Цей паралельний книжковий світ - Культура - dt.ua

Цей паралельний книжковий світ

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

IX Київський міжнародний книжковий ярмарок «Книжковий світ—2006», який проходив у Києві 9—12 листопада, дехто з книжників вважає етапним для столичного книжкового життя...

IX Київський міжнародний книжковий ярмарок «Книжковий світ—2006», який проходив у Києві 9—12 листопада, дехто з книжників вважає етапним для столичного книжкового життя. Адже наступного року в ярмарку — перший ювілей. І теоретично вважається, що книжковий ярмарок, організований виставковим центром «Медвін», має бути одним із тих заходів, які визначатимуть культурне обличчя столиці. Ті кризові моменти, що їх постійні учасники «Книжкового світу» з року в рік помічають, насправді не є кризою жанру. Просто кияни ще самі не визначилися, чи потрібна їм книжкова продукція національного виробника, і якщо потрібна, то в яких обсягах та якою мірою.

Письменники та видавці, котрі регулярно відвідують Національний університет фізкультури в дні проведення в його стінах книжкового ярмарку, вже кілька років поспіль змушені хоч якось відповідати на єдине провокаційне запитання журналістів: «Де краще — на «Медвіні» чи на львівському Форумі?» Згоден, у Львові купують більше та активніше. Але чотири дні Форуму для Львова — це можливість раз на рік купити книжок за оптовими цінами. Відсутність книжкового базару суттєво стимулює книжкову торгівлю в столиці Галичини. Однак і столиця України переживає ті самі проблеми. Хоча більшість невеликих тиражів осідає в столичних книгарнях та на нечисленних точках ринку «Книжковий» на Петрівці, все одно продукція українського виробника губиться серед привізної літератури. Росіяни видають більш сучасно і ціни ставлять порівняно низькі.

Тому, хоч як парадоксально це звучить, кияни і гості міста вже почали звикати ходити в форматі «свій до свого по своє» саме на книжковий ярмарок. По суті, на чотири ярмаркові дні Університет фізкультури стає чимось на кшталт книжкового супермаркету, асортимент якого складається на 99% з українських книжок. І так само, як у Львові, активні видавці (не без допомоги активних креативних письменників, які і в нас з’являються) під час київського ярмарку роблять собі виторг, якого аж ніяк не наколядують за кілька звичайних місяців.

Та, вочевидь, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович уже став самодостатнім. Якщо визначати статус книжкової акції за ступенем присутності на ній Малковича та книжок його видавництва, то «Книжковий світ» програє львівському Форуму кілька очок. Малковича не влаштовує приміщення Університету фізкультури. Йому не затишно на цій території. Тому його місце, принаймні на «Медвіні», впевнено зайняло львівське «Видавництво Старого Лева». Насправді, як мені видається, Івана Малковича не влаштовує не стільки сам захід, скільки необхідність конче представлятися на ньому. Видавець охоче працює з книготорговельними організаціями, тому жодний спеціалізований ярмарок йому не робить погоди.

А ось той факт, що українські письменники не поспішають на чільний книжковий ярмарок столиці, я розумом пояснити не можу. Адже в ці дні робочим місцем письменника мусить бути не стіл з комп’ютером, а стенд і кулькова ручка. Порівняно з тим, як було п’ять років тому, ситуація з присутністю літераторів кардинально змінилася. Тоді на презентації книжок і зустрічі з їхніми авторами люди ходили якщо не масово, то принаймні активно. Натомість видавцям доводилося мало не полювати за нечисленними відвідувачами. Тепер навпаки: за чотири дні ярмарку не відбулося жодного більш-менш успішного в плані відвідуваності презентаційного заходу. Книжки доводилося представляти в середньому півтора десяткам зацікавлених, серед яких частина — колеги, трошки журналістів і кілька пересічних книголюбів. Проте відвідуваність самого ярмарку, особливо — перед вихідними і в суботу, помітно зросла.

Останнє пояснити досить просто. Насамперед — реклама «Книжкового світу» нарешті з’явилася в метро, а це дуже важливо. По-друге, несподівано для себе грамотні кияни зрозуміли, що ходити на книжковий ярмарок, де є продукція національного виробника, може бути своєрідною формою пасивного протесту, підсвідомого опору тій справді безнадійній ситуації, яка склалася в сучасному українському культурному житті. Приходить розуміння, що заходи в Україні можуть відбуватися поза Міністерством культури і туризму та без патронату українського президента. На підтвердження цих слів наведу приклад, який бачив на власні очі: за чотири ярмаркові дні до різних стендів підходило близько десятка громадян зі списками літератури, переважно художньої, яку вони хочуть купити для себе чи на замовлення. Виявляється, інформацію про новинки українських видавництв ці книголюби збирали з якихось дивних та призабутих джерел на кшталт каналу «Культура» на українському радіо. Отже, в той час, коли FM, ТV та «глянець» упритул не помічають нікого, крім Дарії Донцової, засоби масової інформації зі, здавалося б, низьким рейтингом і ступенем впливу на маси в діапазоні від «нуля» до «мінус одиниці» ведуть реально партизанську війну, уперто, стоїчно і безоплатно працюючи на потребу українського книжкового ринку.

Власне, саме цим пояснюється і спад інтересу до зустрічі з письменником. Потенційний читач просто не знає, про що його запитувати — не читав, не «вчитав», не начитався, словом — не «зафанатів». Навіть Юрій Макаров, відомий і популярний український телеведучий, котрий уже кілька років видається і як автор художніх книжок, есеїв та упорядник путівників і який давно став своїм у тусовці літераторів, не може, висловлюючись мовою естрадних виконавців, зібрати зал. Тому, власне, і не ризикує, цілком комфортно почуваючись на стенді. Те ж саме зрозуміли Ірен Роздобудько, Марія Матіос, Андрій Курков, Юрко Покальчук — потенційні читачі поки не готові ставити їм конкретні запитання, а про «смысл жизни» та «сущность бытия» питати якось не випадає.

До речі, абсолютною несподіванкою для книжників стала інформація про те, що президент України вирішив проголосити наступний рік Роком української книжки. Перша реакція на цю новину, скажімо, директора видавництва «Нора Друк» Елеонори Сімонової була адекватна: «А він не уточнив, якої книжки?». Наступні дні учасники ярмарку мляво обговорювали та пережовували цю інформацію, дійшовши єдиного висновку — Рік української книжки, проголошений чинним президентом, так само потрібен і матиме такий самий ефект, як, наприклад, Рік Грузії. Правда, грузинські вина і «боржомі» з‘явилися на території України в широкому продажу. Бо є де продавати і без спеціалізованого ярмарку — торговельних точок вистачає. Тоді як за межами Києва навряд чи хтось відчує, що разом із Роком Свині за східним календарем почався Рік української книжки за президентським. Коли вже на те пішло, то протягом цього року великі книжкові ярмарки, подібні до «Книжкового світу», мають відбуватися в кожному обласному і, за можливості, районному центрі. А місцеві бюджети мусили б виділити кошти на цільову закупівлю книжок. Причому — в тих видавництв, які не мають державного статусу чи ґрантового донорства. І тих авторів, які згадувалися в українських ЗМІ не менше двадцяти разів, що свідчить про їхню певну рейтинговість.

Оскільки такий розвиток подій у наступний Рік української книжки апріорі неможливий, лишається тільки приймати Київський міжнародний книжковий ярмарок «Книжковий світ» таким, який він є. І своєю присутністю засвідчувати його потрібність попри цілу низку недоліків, які насправді є робочими моментами. В усякому разі, майданчик для того, аби впродовж чотирьох днів на рік спробувати реалізувати в Києві якісь свої книжкові плани та можливості, вже сформовано.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво