології, така ситуація абсурдна. Певний відсоток глядачів завжди налаштований різко критично, коли заходить мова про блокбастери чи ж про шедеври Фелліні. І чи не можна припустити, що рекламною кампанією охоплено і певний сегмент Інтернету, часто під виглядом повідомлень «простих» користувачів безпосередньо на форуми скидається цільова і напівприхована реклама «Варти», яка, у свою чергу, сприяє певному сприйняттю фільму іншими суб’єктами комунікації?

За наявності настільки потужної індустрії підтримки, якою став для «Варт» Перший російський телеканал під худкерівництвом Костянтина Ернста (одного зі співпродюсерів), створювати комерційно успішне кіно чи принаймні схоже на таке, можна надалі про що завгодно. Хоч про магів, хоч про героя-підводника Марінеско. Фактичний провал сценарію і огріхи режисури успішно приховує «димова завіса» мегапіару на Першому, де з кожної щілини, із кожного кадру, із кожної міжпрограмної заставки вислизають обличчя «Дозору» — із приклеєними бородами Дідів Морозів, із глянсовими усмішками, із підморгуваннями: «Це провокація»...

Тим не менш, горезвісна формула успіху нового російського «народного» (але не прямолінійно-патріотичного, тобто не «про війну з фашистами» або в Афганістані) художнього кіно сьогодні найбільш наочно зчитується саме на матеріалі «Варт». Багато крові (задля того, щоб просто полоскотати нерви?), але Добро все одно перемагає. А Герой — «людина з натовпу», а отже, у міру фізично гарна, не дуже багата і, судячи з динаміки «Варт», від серії до серії дедалі більш недорікувата... І — ніякої заумної «філософії» (це ж Перший!), поменше навіть поверхових розмірковувань. Замість «слів» більш інтелектуальній частині аудиторії цілком у постмодерністському дусі пропонується відгадування «цитат» із інших фільмів (якщо не розгадають, нехай думають, що все це Ернст і придумав). «Ментальний вакуум» більш масової аудиторії заповнюють якщо не сцени бійок і сексу, то не в меншому ступені банальна реклама. У «Варті» на подив нав’язливо демонструють різні марки спиртних напоїв, передусім пиво, мобільні телефони від певного виробника тощо. А в ролі явної «антиреклами» не без присмаку квасного патріотизму автори фільму пропонують глядачу спостерігати за тим, із яким ентузіазмом негативні персонажі гарцюють під «українські» пісні Вєрки Сердючки.

Кіно справді «найважливіше з мистецтв». Особливо якщо ним уміють політично й технологічно розпоряджатися. Але «НВ» і «ДВ» — приклади не «найважливішого», а зовсім іншої категорії кінематографа, які до мистецтва не мають прямого стосунку. Яскраві, бездоганно технологічні, візуально привабливі фільми Бекмамбетова—Ернста — специфічне ноу-хау саме російського кінопіарвиробництва, це — «тусовочне кіно» із сонмом облич, які стали «кріпосними» Першого каналу: чи то «Старі пісні про головне», «Новий російський проект», «Перший швидкий», чи дві «Варти»… Це кіно амбітних хлопчаків, які раніше з розумним виглядом розповідали про Фассбіндера (у «Матадорі»), а потім усвідомили: «ми й самі не в тім’я биті...» Це кіно методології «знятих вершків», кіно неперебутніх «понтів» («Оскар», бачте-но, примарився), після перегляду якого не скажу, що всім, але персонально мені хочеться сказати чи то Ернсту, чи то комусь Іншому: «Мені нудно, бісе!»

Дослівно

«Денна варта» — менш жорстка картина. Вона сподобається 99% жінок. Як правило, коли люди можуть сказати, про що фільм, то це або дуже погана картина, або люди не розуміють, про що говорять. Але коли розмірковувати в цій системі цінностей, то це картина про кохання. «Варти» допомагають артикулювати реальність. Люди ходять у кіно, думаючи, що ходять розважатися. Насправді вони ходять по квінтесенції досвіду. Під виглядом розваги картина продає людям певні коди поведінки...» (Костянтин Ернст).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво