ЦВЯХИ «СЕЗОНУ»

Після трирічної перерви відновив свою діяльність Міжнародний фестиваль телепрограм «Оксамитовий сезон», засновником й організатором якого є найстарша в Україні недержавна телекомпанія «Тоніс». Як і колись, це фестиваль-круїз на борту теплохода. Цього разу теплохід «Тарас Шевченко» йшов із 8 по 19 серпня ц.р. за маршрутом «із варяг у греки» із зупинками в Дніпропетровську, Запоріжжі, Севастополі, Ялті й Одесі. Шостий за рахунком і перший у цьому столітті, «Сезон-2001» досить суттєво змінився. До основного творчого конкурсу й неодмінної культурно-розважальної програми додалися дві наскрізні програмні акції — «Бізнес-форум» і цикл дискусій під спільною назвою «Влада ТБ у сучасному світі». Так і пропливли ці нерозлучні «три кити» фестивалю уздовж головної осі країни — від стольного Києва до Тавриди. А тепер про результати плавання кожного.

Фінанси й романси

Це зовсім нова, хоч і давно визріла ідея: на якійсь стабільній основі звести вітчизняні приватні капітали на очній ставці з нашою ж культурою. Причому не занадто тривожачи при цьому офіційні структури. Малося на увазі спочатку просто познайомити гроші і творчість один з одним. Потім зацікавити перших другим. І, зрештою, перетворити на норму хорошого тону для солідного бізнесу практику меценатства. За справу взявся Держкомітет із питань регуляторної політики та підприємництва, очолюваний пані Олександрою Кужель і її заступницею Юлією Футоранською. А коли співтовариству крутого бізнесменства настільки піднесену пропозицію роблять дві чарівні леді такого рівня, відмовитися, гадаю, просто немислимо. До речі, із боку творчих кіл перспективи фінансування художніх проектів в Україні на «Бізнесі-форумі» роз’яснять дві інші чарівні у вмінні переконувати особи — Ніна Ільїна і Наталя Кривуца. Вісім засідань «Бізнес-форуму» у п’яти містах країни — щось схоже на місіонерство. Час покаже, наскільки наші «невірні» повірять в те, що їхні грошові внески у вітчизняну культуру окупляться вже для їхніх власних дітей. В ідеалі організаторам «Бізнес-форуму» бачиться такий собі аналог соросівського фонду, що діє на українській основі як громадська організація, яка об’єднує ділові та творчі кола під поки що незвичним гаслом «Відродження духовності через підприємництво». Задуманий всеукраїнський центр приватного спонсорування культури міг би стати і центром законодавчих ініціатив, у результаті чого нарешті виник би у нас цілком респектабельний інститут меценатства. Замість нинішньої спорадичної практики таємних зустрічей високодуховних прошаків від мистецтва з лукавим бізнесом, який шукає приводу для відмивання готівки на дурняк.

Корабель розумників

«Влада ТБ у сучасному світі» — ще одна і теж нетривіальна акція теперішнього «Оксамитового сезону». Це шість «круглих столів» за найбільш значними й актуальними проблемами телебачення: «ТБ-реклама: органічний елемент сучасної культури чи симптом її розпаду?», «ТБ і влада», «ТБ і цензура», «Серіал як явище телекультури», «Перспективи українсько-російських діалогів засобами ТБ» і «Кіномистецтво і ТБ: протиріччя та компроміси». Особливістю власне формули дискусій було те, що в них, окрім «натуральних» учасників і гостей фестивалю, брали участь «віртуали» — визначні українські та закордонні діячі культури й науки, котрі попередньо дали фестивалю відеоінтерв’ю зі своїм поглядом на зазначені проблеми. Серед заочних учасників обговорень виявилися і так звані прості телеглядачі, відеоопитування яких проводилося оперативно в містах стоянки теплохода. «Інтерактив» одразу монтувався і вкидався в спільний інформаційний «казан». Дискусії виявилися досить активними і щедрими на нові і просто несподівані ідеї. Немає можливості та й сенсу перелічувати їх: у найближчому майбутньому телекомпанія «Тоніс» планує узагальнити ці матеріали й у вигляді книжечки з аналітичним коментарем спеціалістів просто-напросто подарувати українській телеспільноті. Згадаю лише про декілька колізій на цих посиденьках розумників, у яких брали участь такі відомі «віртуали», як українські дослідники мас-медіа Ольга Зернецька та Георгій Почепцов, російський культуролог Кирило Разлогов, інтернаціональна телезірка серіалу про «Буржуя» Ірина Апексимова і не менш солідні «натурали» — радник президента Росії, професор Владлен Сироткін, класики тележурналістики Ксенія Мариніна та Георгій Зубков, голова Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії Мирон Черненко, український телеаналітик Наталя Лігачова та інші.

Отже, на грунті різних підходів до телереклами стикнулися дві генеральні позиції — прагматиків і романтиків. Перші акцентували неминучість рекламного ярма на шиї телемовлення. Було навіть вимовлено парадоксально-екстремістське: незабаром звичайні телепередачі будуть сприйматися як настирливе переривання потоку аудіовізуальної реклами. Автор цих рядків, навпаки, виклав своєрідний вирок із шести пунктів, який обвинувачує рекламу в «злочинах проти людства». Як і годиться, між крайнощами розташувалися більш гармонійні і конструктивні позиції. Подібну поляризацію точок зору викликала і тема «мильних опер». Тут серед противників-екстремістів яскраво виступила Ірина Гращенкова, котра запропонувала випереджати телесеріали, як і тютюнову продукцію, анонсом Мінздраву: «...Зараз ви втратите ще одну годину із безцінного часу вашого життя...»

І звісно ж, бурхливо обговорювалася тема можливих прямих українсько-російських діалогів на телебаченні. Не дивно, дискусію ініціювали два віртуальні учасники фестивалю, дві знаменитості, два гіперпатріоти своїх країн — київська письменниця Оксана Забужко і московський кінорежисер Микита Михалков. Радикальні антиподи в поглядах на проблему, вони, як і інші крайнощі, зійшлися в одному: на даний час говорити про діалог двох народів безглуздо. За М.Михалковим, тому, що росіяни й українці — одне ціле. (Начебто навіть наше індивідуальне мислення не будується як діалог «усередині себе»!) Оксана Забужко вважає, що поки немає шансів і сенсу спілкуватися з культурою Росії: ми її й так добре знаємо, краще за свою, а вони нашу «самість» упритул не помічають... Питання: ми їхню культуру знаємо «для них» чи, як й усі інші, — для себе? Друге: якщо на нас не звертають уваги, може (хоча б частково), справа в нас?

Плавучий острів телепроблем

Для участі в конкурсі «Оксамитового сезону» надійшло 156 телепрограм, які надіслали 57 українських і зарубіжних телекомпаній із 11 країн світу. До творчих змагань допустили 129 претендентів у шести номінаціях. Зрозуміло, продивитися усі чи навіть більшу частину такого телемасиву було для мене справою немислимою, а висловлюватися на підставі окремих побачених фрагментів — справа неприпустима. Тому я звернувся за експрес-оцінкою в цілому до голови відбірної комісії «Оксамитового сезону» Світлани Малявської. Інтерв’ю з нею мене вкрай здивувало своєю настільки рідкісною нині фаховою самокритичністю й аналітизмом. Наводжу зі скороченнями її монолог.

«Загальне враження смутне, навіть із деяким трагічним відтінком. Я давно відстежую телепроцес за нашими «Оксамитовими сезонами», перерва в три роки змусила чітко відчути деякі загальні негативні тенденції нинішнього часу. Хоча я прекрасно розумію, що в нас представлено далеко не всі телекомпанії, загальна картина, напевно, характерна. Навіть якщо деякі молоді телекомпанії не надіслали свої програми, то суто через відсутність коштів. Навпаки, багато з тих, хто надіслав, навіть не уявляють собі рівня вимог міжнародного фестивалю і направляли нам явно слабкі роботи. Це багато в чому пояснює наші труднощі з відбором конкурсної програми. З іншого боку, відчуваються ознаки втрати спадкоємності між зникаючим поколінням метрів і новим поколінням тележурналістів. Молоді — це діти Інтернету. Вони вільно купаються в морі інформації, але нездатні вибрати головне, факт чи особистість, які заслуговують на вивчення. Є проблема телеведучих, яких я називаю власним терміном «телешалави». Вони відштовхуються від суцільного самозамилування, за яким не стоїть ніяке знання. Це нагадує якесь захворювання. Щось ми відхиляли, а з чимось доводилося миритися, йти на поступки. Також помітна загальна тенденція до підміни режисерської майстерності самодостатньою журналістикою. Схильність сховатися від авторської думки за технологічним прийомом, монтажем тощо. Відчувається розмивання уявлень про межі телевізійних жанрів. Тим часом нарис, замальовка чи творчий портрет потребують специфічних умінь і знання законів телеоповіді. Так, у жанрі теленарису ми зустрілися з ледь не єдиним радісним винятком, основаним на тонкому розумінні законів жанру, — «Зникаюча натура», програма Іркутського ТБ про Монголію. На екрані з’явилося багато випадкових, самовпевнених і зухвалих, позбавлених відчуття відповідальності перед телеглядачем авторів. Все це — ознаки падіння критеріїв майстерності. Та все ж нам вдалося відібрати достатньо робіт, гідних бути лауреатами нашого конкурсу. Решта — привід для подальших аналізів і резерв нашого самовдосконалення».

Вчора, 17 серпня, у Лівадійському палаці, де відбулося урочисте закриття шостого Міжнародного фестивалю телепрограм «Оксамитовий сезон», журі на чолі з режисером-мультиплікатором Давидом Черкаським оголосило свій вердикт. У двох номінаціях — музичні та спортивні програми — призи вирішили не присуджувати. У інших чотирьох розділах конкурсу Гран-прі, «Морського коника» і дипломи здобули такі роботи. Серед публіцистичних програм кращою визнано «N-й кілометр» (Україна, «Інтер»), а дипломи вручено «Зникаючій натурі» (Росія, Іркутськ, «Аист В»), «Хто там?» (Росія, Москва, «Культура») і «Знак біди» (Казахстан, Алмати, «Південна столиця»). Серед програм для дітей та юнацтва визнано гідною Гран-прі роботу «Про кохання без зрад» — поетичну розповідь про хлопчиська, зануреного у світ мушки (Росія, Ростов-на-Дону, «Дон-ТР»), диплом дістався «Таким справам» (Росія, Тюмень, «Норд»). Кращою науково-популярною передачею визнано «Імпрезу» (Україна, СТБ), дипломи — «Життя тварин» (Україна, «Інтер»), «Кінопанорама» (Росія, «Культура»). Переможець номінації розважально-ігрових передач — «Естрада минаючого століття» (Росія, ТВЦ), дипломи присуджено «Показусі» (Україна, «Інтер») і «VRS-камера» (Литва, VRS). Слава лауреатам!

...Що й казати, нелегку місію взяла на себе тендітна й інтелігентна Валерія Іваненко, президент «Оксамитового сезону». В окремі моменти не можна було без співчуття дивитися на її виснажене турботами миле обличчя. Та все ж зусилля натхненної нею команди увінчалися незаперечним успіхом: гарно скроєним і міцно зшитим вийшов шостий «Сезон». Бездоганний організаційно, гармонійний у всіх своїх інтелектуально-фінансово-творчих складових, діловий і хохмацький, доладний і самокритичний, фестиваль-лабораторія не лише знову «пливе», а й обіцяє надалі повертатися з цілком реальним «уловом» для вітчизняного телебачення.