ЦВК. На мінному полі «Могилянки» - Культура - dt.ua

ЦВК. На мінному полі «Могилянки»

30 березня, 2012, 13:35 Роздрукувати Випуск №12, 30 березня-6 квітня

Напередодні відкриття фотовиставки «Своя кімната» Євгенії Білорусець, ректор Могилянки видав указ, у черговий раз «закривши» академічну інституцію.

Нова хвиля боротьби за Центр візуальної культури (ЦВК) при Києво-Могилянській академії знову розпалила пристрасті в культурному середовищі столиці. Напередодні відкриття фотовиставки «Своя кімната» Євгенії Білорусець, ректор Могилянки видав указ, у черговий раз «закривши» академічну інституцію.

Повертаючись до хронології конфлікту, нагадаю, що 10 лютого, через три дні після відкриття виставки «Українське тіло» в тому ж таки Центрі візуальної культури, керівництво НаУКМА «закрило» виставку. А вже 23 лютого рішенням вченої ради вишу було припинено діяльність усього центру.

Після акції протесту на захист ЦВК адміністрація скасувала своє рішення. Робота інституції поновилася. Проте виставка так і залишилася закритою.

Тепер же, через місяць після заборони «Українського тіла», виходить указ ректора Сергія Квіта, згідно з яким Центр візуальної культури втрачає свій простір у Староакадемічному корпусі, в якому працює з 2008 року у зв’язку з аварійністю приміщення (тим часом бібліотека, розташована в одному приміщенні з інституцією, продовжує свою роботу). Отже, зірвано нову виставку і фактично повторно блоковано роботу інституції.

Варто згадати, що історія простору Староакадемічного корпусу як виставкового розпочалася 1995 року — з моменту заснування в Києві галереї Центру Сороса. У цих стінах базувався Центр сучасного мистецтва, який став платформою для експериментів і сміливих проектів молодих художників. Це місце, давно позначене на культурній мапі Києва як Галерея сучасного мистецтва, з моменту заснування Центру візуальної культури в 2008 році стало також і майданчиком для дискусій, семінарів, конференцій. Оскільки і Центр Сороса, і ЦСМ існували на території академії всі роки на умовах оренди, їхня автономність була більш визначеною, і, отже, ризик ідеологічного тиску чи цензури з боку адміністрації вишу був малоймовірний.

Центр візуальної культури від початку був платформою соціальної критики. І подальші кроки на шляху ліквідації ЦВК стали системними.

Так, наприклад, робочий час інституції обмежено з 10:00 до 18:00 у будні (що нетипово для функціонування виставкових просторів). З боку ультраправих радикалів були й спроби зірвати збори профспілки «Пряма дія», і напад на центр під час проведення заходу, присвяченого трансгендерній проблематиці.

На думку одного з кураторів ЦВК Оксани Брюховецької, це свідчить про політику університету, «який не бажає мати справу з гострими проблемами сьогодення, а воліє поринути в медитації з давніми рукописами…».

«На чому університет будує свій імідж, оперуючи фразами «святий для нас Мазепин корпус», маючи на території університету дві церкви й відбираючи приміщення у ЦВК?» — запитує пані Брюховецька.

Цікава деталь щодо «простору ЦВК»: ще в 90-х роках це приміщення було реставровано спеціально під Галерею сучасного мистецтва.

— В Україні немає академічних незалежних інтелектуальних майданчиків, — признається DT.UA художниця, учасниця об’єднання «Худрада» редактор журналу «Простори», активістка ЦВК Євгенія Білорусець.  — Держава і система освіти в цілому дискусій не заохочують. Більше того, університети свідомо архаїзують логіку своєї громадянської позиції.

А для нормального плину інтелектуального життя необхідні простори — некомерційні, вільні, не підвладні цензурі, де можлива лабораторна робота на перетині знання, активізму, мистецтва. Саме виникнення подібного живого співтовариства в Україні унікальне. Нічого подібного до Центру візуальної культури тут не було. І, на жаль, в інших університетах та містах нашої країни не спостерігається. Але подібний центр незручний для анахронічних чиновників уже тим, що він є, працює і не приховує своєї громадянської позиції.

— Які передумови стратегії дій ректора, спрямованих на ліквідацію ЦВК?

— Виправдання репресивних дій, що їх ректор і його прихильники наводять для ЗМІ, не вкладаються у стрункий ланцюжок.

Це хаотичні аргументи, потрібні для прикриття непристойності дій адміністрації. Звісно, ректор не приховує і своїх правих ідеологічних уподобань... Мені здається, всьому заважає непередбачуваність живої інтелектуальної думки, що прагне публічності та суспільних перетворень.

Страх перед подібними середовищами та бажання їх знищити на якомога ранньому етапі розвитку вже багато десятиліть визначає культурний простір України. Трагічним подіям розстріляного Відродження в Україні, можливо, передували така сама паніка, такі самі страхи. Тішить, що в сучасних чиновників немає в руках репресивного інструментарію 30-х.

— Чи коректно сьогодні говорити про винесення даної проблеми в судовий формат? І наскільки це можливо з юридичного погляду?

— Складно сказати. Вважаю, наразі важливо заявити про цю проблему на громадянському, соціальному рівнях. Скандальні питання, навколо яких часто ведуться дискусії про проблеми системи освіти в Україні, нерідко відволікають від головного: збіднення університетів, відсутність академічних свобод, економічний та інтелектуальний занепад, консервативне середовище, яке лише імітує наукове життя. Такі ініціативи, як ЦВК, мають започатковуватися повсюдно.

— Якщо відкриті звернення міжнародних діячів та акції протесту не змінюють позиції ректора академії, тоді які методи боротьби за арт-простір можуть виявитися дієвішими?

— Міжнародні листи на підтримку ЦВК ніяк не вплинули. Однак закрити ЦВК виявилося практично неможливо. На порядку денному — продовження повноцінної діяльності: заходи, виставки, хоч би де вони проходили, і боротьба проти репресій усіма можливими демократичними методами. Це послідовна позиція, розрахована на довготривалий ефект, а не радикальну дію. Поки що радикально діє саме адміністрація академії, ми залишаємося в полі демократичного опору.

— Арт-центри при університетах — цілком звичне явище в Європі, в Америці. Наскільки там визначено автономність таких арт-центрів і якою мірою університет має право диктувати їм свої умови?

— В Європі аналогічні арт-ініціативи заохочуються й фінансуються. Вони, власне, і є однією з головних цінностей університетського життя, їх необхідність для університету і суспільства в цілому ніким не заперечується. Подібний конфлікт важко уявити навіть у праволіберальному європейському університеті. Правда, культурну політику Європи визначає скоріше ліволіберальна думка.

— З огляду на такі скандальні ситуації, чи можна стверджувати, що мистецтво у вітчизняному контексті є «впливовим механізмом»?

— Репресії і заборони виводять мистецтво з ніші арт-події у простір прямої соціальної дії, що змінює висловлювання художника. Але мистецтво все ж таки залишається мистецтвом і продовжує працювати доступними йому засобами... Які виключають однозначність листівки чи агітаційного тексту.

Захисники моралі насправді є захисниками політичної безмовності, коли хворобливі або травматичні для нашого суспільства теми приречені залишатися поза аудиторією та артикуляцією, поза публічністю.

— Якою, на ваш погляд, може бути універсальна «модель» зручного для обскурантів мистецтва?

— Салонний живопис... з якого вихолощено всі смисли, запитання, відповіді. І на який визначено певну «ціну», що остаточно спрощує стосунки з таким предметом.

— Чи може сучасне мистецтво в Україні стати соціально актуальним, а не протестним і не провокаційним?

— Провокація, протест далеко не завжди присутні у творі. Це більше про рецепцію. Адже роботи, які виявилися «провокаційними», в Києві точно не справили б такої дії як, наприклад, у Берліні. Соціально актуальне мистецтво, як правило, ставить перед собою складні цілі. І якщо їх не видно через те, що погляд застують рефлекторні реакції — страх, злість, обурення тощо, — це лише симптом занедбаності, нерозробленості тієї проблематики, з якою мистецтво працює.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво