Творити простір любові

«Pro любов» — назва благодійної мистецької акції, що відбулася днями у Київському будинку вчителя. Вже протягом багатьох років клуб «Співуча родина» та Клуб шанувальників романсу розпочинають свій творчий сезон у День Віри, Надії, Любові. За традицією перед початком концертної програми вшанують лауреатів премії «За прагнення до милосердя». Кандидатури на здобуття цієї неординарної відзнаки, що на відміну від державних нагород, позбавлена офіціозного глянцю, визначаються тижневиком «Дзеркало тижня», Християнським дитячим фондом та Українською асоціацією соціальних працівників.

— Для мене ця відзнака стала цілковитою несподіванкою, — дякуючи за нагороду та подарунки, розчулено сказала Тамара ЗАХОЖА, директор загальноосвітньої санаторної школи-інтернату №20 м. Києва, де навчаються діти з неактивними формами туберкульозу. — У нашій школі-інтернаті навчається понад триста дітей. Вони потребують особливої уваги і турботи, зокрема про їх здоров’я. На жаль, піклування держави про таких дітей, м’яко кажучи, недостатнє. Як, зрештою, і про педагогів, які працюють у нашому навчальному закладі — за особливі умови праці вони мають доплату в розмірі 20 грн. 40 коп. (А чому саме 40, а не хоча би 50 коп.? І в якого чиновника піднялася рука на таке «копійчане милосердя»? — Авт.) Щоб хоч якось привернути увагу до проблем дітей з ослабленим здоров’ям, ми організуємо різні заходи, зокрема круглі столи, куди запрошуємо також чиновників різного рангу. Ми змушені буквально ходити з простягнутою рукою. Це, звичайно, принизливо — бути державною жебрачкою. Боляче, що для багатьох людей сьогодні поняття «милосердя» звучить як архаїзм…

Премія «За прагнення до милосердя» вручена ще одному освітянину — президенту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», професору Петру ТАЛАНЧУКУ. Цей навчальний заклад має свою, особливу спеціалізацію — у ньому створені умови для навчання дітей з обмеженими фізичними та матеріальними можливостями. В університеті навчається 2130 студентів з фізичними вадами, чимало сиріт та дітей із малозабезпечених сімей. Їхнє навчання оплачується за підтримки Київської міської адміністрації, органів влади на місцях (університет має філії та регіональні і локальні центри дистанційного навчання в усіх регіонах України) та інших спонсорів.

У матеріалах до вступної лекції до початку навчального року Петро Михайлович написав: «Напевно, немає в світі такої людини, в якої б упродовж життя не виникала потреба прийняти якесь відповідальне рішення». Ці слова, звісно ж, продиктовані власним досвідом. Бо таких рішень, причому гранично відповідальних, йому доводилося приймати на різних посадах чимало. Ось лише деякі з них.

Кінець 80-х років. Петро Таланчук — ректор Київського політехнічного інституту, депутат Верховної Ради колишнього СССР. КПІ надає притулок I з’їздові Руху. Згодом відомий поет Іван Драч скаже у своєму інтерв’ю: «На той час… згода на це була рівнозначна геройському вчинкові…»

Початок 90-х. П. Таланчук — перший міністр освіти в незалежній Україні. В напівзруйнованій економічно і розхитаній політично країні він зважується провести Перший всеукраїнський з’їзд працівників освіти. На ньому був розглянутий документ величезної державної ваги — програма «Освіта: Україна XXI ст.»

Середина 90-х. Петро Таланчук — кандидат у президенти України. Звісно, що в тих перегонах на найвищу посаду в країні він не міг виграти, бо на нього «не працювали» ні адмінресурс, ні гроші. І Петро Михайлович це добре розумів, але, вірний своєму життєвому кредо, на перегони пішов тільки тому, щоб звернути увагу громадськості, всього суспільства на незворотні процеси в системі освіти, яка через гострий дефіцит фінансових ресурсів опинилася на грані руйнації. Це не сподобалося ні тим, хто позбувся влади, ні тим, хто її вхопив. Опала не забарилася — міністра освіти усунули з посади.

Колишній ректор, колишній міністр… Доктор технічних наук, маючи в своєму науковому потенціалі багато цікавих ідей, міг взятися за прибуткову справу, яка б приносила матеріальний достаток і не додавала головного болю. Але то був би не Петро Таланчук. Він же вирішив створити принципово новий вищий навчальний заклад — і за формою, і за змістом.

Нині Петро Михайлович щонайбільше заклопотаний однією справою — будівництвом університету. Нові корпуси університету «Україна» уже зводяться поблизу станції метро «Житомирська» в Києві, його першу чергу мають ввести в експлуатацію наприкінці цього року. До речі, це — єдиний вищий навчальний заклад з-поміж багатьох, заснованих на недержавній формі власності, який будується.

…Народна мудрість каже: не треба намагатися полюбити все людство, краще зробити добро для однієї людини. І тоді світ стане щасливішим на одну людину. А якщо кожен прагнутиме жити за цією заповіддю?..