ЦІНУЙМО ПРАВО ПЕРВОРОДСТВА - Культура - dt.ua

ЦІНУЙМО ПРАВО ПЕРВОРОДСТВА

15 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 15 листопада-22 листопада

Двотомне видання хрестоматії літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ—ХV століть «Золоте ...

Двотомне видання хрестоматії літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ—ХV століть «Золоте слово» це, за свідченням її упорядника професора Василя Яременка, перша спроба зняти накладену на вуста віків імперську печать брехні та розбрату, розвіяти великодержавницькі шовіністичні міфи та ідеологічні метафори і вперше представити для користування учнівській та студентській молоді, викладацькому та вчительському загалу, найширшому колу читачів українську літературну спадщину. Здобуття Україною незалежності, на жаль, не справдило сподівань на суттєві зміни у висвітленні національної літературної історії. За 10 років — жодного видання текстів з епохи Середньовіччя, тоді як у Росії за цей період за підрахунками В. Яременка вже здійснено 64 видання текстів літератури Київської Русі з трактуванням їх як власне російських, як «великое наследие» Росії.

Постає питання: чи варто саме тепер, коли у держави і без культурної спадщини Середньовіччя вдосталь клопоту, зосереджуватися на розвіюванні великодержавницьких міфів та ідеологічних метафор? Все це, мовляв, у минулому, а сьогодні суверенність Української держави визнана в цілому світі й не ставиться під сумнів у зв’язку з тим, що хтось вперто продовжує вважати цю спадщину російською. А те, що наші книговидавці відстають від російських у відтворюванні древніх літописів, то самі ж і винні: мріяли, либонь, свого часу про вільний ринок, а спробували його, то й не знають, як собі ради дати.

Народ, позбавлений минулого, не має майбутнього. Златоусти-книжники княжої доби тому й прагнули передати нам — своїм нащадкам — золото істини, досвіду, історії, філософської думки, правової культури, героїчно-патріотичного пафосу. Бо все це має правити надійною підвалиною в розбудові міцної Української держави. Будь-які економічні, правові та політичні реформи безглузді, якщо в їхню основу не покладено духовність. Що ж до пасивності українських книговидавців, то їхньої вини тут немає. На відміну від своїх російських колег вони борсаються під тяжким податковим пресом, тому й змушені виконувати замовлення з’яничарених можновладців, для яких продати й купити можна все, що завгодно. То чому б і не поступитися історичною справедливістю в обмін на лояльність і покровительство сильнішого сусіда, якщо той має до цього інтерес? Тим паче, коли й ООН ще не вводила санкцій на обмеження таких оборудок. А з тим, що інтерес існує, сусід і не криється, тому, зокрема, й «не перекриває кисень» власному книговидавцю.

Як тут не пригадати біблійну історію про двох братів — Якова й Ісава і те, до чого призвело нехтування правом первородства? Ще до народження синів майбутня мати відчула тривогу — діти в материнськім лоні затіяли бійку. І сказав Господь: два племені в череві твоєму, і два народи вийдуть з утроби твоєї; один народ зробиться сильнішим за другий, і старший служитиме меншому.

Своїм первородством український народ не поступався за миску сочевиці. Це право у нього було просто відібране. І сталося за Святим Письмом: один народ зробився сильнішим за другий і старший став служити меншому. А для збереження status-quo було вигадано ідеологічну баєчку про Київську Русь як спільну колиску трьох братніх народів, що в кінцевому підсумку мало приводити до єдиного висновку: вся культурна й історична спадщина — це все російське, а українське й білоруське лише у складі російського.

Але ж елементи давньоросійської словесності почали формуватися на теренах Володимиро-Суздальської землі лише з кінця ХІІ століття на традиціях давньоукраїнської старокиївської літератури та старослов’янської мови. Тільки першоджерела, що дійшли до наших часів, несуть в собі неупереджену інформацію, вивчення якої — єдиний шлях, що веде до істини. Тож ніколи не існувало в природі ні «единого древнерусского народа», ні «единого древнерусского языка». Були численні племена, з яких за тривалі віки сформувалися три різні східнослов’янські етноси: український, білоруський і наймолодший, а тому й енергійно агресивний, російський. Саме він і створив московське царство, перейменоване Петром І в Російську імперію. Росія самочинно проголосила себе наступницею Київської Русі, перебрала на себе її назву, а українці й білоруси втратили не лише державність, національну незалежність, але й власну історію.

Прикро, але мушу констатувати, що ні держава, ні жоден з новоявлених вітчизняних олігархів пальцем не поворухнули, аби ця унікальна праця, якою є хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ—ХV століть, побачила світ. Вона видана видавництвом «Аконіт» коштом Координаційного комітету допомоги Україні у США. І за цей «заокеанський слід» на терені нашого сьогодення щира подяка голові комітету Володимиру Воловодюку та в його особі всім тим українцям, хто волею долі опинився далеко від батьківщини, проте не позбувся священних коренів.

Сьогодні, коли з неймовірними труднощами і перешкодами відбувається відродження України як незалежної держави, як культурного феномена з понадтисячолітньою традицією, «Золоте слово» особливо на часі. Шовіністична нетерпимість до законного права українців на власну державність, національну і культурну ідентичність не вгаває. Досі Україна з гідністю ухилялася від провокацій великодержавного шовінізму, що штовхають її до міжетнічних, мовних і територіальних конфліктів. Дуже важко протистояти економічному тиску, яким ще 10 років тому погрожували академік Д.Лихачов і московський патріарх Алексій ІІ, що й дотепер заявляє, ніби Україна — канонічна територія московського патріархату. Але ж Святе Письмо вчить (і святійший патріарх мав би це знати), до чого призводить нехтування першородністю як духовною цінністю: до заздрощів, ненависті, відкритої ворожнечі, моральної й духовної деградації, зрештою до запеклої війни між братніми народами.

Йдеться не про виставляння рахунків. Їх просто не приймуть до сплати, так само, як, приміром, нас не бажають чути про повернення українським вкладникам Ощадбанку СРСР їхніх заощаджень, що напередодні розвалу імперії раптом опинилися у Москві. Право первородства треба відновлювати у власній свідомості, вивчаючи національну історію, власну культуру, історію боротьби за її існування за першоджерелами, а не в інтерпретації збанкрутілих ідеологів. Щоб збудити почуття національної гідності народу, який давно вже вистраждав своє право на достойне життя, проте й досі неспроможний ним скористатися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво