Тринадцятий Форум. Нотатки заанґажованого

Не буду оригінальним, якщо скажу, що останній Форум видавців у Львові, що мав нещастя (?) йменуватися «Тринадцятим» і відбувся між 13 та 17 вересня, насправді був найуспішнішим, найоригінальнішим і найвиснажливішим за всю свою історію. Тут дуже доречні вигуки, зойки та суперлативи: «Такого в Україні ще не було!», «Вперше!», «Європейський рівень!» тощо. Підтверджую як безпосередній учасник цього безпрецедентного дійства: майже все вдалося дуже добре. Вперше за всю історію писань про Форум я не маю права реагувати на нього лише як журналіст, оскільки паралельно виконував функції учасника фестивалю, модератора акцій, перекладача й навіть члена книжкового конкурсу Форуму.

Остання іпостась, зізнаюся, не принесла мені так само багато позитивних емоцій, як перші три. Мені як затятому противнику художніх альбомів, і альбомів із національно-патріотичної тематики зокрема, довелося добряче понервувати у відстоюванні власної позиції. Всім відомо, що Ґран-прі будь-якого книжкового конкурсу — питання не так естетичне, як ідеологічне. Висунутий на здобуття головної книжки Форуму історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара «Україна й українці» — це не лише справа життя великого подвижника-етнографа й бездоганний поліграфічний продукт накладом у тисячу примірників (хотів би я побувати на складі й побачити всю тисячу, а не один примірник на столі журі Форуму), а й реакція сучасників на нього. Я маю на увазі те, яке місце зріла європейська культура визначає для книжкових пам’яток-пам’ятників подібного штибу. На мою думку, наявність такої книжки мусить бути не найбільшим здобутком культури, а її нормою. Тобто те, що така і подібні книжки видаються, — це нормально, це ознака притомності, задовільного стану національної пам’яті, яка все найцінніше, включно з регіональними варіантами орнаменту, зафіксувала, ієрархізувала й розклала по поличках… А тим часом модернізується, виробляючи принципово нові моделі власної культури.

Справді прикро, коли перемагає кон’юнктура моменту — узаконювання «хоружівського» стандарту культури з його пріоритетами на кшталт трипільських глечиків, курганів і відновлення козацьких столиць. Стандарту, що його вектор спрямований у «вічно минулий час». Стандарту, якому абсолютно байдужі сучасна культурна реальність і те, що заведено називати європейським культурним вибором. Фактично те, що «пролетіло» над Ґран-прі минулого року — 9-кілограмовий кабінетний ґросбух, який на тисячах сторінок доводить козацький характер української держави, — цього разу проявилося як синдром і було проголосоване «на ура» Ще прикріше, коли переважна більшість членів журі навіть нездатна сама собі пояснити, чому вона голосує за книжки, яких пересічний читач не тільки нездатен купити самостійно, а й не побачить хоча б у бібліотеці. Невже книжка для них — лише високий поліграфічний стандарт, цей вічний український бенкет під час холери, і вже у третю чи навіть десяту чергу — жива матерія, яку необхідно донести до читача? Чи такі колективні голосування «за» відбуваються зі страху бути звинуваченими у браку патріотизму? Бо ж хіба можна сьогодні голосувати проти «України й українців»? Офіційна доктрина не велить.

Однак маємо те, що маємо, — тепер у нас принаймні є ще один добрий кабінетний подарунок, який спокійно може кочувати від президента до спікера і прем’єр-міністра. Їм спадщина Івана Гончара, вочевидь, найпотрібніша. Мабуть, особливо останньому. Але, перефразовуючи Й.В.Сталіна, мушу констатувати: «Іншого журі в мене для вас немає». А те, що заводяться в ньому з року в рік елементи «антихоружівської коаліції», — то їх усе одно завжди незмінно менше, ніж усіх інших. Зрештою, я добре розумію керівництво Форуму: в сучасному українському світі для досягнення шляхетної мети доводиться йти на численні компроміси з офіціозною реальністю, яка, на щастя, Форуму, за великим рахунком, зашкодити так і не змогла.

Схоже, офіційній Україні тут було відведено місце лише в журі конкурсу й на урочистому відкритті у Львівській опері. Решта ж була віддана живому книговидавничому й літературному процесові. Перший, тобто власне Форум видавців із книжковими ятками, як завжди, окупував Палац мистецтв, Палац Потоцьких і «стометрівку» проспекту Свободи перед Оперою. Другий, тобто міжнародний літературний фестиваль у рамках Форуму, отаборився в залах місцевих музеїв, аудиторіях Львівського університету, театрі «Воскресіння», мистецькому центрі «Дзиґа» і клубі «Лялька». Дивна річ: чи не вперше й публіка була чітко поділена на дві частини. Першу традиційно цікавили книжкові новинки і майже зовсім не обходили фестивальні події. Друга ж натомість цілковито занурилась у фестивальні акції і слабо орієнтувалася в тому, що діється на Форумі. Хоч як розділяй літературу й книговидання, все одно встигнеш лише на те, що тобі насправді життєво необхідне.

Книговидавнича частина Форуму продемонструвала стійку тенденцію до кількісно-якісного зростання. Не варто, мабуть, рік у рік повторювати, що, як писав Л.Подерв’янський, «престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі». По-іншому просто й бути не може: актуальна українська культура, всупереч загальній депресії, просто мусить налаштовувати суспільство на стриманий оптимізм. Інакше кажучи, кількість видавців, книжкових презентацій, яток і акредитованих ЗМІ, як завжди, збільшується. Те саме відбувається і з книжками, яких також дедалі більше — добрих, цікавих і якісних. Варто пам’ятати, що за гордим давньоримським «форумом» криється ще й банальний загальнозрозумілий «базар», на якому одні хочуть побільше продати, а другі — відповідно — купити. Уже втринадцяте обидві сторони роблять це з великим задоволенням, щоразу ставлячи риторичне питання: «Український книжковий бум: був, є чи буде?» Гадаю, нам нарешті варто припинити роздуми на тему книжкового буму, зосередившись на локальних проектах, а саме — виданні якісної продукції та налагодженні нових механізмів книжкового піару й дистрибуції. Саме той елемент Форуму, який стосується піару, тобто грамотного просування книжок на ринку, мусить надалі перетворитися на щорічну бізнес-лабораторію з круглими столами, семінарами та майстер-класами із запрошеними із Заходу і Росії менеджерами й маркетологами. Зрештою, не базаром єдиним живе видавнича справа.

Літературна ж частина побила всі можливі рекорди відвідуваності й отримала небачений резонанс. Відтак тепер ми можемо з упевненістю сказати, що в межах Форуму відбувся перший міжнародний літературний фестиваль, про нагальну потребу якого я писав рівно рік тому у статті «Психоз-2. Перезавантаження» (№37, 2005). Несамовито приємно, що до порад прислухаються, а найсміливіші прогнози втілюються в життя. Форум видавців як відкрита громадська структура зумів подолати інерцію й вийти на якісно новий організаційний щабель. Адже саме яскраві літературні акції формують обличчя сучасної літератури та привертають увагу читачів, уже не кажучи про входження української літератури в загальноєвропейський контекст. Ясна річ, акції за участі першорядних європейських та українських письменників відбувалися в Україні регулярно, проте тільки на цьому Форумі їх вдалося об’єднати в потужну й концептуальну цілісність. Виявилося, що Львів найкраще надається для ролі такого собі літературного поля експериментів для країн Центрально-Східної Європи та її найближчих сусідів.

Не бракувало на фестивалі літературних зірок світового рівня. Дарма що мега-зірок популярної літератури на зразок Коельо чи Марініної на фестивалі так і не дочекалися. З нагоди видання українського перекладу роману «Хороший Сталін» («Класика», переклад О.Бойченка) до Львова прибув Віктор Єрофєєв. Прикметно, що започаткована недавно українськими видавцями практика перекладу сучасної російської літератури знаходить логічне продовження. Німецька література була представлена провідними письменниками Томасом Бруссіґом («Сонячна алея», «Кальварія») та Інґо Шульце («Симпл Сторіз», «Класика»), які брали участь у спільних читаннях з українськими авторами — Сергієм Жаданом і Юрієм Андруховичем. Австрію представляв есеїст і перекладач Мартін Полляк, Білорусь — поет-постмодерніст Андрей Хаданович, Литву — прозаїк і драматург Марюс Івашкявічус. Виступ латвійського поета-відеоперформера Сєрґєя Тімофєєва продемонстрував нову якість сучасної літератури на перетині поезії, музики та відео. «Польський Жан Жене» Міхал Вітковський, що його роман «Хтивня» було видано нещодавно у видавництві «Нора-друк», оповідає про речі незручні й заборонені — життя секс-меншин у тоталітарній і комуністичній Польщі. Інший поляк — молодий перспективний прозаїк Мірослав Нагач, роман якого «Чотири вісім», виданий у львівській «Кальварії», малює портрет посткомуністичного покоління нової Польщі. Спеціально до фестивалю було видано літературний Альманах, де кожен із учасників представлений короткою біографічною довідкою і текстами.

Однак вельми резонним видається питання, чи зможе Форум наступного року дозволити собі таку розкіш як міжнародний фестиваль? Цього разу він відбувся за фінансової підтримки німецької сторони та національних культурних інститутів країн-учасниць. Чи вдасться те ж саме повторити наступного року — питання відкрите. Українська держава на це, схоже, традиційно грошей не дасть. У неї, як завжди, знайдуться важливіші пріоритети. Залишається сподіватися на закордонних ґрантодавців і вірити, що за рік ми зможемо виховати українських меценатів, здатних вкласти гроші у таку ефемерну й неприбуткову справу, як міжнародний літературний фестиваль.

Несправедливо було б не згадати українських письменників — учасників фестивалю. Лише Юрій Андрухович був задіяний у двох презентаціях власних проектів — антології американської поезії 1950—1960 років «День смерті пані День» («Фоліо») і книжки есеїв «Диявол ховається в сирі» («Критика»), презентації проекту «Потяг до Польщі» від редагованого ним інтернет-часопису «Потяг 76», а також у читаннях І.Шульце та В.Єрофєєва. Віктор Неборак нарешті видав і презентував довгоочікуваний роман «Базилевс» («Срібне слово»). Сергій Жадан «дожився» до другого видання малої прози «Біґ Мак 2» («Критика») та грубого вибраного поезії і прози у твердій палітурці під промовистою назвою «Капітал» («Фоліо»). Наталка Сняданко презентувала свій новий роман «Синдром стерильності» («Нора-Друк»), а Таня Малярчук спромоглася вже на другу прозову книжку цього року — «Як я стала святою» («Фоліо»). Юрій Винничук упорядкував чергову антологію — цього разу під приціл автора потрапила українська ґотична проза («Піраміда»). Андрій Кокотюха презентував аж три книжки власного виробництва — два романи і журналістське розслідування про Юлію Тимошенко під назвою «Юля». Видавництво «Нора-Друк» запустило серію «Сучасна чоловіча проза», в якій було видано нові романи Олеся Ульяненка «Знак Саваофа» та Олега Криштопи «Кохання, секс і смерть — гарантовані». Так само активними були поети-двотисячники, що брали участь у слем-читаннях і вечорах поезії й навіть заснували «Молоду республіку поетів». Окремої уваги заслуговує і публіка Форуму та фестивалю, яка охоче відвідувала всі можливі заходи, анітрохи не зважаючи на те, чи це 11 година ранку, чи 10 вечора.

Всі книжкові новинки, які з’явилися «під Форум», як це зазвичай і робиться в українському книговиданні, в цьому матеріалі згадати не вдасться. Втім, як і про все, що відбувалося, одна людина розповісти нездатна. Бо ще не народився той, кому вдасться побачити і почути на Форумі все. Ці нотатки — лише початок розмови про останній Форум. Як завжди: далі буде.

Переможці тринадцятого форуму видавців у Львові

ҐРАН-ПРІ присуджено книзі «Україна й українці: історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара (вибрані аркуші)» (УЦНК «Музей Івана Гончара», м. Київ) — за унікальне візуальне багатство й непередбачувану приватну відвертість репрезентації історико-культурної самобутності українського народу.

13 найкращих книг ХІІІ Форуму видавців

1. Ярослава Мельник. «Іван Франко і biblia apocrypha» (Видавництво Українського католицького університету, м. Львів) — за дослідницький подвиг у царині апокрифології та франкознавства.

2. Іван Дзюба. «З криниці літ»: У 3 томах (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ) — за глибинне літературно-критичне та естетико-культурологічне осмислення своєї епохи.

3. Мирослав Попович. «Червоне століття» (Видавництво «АртЕк», м. Київ) — за індивідуальну візію історії європейської цивілізації ХХ століття та проникливе філософське діагностування джерел тоталітаризму.

4. Леонтій Войтович. «Княжа доба на Русі: портрети еліти» (Видавництво «Яніна», м. Біла Церква) — за фундаментальне історичне дослідження генеалогії провідної верстви Східної Європи кінця ІХ — початку ХVІ століття.

5. Ростислав Радишевський, Володимир Свербигуз. «Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко» (Видавничий центр «Просвіта», м. Київ) — за широкий риторико-філологічний аналіз культуротворчого чину гетьмана Мазепи, втілений у розкішній поліграфічній формі.

6. Григорій Кочур. Біобібліографічний покажчик: У 2 частинах (Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів) — за ретельне збирання та найповніший опис творчої спадщини видатного українського перекладача ХХ століття.

7. Яр-Джарвіс Дарріджі. «Китайська грамота (для дорослих)» (ВД «Декамерон-2002», м. Львів) — за оригінальну, викличну й популярну форму викладу навчального матеріалу.

8. Іван Франко. «Зів’яле листя» (Видавництво «Літопис», м. Львів) — за вишукане, естетично бездоганне й науково вивірене наближення модерної поезії Івана Франка до сучасності.

9. Мойсей Фішбейн. «Ранній рай» / Дизайнер Олена Добровольська (Видавництво «Факт», м. Київ) — за гідне продовження української поетичної традиції в сучасному письменстві.

10. «Іконостас Церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський: Альбом-каталог» (Львівський філіал Національного науково-дослідного реставраційного центру України, м. Львів) — за високу художню й поліграфічну культуру та популяризацію унікальних скарбів українського сакрального мистецтва.

11. Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. «Старовинні маєтки України» (Видавництво «Мистецтво»,
м. Київ) — за мистецьку реанімацію репресованих суспільних верств та їхнього культурного набутку.

12. «Пригоди бравого вояка Швейка (за романом Ярослава Гашека)» (Видавництво «Фактор»,
м. Харків) — за чудовий авантюрний путівник для дітей у часопросторі Центральної Європи.

13. Оксана Шмілик. «Де ж та хатка в ангелятка?» (Видавництво «Дуліби», м. Київ) — за майстерне
й по-дитячому ніжне бачення світу дитини.

Спеціальні відзнаки журі Форуму-2006

1. Патріс Паві. «Словник театру» (Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів) — за кваліфікований науковий переклад капітальної енциклопедії сучасного театрознавства.

2. Михайло Брик. «Енциклопедія мембран»: У 2 томах (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ) — за перше у світі енциклопедичне видання з нової галузі науки — мембранології.

3. Людмила Булгакова-Ситник. «Подільська народна вишивка (Етнографічний аспект)» (Інститут народознавства НАН України, м. Львів) — за ґрунтовне етнографічне дослідження народного мистецтва Поділля.

4. «Київ: Космофотоатлас» (Інститут передових технологій, м. Київ) — за високотехнологічне
й поліграфічно адекватне представлення топографії української столиці.

5. Юліуш Словацький. «Срібний міф України» (Видавництво «Світ», м. Львів) — за високу видавничу культуру та повернення польського класика на історичну батьківщину.

6. Владимир Лесняк. «Модернистские и постмодернистские шрифты» (Видавництво «Колорит»,
м. Харків) — за відродження й розвиток традицій українського шрифтового мистецтва в добу постмодерну.

7. Серія «Книги, які здолали час» (Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», м. Київ) — за якісні переклади світової дитячої класики, вишуканість та ошатність художнього оформлення.

8. Серія «Книга вголос» (ТОВ «Українська аудіокнига», м. Київ) — за суспільно необхідну актуалізацію національної літературної класики в аудіоформаті.

Спеціальна ювілейна відзнака «Книжкова франкіана»
(до 150-річчя Івана Франка)

«Апокрифи і легенди з українських рукописів»: У 5 томах / Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко (Львівський національний університет імені Івана Франка) — за еталонне факсимільне видання вершинного здобутку української гуманітаристики ХІХ століття та повернення в науковий обіг головної праці Франка-вченого.

Спеціальні ювілейні відзнаки «Книжкова леополітана» (до 750-річчя Львова)

1. «Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ століття: Антологія урбаністичної прози / Авторський проект Василя Габора (Літературна агенція «Піраміда»,
м. Львів) — за дбайливу й ошатну реконструкцію духовної аури літературного Львова.

2. Ірина Котлобулатова. «Книгарі та книгарні в минулому Львова» (Видавництво «Аверс», м. Львів) — за перше ретроспективне дослідження історії книгарства у Львові.

П’ять відзнак за вагомий внесок
у становлення та розвиток українського книговидання

1. Видавництво «Академвидав», м. Київ, — за високопрофесійне створення книжкової бази вищої школи в Україні.

2. Видавництво «Фоліо», м. Харків, — за популяризацію сучасної української літератури.

3. Видавництво «Веселка», м. Київ, — за виховання багатьох поколінь українських дітей.

4. Леонід Фінкельштейн (головний редактор видавництва «Факт», м. Київ) — за акцію «Рік української книги в Україні».

5. Костянтин Клімашенко (директор Книжкового дому «Орфей») — за розбудову мережі книжкових супермаркетів.

Президент Форуму видавців пані Олександра Коваль встановила чотири персональні відзнаки, їх отримали:

1. Видавництво «Балтія-друк», м. Київ, — за книгу «Палітра століть. Вибрані твори живопису в музеях України».

2. Видавництво «Грані-Т», м. Київ, — за книгу «Грані світу. Україна—Японія: дерев’яна архітектура».

3. Видавництво «Ене-бене», м. Київ, — за серію «Казку ліпимо самі».

4. Сергій Жадан, письменник, — за власний голос і стиль у поліфонії сучасної літератури.

Спеціальні відзнаки дитячого журі

1. Видавництво «Ранок», м. Харків, — за книги «Світ тварин (Енциклопедія)», «Дюймовочка», «Диво-зоопарк».

2. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», м. Київ, — за книгу Марини та Сергія Дяченків «Ритуал».

3. Видавництво «Фоліо», м. Харків, — за книги «Чудеса світу», «Україна (Дитяча енциклопедія)».