У містичному просторі Ріхарда Вагнера - Культура - dt.ua

У містичному просторі Ріхарда Вагнера

5 липня, 2013, 18:50 Роздрукувати Випуск №25, 5 липня-12 липня

Ла Скала на час стала помешканням богів Валгалли. Якими їх побачив Ріхард Вагнер. А за ним — Даніель Баренбойм і Гі Кассірс. 

2013-й повертає нас у "золоту еру" оперного мистецтва. Коли Європа розділена на два непримиренних табори — вагнерівців та вердіанців. Нинішній рік — ювілейний і для Ріхарда Вагнера, і для Джузеппе Верді. За іронією долі, обидва композитори народилися 1813 р. Тому театральний сезон 2012–2013 і відзначений змаганням знаменитої пари антагоністів на сценах провідних театрів світу. А театрали з азартом не інакше як спортивних уболівальників підраховують: опер кого з суперників більше в актуальному репертуарі того чи того театру? 

Звісно, основна увага прикута до рідних країн композиторів — Німеччини та Італії. І їхніх головних театрів: Баварської національної опери, другого після культового Байройта оплоту вагнерівців, і міланської Ла Скала. 

Обидві оперні сцени дипломатично намагаються втримати рівновагу між ювілярами. 

Мюнхен до італійського ювілею презентував нові версії вердіївських "Трубадура", "Сили долі", "Ріголетто" і "Симона Бокканегри", доповнивши ними вже звичні для своєї афіші опери "Травіата", "Дон Карлос", "Фальстаф", "Макбет" та "Отелло". 

З Вагнера у баварській столиці можна насолодитися "Лоенгріном", "Летючим голландцем", "Трістаном та Ізольдою" і "Парсіфалем". А до 200-річчя "байройтського маестро" всім вагнеріанцям зроблений передбачуваний, але найбажаніший подарунок — постановка повного циклу тетралогії "Перстень нібелунга". 

Крім того, Баварська опера здійснила днями грандіозне вуличне дійство WAGNER VS VERDI, зібравши на вулицях Мюнхена 10 тис. вагнерців і вердіанців та "зіштовхнувши" величезні фігури композиторів на площі перед театром. Звісно, обидва композитори були визнані переможцями! 

Що стосується Мілана, то Teatro alla Scala нинішній сезон відкрив "Лоенгріном" Вагнера. І, хоча вже четвертий рік поспіль італійський театр №1 починає сезон твором "не італійця", поява імені Вагнера на першій після канікул афіші в рік 200-річчя Верді викликала хвилю народного обурення. 

Італійські пристрасті навколо німецького композитора вляглися лише після того, як президент Італії Джорджо Наполітано письмово вибачився перед головним диригентом і художнім керівником Ла Скала Даніелем Баренбоймом за свою відсутність на прем'єрі. Показавши тим самим, що причиною неявки президента в театр стала зовсім не образа на Вагнера, а день Св. Амвросія Медіоланського, що збігся з прем'єрою. 

На радість вердіанців, новий сезон відкриється "Травіатою". Крім "Лоенгріна" міланський театр показав нову постановку "Летючого голландця". 

Та, звісно, без омажу Верді в його "рідному" театрі не обійшлося. Спеціально до ювілею, крім репертуарного "Фальстафа", у Ла Скала оновили "Набукко", "Макбета", "Бал-маскарад", "Дона Карлоса". Підготували і першу, нечасто виконувану оперу Верді "Оберто, граф ді Сан Боніфачо". У жовтні покажуть "Аїду" у постановці Франко Дзеффіреллі з українською примою Людмилою Монастирською в заголовній партії. 27 серпня в рамках святкування ювілею Даніель Баренбойм також продиригує "Реквіємом" Верді в Берліні. 

Та найгучніша подія цього сезону в Ла Скала залишилася все-таки за Вагнером. З 2011 р. головним диригентом і керівником театру виступає Даніель Баренбойм. У наші дні, власне кажучи, провідний інтерпретатор Вагнера, який поєднує керівництво Ла Скала з аналогічною посадою в Берлінській державній опері. Тому Мілан аж ніяк не міг обійтися без власної ювілейної версії "Персня нібелунга". 

Постановка є копродукцією Teatro alla Scala і берлінської Staatsoper unter den Linden. Реалізація цієї масштабної ідеї розпочалася ще 2010 р. прем'єрою першої частини тетралогії — "Золота Рейну" — у Берліні. Пізніше в Берліні й Мілані відбулися прем'єрні спектаклі інших частин "Персня". У березні-квітні цього сезону в Берліні тричі було показано весь цикл. І, нарешті, червень 2013 р. ознаменувався кульмінацією німецько-італійського проекту: прем'єрою повного "Персня нібелунга" у Ла Скала впродовж одного тижня. 

До речі, постановки "Персня" у Ла Скала ось уже багато років супроводжуються містичними подіями. Спроби знаменитих диригентів Вольфганга Завалліша і Рікардо Муті поставити тетралогію повністю з різних причин не були доведені до фінальної крапки. Всі частини циклу (до нинішнього року) Мілан бачив під керуванням Андре Клюїтенса у 1963 р. А втілити на сцені Ла Скала задум самого Вагнера — представити "Перстень нібелунга" в одному театрі впродовж одного тижня — востаннє вдавалося лише в далекому 1938-му Клеменсу Краусу, товаришу і блискучому інтерпретаторові музики іншого німецького генія — Ріхарда Штрауса. 

Міланська постановка "Персня" 2013 р. не стала винятком у черзі таємничих збігів. На початковому етапі роботи над тетралогією помер спочатку заявлений режисер. Уже на завершальному етапі прем'єра першої частини тетралогії, призначена на 13 травня, була скасована через страйк трупи і відбулася лише через три дні. На щастя, повному циклу "Персня" на сцені міланського театру все-таки судилося побачити світ — уже з новим режисером, яким став бельгієць Гі Кассірс. 

Так Ла Скала на час стала помешканням богів Валгалли. Якими їх побачив Ріхард Вагнер. А за ним — Даніель Баренбойм і Гі Кассірс. 

На сцені ожила знайома кожному вагнерівцю історія про злого нібелунга Альберіха, який викрав у безтурботних русалок золото Рейну, скував з нього перстень і прокляв кохання. Адже тільки відмовившись навіки від любові, власник персня може стати володарем світу. Проте невдовзі Альберіх прокляне і сам перстень. Започаткувавши цим низку вбивств, зрад, інтриг усіх проти всіх. 

Єдина надія на перемогу світла серед вселенських сутінків — кохання Брунгільди, однієї з дев'яти валькірій та любимої доньки верховного бога Вотана, і Зиґфріда, непереможного героя. 

Однак жага володіння перснем, що опанувала всіх героїв саги, і безвольність Зиґфріда призводять до фатального повороту: зради кохання та подальшої загибелі богів Валгалли. 

У прочитанні Баренбойма — Кассірса тема кохання Брунгільди і Зиґфріда стає провідною лінією тетралогії. Що, за великим рахунком, закодовано і в "тексті" Вагнера. При цьому рушійною силою виступає чудова валькірія. "Перстень" Баренбойма — Кассірса умовно міг би отримати підзаголовок "Кохання Брунгільди", адже основну дію диктує воля центральної героїні. 

Режисерське вирішення міфологічної драми Вагнера у версії Кассірса і його театральної команди з антверпенського Toneelhuis, зокрема сценографа Енріко Баньолі, — це приклад, здавалося б, традиціоналістського, практично "дослівного" руху за фабулою, однак реалізованого сучасними засобами. 

Основні сценічні й технологічні знахідки постановники використали вже в "Золоті Рейну", названому Вагнером "надвечір'ям" тетралогії. Це і задник із зображенням богів Валгалли, що нагадує античні барельєфи; і платформи, що рухаються вгору—вниз, дозволяючи задіяти простір сцени не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, і підносити героїв високо над залом; це й червоні "лазери", які пронизують півморок сцени щоразу, коли хтось із героїв помирає; і загальний сіро-червоний колорит декорацій та костюмів... 

Тут-таки з'являється й саме золото Рейну — рукавичка, всипана сяючими кристалами. Надвечір'я, як це й задумано композитором, виконує функцію гігантського прологу до наступних частин і сприймається на одному подиху. 

"Валькірія", друга частина тетралогії, — найбільш динамічна й ефектна, недарма її часто ставлять як самостійний твір, окремо від усього циклу. У Ла Скала не стали відступати від загальноприйнятої практики. І зробили з "Валькірії" цілісний завершений твір, що своєю виваженою логікою і візуальним рядом відсилає до естетики фрески, замкнутої на власному сюжеті.

Найважчим для сприйняття виявився "Зиґфрід". Третій "день" в інтерпретації Баренбойма і Кассірса примусив максимально ясно відчути непросту емоційну ауру цієї музичної драми. Адже передостання частина тетралогії — твір по суті своїй — кризовий. Написавши півтора акту, Вагнер перервав роботу над "Зиґфрідом", щоб створити власний гімн любові — оперу "Трістан та Ізольда". 

За "Трістаном" були "Нюрнберзькі майстерзінгери", і до "Зиґфріда", "залишеного на час у лісі", композитор повернувся лише через 11 років. Повернення це було болісне: кожен такт давався ціною неймовірних зусиль, і ця творча напруга глибоко просякла партитуру "Зиґфріда". Затягнутість монологів і цілих сцен ніяк не рятували ні сценографія, ні відео-інсталяції тандему Ар'єн Клерксс — Курт д'Хесіліїр. Навіть за визначенням видовищна сцена вбивства Зиґфрідом дракона Фафніра видавалася недосить переконливою: вирішена балетними засобами (хореограф — бельгієць Сіді Ларбі Шеркауї), вона сприймалася як анахронізм поруч із надсучасними візуальними рішеннями, які виконують у такому випадку лише функцію тла.

Завершальна частина тетралогії — "Загибель богів", або, ближче до німецького оригіналу, "Захід богів" — у міланській постановці виявилася найбільш "людською". Підступність сина Альберіха Хагена, який обпоїв Зиґфріда чарівним зіллям і навіяв героєві пристрасть до Гутруни, зрада Брунгільди, розпач головної валькірії, загальне сум'яття, підле вбивство Зиґфріда Хагеном, Брунгільда, що разом із перснем кидається у вогонь, на якому спалюють тіло Зиґфріда, боги, які гинуть на охопленій полум'ям Валгаллі... 

Понад п'ять годин дії пройшли у безмовному й напружено зосередженому залі. Дивно, але, озираючись на попередні частини, можна подумати, що основний відсоток знахідок режисера, постановників та відео-художників припав саме на "Загибель богів". Особливо на останній акт. На заднику раптом з'являється величезна відеопроекція жіночої фігури а ля webcam girl. Хоча раніше в постановці нічого схожого не траплялося. Через це відбувається "дезорієнтація" глядача, який уже звик до заданої стилістики дії. При цьому зникають "лазери смерті", які, за логікою, у момент розв'язки 18-годинної оповіді мали б "прорізати" весь простір сцени. Очевидно, введенням нових прийомів постановники прагнули посилити відчуття емоційного crescendo, але цей ефект був досягнутий значно більшою мірою завдяки вокалістам, оркестру і, звісно ж, самій музиці Вагнера.

Виконавський склад на міланській прем'єрі був традиційно інтернаціональним (з чималою часткою слов'янських імен). У постановці взяли участь російські співаки Анна Самуїл (Фрейя, Гутруна, Третя Норна), Марія Горцевська (Вельгунда), Катерина Губанова (Фріка), Маргарита Некрасова (Перша Норна), Марина Пруденська (Вальтраута і Друга Норна в другому циклі "Персня" після прем'єрного тижня) та Михайло Петренко (Хундінг, Хаген), а також український бас Олександр Цимбалюк (Фафнір), польська сопрано Ага Міколай (Воглінда) і Ганна Лапковська (Флосхільда) з Латвії. 

Що стосується Олександра Цимбалюка у специфічній для акторського втілення ролі Фафніра — думка критиків і публіки була одностайною. Вони дуже високо відзначили його надзвичайно потужний голос. А на поклоні після "Зиґфріда" український виконавець був удостоєний захоплених оплесків. 

Головними голосами міланського "Персня" стали шведка Ірен Теорін у партії Брунгільди, канадець Ланс Райан (в "Зиґфріді") і австрієць Андреас Шагер (у "Загибелі богів") у партії Зиґфріда. Показово, що для прем'єри повного циклу "Персня" в Ла Скала Баренбойм вибрав саме Ірен Теорін. Хоча перед цим у партії Брунгільди в цій постановці з'являлася сама Ніна Штемме. Теорін упевнено завойовує славу "першої Брунгільди" сучасності. На її рахунку вже є тріумфальні виходи з цією роллю в Копенгагені, Кельні, Дрездені, Берліні, Лондоні, Нью-Йорку, Вашингтоні і Токіо. Зірка Ірен Теорін зійшла й над Байройтом — у партії Ізольди. 

Теорін насамперед приголомшує своєю надлюдською енергетикою. Виступаючи через день ключовим персонажем трьох надскладних п'ятигодинних творів, ні силою тембру, ні манерою інтонування, ні сценічним жестом вона не видає не те що втоми, а найменшого пересичення себе цією роллю. 

Абсолютно чудова Теорін у другому акті "Загибелі богів", коли обманута Брунгільда звинувачує Зиґфріда в клятвопорушенні. Її голос набуває екстатичного звучання. Але при цьому втримується на цій висоті і звучить рівно, гіпнотизуючи своєю силою зал і владно ведучи за собою оркестр та інших вокалістів. 

Окремим подарунком публіці стала поява в кастингу легендарної Вальтрауд Майєр (Зиглінда, Вальтраута, Друга Норна). У третій сцені "Валькірії", де Зиглінда, дізнавшись, що носить під серцем майбутнього героя Зиґфріда, благає валькірій врятувати її від помсти Вотана, 56-річна Майєр демонструє такий рівень вокальної витримки й акторського таланту, що поруч із нею навіть Ірен Теорін на час втрачає свій блиск. Вокал Майєр залишає враження принципово іншої школи. Секрети якої, як секрети лаків кремонських скрипкових майстрів, зникають разом із їх творцями. І зал, і преса вкотре визнали Вальтрауд Майєр фавориткою вагнерівських опер.

Оркестр під керуванням Даніеля Баренбойма при необхідності перелічувати безліч позитивних епітетів у рідкісні моменти примушує слухача почуватися "принцесою на горошині". Ідеальний тембральний баланс оркестру, надзвичайна увага до "атак" (цікава знахідка Баренбойма — різкі "провали" в subito piano у духових після перших двох атак, що примушують вслухатися в чистоту звуку і захоплюватися синхронністю взяття), ідеально пропрацьовано техніка, міцність ритмічного каркасу, — при такій високій планці найменший дефект викликає, в буквальному сенсі, завмирання серця: змазану атаку на першій же ноті Vorspiel'я до "Загибелі богів" зал зустрів нервовим зітханням. 

Слід відзначити баренбоймівську інтерпретацію найбільш розтиражованого епізоду "Персня" — "польоту валькірій". Одна з найпопулярніших вагнерівських тем звучала дуже "по-німецькому", жорстко, швидше, ніж зазвичай, нагадуючи механістичні теми Шостаковича. Диригент зміг очистити початок третього акту "Валькірії" від асоціативних нашарувань образів масової культури. 

Вагнера в Ла Скала люблять. Дуже люблять. Традиція цієї німецько-італійської любові була закладена ще наприкінці позаминулого століття. У часи "царювання" в міланському театрі маестро Артуро Тосканіні. Сам же досвід "вживання" в "Перстень" упродовж всього тижня приводить до очевидної думки: людям XXI ст. все ще важко прийняти ідею Gesamtkunstwerk як стрункий потік інформації. Наше сприйняття, натреноване сучасними технологіями, досі так само розшаровується на окремі фрагменти музики, сценографії, дизайнерських рішень і непростого сюжету. Очевидно, коли Ріхард Вагнер писав про "художній твір майбутнього", він і сам не уявляв, наскільки це майбутнє далеке.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво