ТУТ ЖИВЕ ІСТОРІЯ І СМІТЯТЬ ДАЧНИКИ... - Культура - dt.ua

ТУТ ЖИВЕ ІСТОРІЯ І СМІТЯТЬ ДАЧНИКИ...

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

У Севастополі поступово встановлюються цивільні порядки, і місто починає усвідомлювати свій потенціал...

У Севастополі поступово встановлюються цивільні порядки, і місто починає усвідомлювати свій потенціал. Курс України на демілітаризацію регіону, величезний інтерес до Севастополя в усьому світі, тисячі туристичних об’єктів світового значення, великі рекреаційні можливості, розвинена інфраструктура всіх видів транспорту (передусім морського, авіаційного, залізничного) — все це умови для небаченого вибухового розвитку курортної й туристичної сфери на всьому Гераклейському півострові Криму. Але те, як це відбувається нині, викликає тривогу городян…

Найбільш закрита зона СРСР

Балаклава — місто-супутник Севастополя, як сьогодні люблять казати, і прилеглий до неї мис Фіолент раніше були найбільш закритою зоною СРСР, святая святих військової сфери. Навіть коли Севастополь став відкритим містом, доступ у Балаклаву все одно регулювався перепустками. Глибоке й чисте море, унікальні ландшафтні та історичні характеристики цього місця не стали перешкодою для створення тут Радянським Союзом великої бази підводних човнів, підземного ремонтного заводу, складів боєприпасів. Околиці Балаклавської бухти старанно охоронялися від сторонніх очей, адже, крім бази субмарин, тут були встановлені підводні й сухопутні стартові майданчики для ракет, розміщувалися численні військові частини, які обслуговували цю грізну зброю. Крім того, частину акваторії було відведено під полігон для тренувань бойових дельфінів. Військовий дельфінарій шефствував над усією прибережною територією мису Фіолент. І сьогодні ця військова частина, правда, підпорядкована вже більше НАН України, ніж Міноборони, є ніби господарем ландшафтного заказника «Мис Фіолент» — унизу, біля самої води, неподалік знаменитого Яшмового (або Монастирського) пляжу розташована його тренувальна база.

Відвідання цих унікальних місць, описаних Гомером у десятій пісні «Одіссеї», залишає незабутнє враження. Припускають, що тут містився легендарний храм Діани, де вершила свій обряд його жриця Іфігенія. Залишилися численні історичні пам’ятки, укріплення й поселення практично всіх століть відомої людині історії. Свідчення про відвідання цих місць знаходять у Страбона та Плінія, в Овідія й Гесіода. Що стосується російської й української історії, то тут тисячі пам’яток середньовіччя, періоду кримських війн, недавньої історії, пам’ятки військової, господарської й культурної діяльності слов’ян.

1474 року Афанасій Нікітін у «Ходіннях за три моря» вперше згадує топонім «Балаклава». На схилі однієї з гір лежить найдавніший Свято-Георгіївський монастир. Обитель, як гадають учені, заснували вихідці з Гераклеї Понтійської. Біля узбережжя мису Фіолент, поблизу «решток храму Діани», височать скелі, названі на честь Ореста й Пілада, що їх, відповідно до міфу, Аполлон послав у Тавриду, аби повернути статую Артеміди. Тут бувала Катерина II. Під час своєї подорожі по Криму 1820 року в Георгіївському монастирі ночував Олександр Пушкін: «Тут же видел я и баснословные развалины храма Дианы…»

На Фіоленті збереглася стежина, що нею, як припускають, Пушкін ішов від монастиря до храму (сцену зображено на малюнках багатьох художників). За бажання відновити для туристів цю частину подорожі поета зовсім неважко. У вірші «К Чаадаеву» Пушкін пише: «К чему холодные сомненья? Я верю: здесь был грозный храм, Где крови жаждущим богам Дымились жертвоприношенья…», а в кінці: «И в умиленье вдохновенном, На камне, дружбой освященном, Пишу я наши имена». На відміну від багатьох екскурсоводів, котрі тлумачать ці слова буквально, історики стверджують: навряд чи поет і справді видряпував імена на фіолентівському камінні.

Ми так докладно зупинилися на історії перебування тут Олександра Пушкіна, бо вона має досить сумне продовження в наші дні, про що розмова пізніше.

Взагалі Балаклава, мис Фіолент були справжньою письменницькою Меккою. Тут написала свою відому поему «Іфігенія в Тавриді» Леся Українка, довго жив письменник Олександр Купрін, який дружив із балаклавськими греками-рибалками, нащадками легендарних гомерівських лестригонів, що їм присвятив свою книжку. Про ці місця писали Олександр Грибоєдов, Адам Міцкевич, Лев Толстой, Олексій Толстой, Іван Аксаков, Віссаріон Бєлінський. Побутує легенда (правда, спірна, але від цього не менш приваблива для туристів) про те, як восени 1840 року в супроводі французької авантюристки Адель Оммер де Гель на шхуні «Юлія» Крим, зокрема й Балаклаву, таємно відвідав Михайло Лермонтов. Один із мисів на Фіоленті нині названо його ім’ям. Тут бували Антон Чехов, Максим Горький, Олександр Грін, Костянтин Паустовський, Дмитро Мамін-Сибіряк, Сергій Городецький, а також Шишков, Фурманов, Симонов, Сергєєв-Ценський, Гайдар, Джеймс Олдрідж, Ярослав Галан і ще тисячі відомих в історії літератури, живопису й військової справи людей.

Надзвичайно багаті ці місця на пам’ятки військової історії, передусім Російського флоту. Саме тут зародився ЕПРОН, першим завданням якого була реалізація ідеї (яка себе не оправдала) про пошук золота «Чорного принца». Територія берегової смуги — тисячолітній культурний пласт, що може дати науці серйозні відкриття, оскільки археологічно досі не вивчений…

Історичне... звалище?

До чого ми так докладно все це перелічуємо? Та до того, що місце це, якщо серйозно підійти до справи, легко можна перетворити на туристичну Мекку для всього світу. А що насправді?

Перебування на Фіоленті залишає «незабутнє» враження ще й з іншої причини — вражає варварське ставлення як до природи, так і до історичної спадщини. Територією заказника мене супроводжують голова громадської організації «Екологія та життя» Борис Бєляєв і голова Ради громадських організацій екологічного спрямування при міськуправлінні екоресурсів Олександр Демидов. Відвали будівельного сміття, поламані дерева, немилосердно розрита земля... Вся річ у тому, що землю на мисі Фіолент, упритул до заказника, виділено під забудову, і багаті люди Севастополя (за даними податкової — восьма частина українських мільйонерів!), а також Дніпропетровська, Москви та багатьох інших міст будують тут приватні пансіонати й розкішні дачі. Представники міської громадськості неодноразово писали й говорили, що ці будівлі споруджуються не лише на території недосліджених історичних пам’яток, а й на місці колишніх цвинтарів, де покояться учасники багатьох, зокрема й Великої Вітчизняної, воєн.

…Ідемо вздовж паркана, що обгороджує заказник. Біля однієї з будов усе будівельне сміття згребли, мабуть, бульдозером, прямо на кущі унікальної рослини — фісташки туполистої, занесеної до Червоної книги. В іншому місці кам’янистий грунт із траншеї під фундамент згребли в потворний відвал, який грубо порушує екосистему. Територію перекопано траншеями, ямами. В одному місці стіна-паркан метрів на три виступає до моря — явно на територію заказника. Тягнеться вона практично вздовж усього мису, наглухо відділяючи море від решти жителів та відвідувачів Фіоленту. У парканах багатьох палаців для відпочинку влаштовано виходи в заказник.

— Отже, весь заказник із його ландшафтними й історичними пам’ятками від’єднаний від зовнішнього світу парканом, — кажуть мої супутники. — Тут немає навіть пожежних проїздів. І доступний він буде лише мешканцям цих палаців. Тепер лише обрані гості Криму й лише з дозволу власників цих парканів зможуть відвідати історичні пам’ятки та Яшмовий пляж.

До того ж усе узбережжя зсувонебезпечне. Практично щомісяця жителі сповіщають міську влада про зсуви й осипи. Тут розвиваються відомі вченим зсуви №№ 935, 936, 937 та інші. Одного разу відколовся цілий масив порід, невдовзі у воду впала ділянка берега. Як розповідає начальник заказника «Мис Фіолент» Юрій Бессонов, руйнівні процеси на мисі значно активізувалися з початком будівництва вілл. Недавно тут з’явився розлам завширшки п’ять метрів. Він може сприяти активізації зсуву, і тоді на місці заказника залишиться пустеля...

Співробітник Ялтинської геолого-інженерної партії Олексій Федоров розповідає, що забудова плато активізує обвали, прискорює зсуви. Нові будівлі не каналізовані, хоча, за законом, таке будівництво тут заборонене. Вільний випуск стічних вод і полив ділянок призводять до обводнювання схилів, збільшення динамічних навантажень на структури нестійкої гірської породи, яка рано чи пізно викличе руйнацію. Якщо інтенсивна забудова мису не припиниться, ми можемо втратити одне з найгарніших місць планети...

Як Пушкіна «не пустили» на Фіолент

На жаль, не лише перелічені вище історичні пам’ятки (такі, як місце хрещення князя Володимира, Свято-Георгіївський Балаклавський монастир), а й тисячі духовно-історичних, ландшафтно-екологічних об’єктів Севастополя не залучено в культурно-науковий обіг. У результаті варварського господарювання багато пам’яток просто втрачаються, як фактично втрачено будиночок адмірала Лазарєва на Фіоленті. Перекривається навіть доступ до них не лише туристів, а й наукової громадськості.

У Володимира Стефановського, історика, дослідника, багаторічного голови севастопольських «Морських зборів», була мрія: увічнити пам’ять про перебування Пушкіна на Фіоленті, зробити його знаменитий маршрут доступним для туристів. Під керівництвом асоціації архітектор Г.Григор’янц до 200-ліття від дня народження поета розробив проект пам’ятного знака. Ідею підтримала і Севастопольська міськрада (рішення №513 від 21 квітня 2000 року). Вибрали земельну ділянку, про що ще 14 травня 1999 року було складено акт із усіма необхідними підписами. Пам’ятний знак передбачалося встановити на одному з виступів стежини, яка веде з Георгіївського монастиря до храму Діани, приблизно на тому місці, де міг зупинитися Пушкін, щоб споглядати весь ландшафт прекрасної бухти.

10 травня 2000 року голова міськадміністрації Леонід Жунько видав розпорядження № 749-р про встановлення пам’ятного знака, а 6 червня того ж таки року інспекція ДАСК видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Уже 2001-го міськрада Севастополя прийняла рішення «Про створення зони відпочинку загального користування на мисі Фіолент у районі пам’ятного знака О.С.Пушкіну», яким передбачалося звільнити кілька вже виділених земельних ділянок садового товариства «Успіх» і розробити положення про порядок регульованої рекреаційної діяльності на цьому унікальному місці. Але розробка проекту й, головне, установка пам’ятного знака, призначена попередньо на 18 вересня (день відвідання Пушкіним Фіоленту) 2000 року, зірвалися зовсім несподівано для його ініціаторів та ентузіастів.

До спорудження пам’ятного знака безпосередньо прилучилися тисячі севастопольців — жертвували гроші, допомагали на будівництві. Колективи підприємств «Морбуд», «Інкербуд», «Бетон-2000» та інших виділяли будматеріали — дорогий мармур. До призначеного дня все було готове, на місці стояли фундамент і сходи. Але... Доставити решту частин монумента до місця установки будівельники не змогли. Їх зустріли ряди колючого дроту, паркани й написи на них — «Проїзд закрито, приватна власність!» Чотири стели з мармуру, які мають оточувати знак із чотирьох боків, досі стоять в офісі «Морських зборів». Продаж землі й забудова Фіоленту круто змінили плани адміністрації міста. Нині вже пам’ятний знак, по-перше, аж ніяк не першорядний об’єкт, його потіснили приватні дачі — і прибутковіше, і перспективніше. По-друге, пам’ятний знак почав заважати сильним світу цього — ходитимуть, мовляв, туристи, витріщатимуться на палаци, для них доведеться влаштовувати проїзди, проходи і стежини…

Громадськість міста, зокрема й асоціація «Морські збори», виступила проти дій міської адміністрації з забудови Фіоленту в пресі, на телебаченні, писали скарги до вищих інстанцій. Міське управління екоресурсів, в особі його начальника — головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища в місті В.Артеменка, спочатку палко підтримувало ідею встановлення пам’ятного знака, але щойно стало відомо, що вартість сотки землі на Фіоленті сягає 1000—1500 доларів, круто змінило свою позиція. І немає сьогодні палкішого прибічника забудови Фіоленту, ніж генерал В.Артеменко, хоча решта екологічних організацій категорично заперечують проти господарського (точніше — безгосподарського!) освоєння цих унікальних земель.

17 січня 2002 року Севастопольська міськадміністрація скасувала (без скасування рішення сесії міськради!) своє ж розпорядження про встановлення пам’ятного знака як такого, «що суперечить вимогам Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Але встановлений раніше фундамент мозолив очі всім — і приїжджим, і потенційним дачникам, відлякуючи вигідних клієнтів. Тоді зробили просто: за наказом начальника НДЦ «Державний океанаріум» і на розпорядження старшого держінспектора з охорони довкілля Є.Тарасюка матроси військової частини знесли побудоване всім містом так, що на місці фундаменту та сходів залишилася лише купа каміння. Рішення про відмову в установленні знака мотивується тим, що «туристи витоптуватимуть територію». Насправді туристи рухаються завжди спеціальними стежинами під керівництвом екскурсовода, не завдаючи шкоди території. Про це свідчить досвід заповідника Карадаг та інших заказників Криму. Найбільшої шкоди заказнику завдає саме те, що міськадміністрація дозволяє. По-перше, неконтрольована діяльність військових — на території заказника досі лежить чимало напівзруйнованих занедбаних будівель військового призначення: капонірів, бліндажів, окопів, геодезичних знаків, орієнтирів тощо. А по-друге — дачники, які живуть у щойно побудованих палацах і ресурсами заказника користуються безконтрольно: копають землю, виривають рослини, їздять машинами, переганяють будівельну техніку, вигулюють собак, влаштовують пікніки, безсистемно пересуваються...

— Маємо бездарний недержавний підхід до справи, — каже Володимир Стефановський. — Пам’ятний знак і ландшафтний заказник є ніби спорідненими об’єктами, покликаними сприяти збереженню самої території й історичної спадщини, і мали б однаково охоронятися. Навпаки, хаотична й незаконна забудова мису приватними пансіонатами й готелями порушує багато норм законів з охорони природи та землекористування, призводить до загибелі унікального ландшафту. Насправді законом «Про природно-заповідний фонд України», на який посилається міськадміністрація, використання території заказників передбачається в науково-дослідних, оздоровчо-рекреаційних, культурно-виховних цілях. Тобто встановлення пам’ятного знака — законне, а ось будівництво — якраз навпаки. Я переконаний, що рішення про заборону встановлення і знесення фундаменту знака ухвалене на догоду тим, хто там будується. Адже містобудівна рада міста ще в січні 2001 року визнала помилкою прирізку території берегової смуги мису Фіолент під садові ділянки. І має бути скасоване саме це рішення, а не про встановлення пам’ятного знака. Напрошується висновок: ці ділянки на мисі були прирізані до території садового товариства «Успіх» спеціально з метою продажу іногороднім та іноземним громадянам. Упертість міськадміністрації, що діє всупереч вимогам практично всього міста, лише підтверджує цю думку. Ще й зараз ділянки на мисі Фіолент продаються й перепродуються через Інтернет, газети. Повно оголошень про це й у самому Севастополі...

Приблизно рік тому до міськради й міськадміністрації Севастополя звернулася група вчених і громадських діячів. Ректор Севастопольського національного університету В.Карпенко, директор ІнБЮМ НАН України академік В.Єремєєв, гендиректор національного заповідника «Херсонес Таврійський» Л.Марченко, голова Севастопольського відділення Всеукраїнської екологічної ліги Л.Марчукова, голова Спілки творчої інтелігенції Я.Машарський, голова Севастопольської організації Спілки архітекторів України В.Васильєва, а також члени Севастопольського клубу любителів історії, члени містобудівного комітету, депутати й чимало інших — загалом 17 солідних організації та об’єднань — просили призупинити освоєння ділянок на Фіоленті, ухвалити правове рішення щодо повернення їх місту, створити комісію з розслідування порушень законодавства при передачі берегової смуги в користування забудовникам, розробити й затвердити новий план землеустрою Фіолентівського узбережжя, а також скасувати розпорядження про скасування рішення про встановлення пам’ятного знака О.Пушкіну.

Існують десятки експертних висновків із пропозиціями оптимального містобудівного й екологічного розв’язання проблеми. Припинення забудови вимагає і громадськість міста. Але віз і нині там — «освоєння земель» на мисі триває ударними темпами, доступ до монастиря та інших ландшафтних і культурно-історичних пам’яток і місць перегороджується дедалі новими парканами, ландшафт засмічується й руйнується. Міськадміністрація ж замість того, аби припинити будівництво, вимагає... прискореного освоєння виділених ділянок.

2004 року Балаклава відзначатиме своє 2500-ліття. Володимир Стефановський вірить: на той час законність і здоровий глузд усе-таки переможуть, йому вдасться встановити пам’ятний знак, і туристи зможуть побачити те, що 1820 року бачив Пушкін…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво