Три історії про Кіру Муратову - Культура - dt.ua

Три історії про Кіру Муратову

6 листопада, 2009, 14:52 Роздрукувати Випуск №43, 6 листопада-13 листопада

Кірі Муратовій — 75. Дуже втішно, що наш культовий режисер з одеською пропискою, як і раніше, на передовій сучасного кінопроцесу...

Кірі Муратовій — 75. Дуже втішно, що наш культовий режисер з одеською пропискою, як і раніше, на передовій сучасного кінопроцесу. У листопаді, попри суспільні епідемії, виходить у прокат її прем’єра — «Мелодія для шарманки» (стрічка вже здобула визнання кількох міжнародних кінофестивалів).

А невдовзі Кіра Георгіївна сподівається розпочати наступну кінороботу — на даному етапі визначається сценарій.

Про неї написано дуже багато. Розказано і напридумувано — ще більше. Її знамениті фільми — «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Чеховські мотиви», «Три історії», «Настроювач», «Два в одному» — захоплюють синефілів і подеколи заганяють у глухий кут простих глядачів.

Напевно тому, що Муратова не з простих режисерів. Вона завжди творить у кадрі свій світ, своє життя. І свої історії.

Три історії про саму Муратову (зрозуміло, це історії безсюжетні, як і деякі її фільми) «ДТ» запропонувало розповісти людям, які безпосередньо працювали з Кірою Георгіївною...

Історія перша. «Їй пощастило, що ми розлучилися»

Український кінорежисер Олександр Муратов — колишній чоловік Кіри Георгіївни. Колись вони разом знімали фільми. Потім їхні шляхи розійшлися. Олександр Ігорович шукав себе в екранізаціях українських творів (Михайло Стельмах, Микола Хвильовий, Михайло Коцюбинський). А в Кіри Георгіївни від того спільного минулого залишилося лише чоловікове прізвище, яке невдовзі стало кінобрендом (її дівоче прізвище — Короткова). І ще залишилося воістину юнацьке бажання «ламати стереотипи». Що вона й робить донині.

— Є художники, які намагаються гранично точно показати реально існуючий світ (до такого відношу себе), а є такі, які створюють свою власну реальність, що до них не існувала чи майже не існувала, — розмірковує режисер Олександр МУРАТОВ. — Такі кінохудожники використовують реалії довколишнього світу як їм заманеться. Саме до таких творців належить Кіра.

Сперечатися про переваги того чи іншого методу немає сенсу. Проте маємо визнати, що роботи міфотворчого типу виглядають набагато яскравіше, привабливіше, ніж роботи послідовних реалістів.

Кіра, проте, обрала міфотворчий шлях. Він став для неї і радістю і мукою. За радянських часів таке категорично не заохочувалось. Навіть заборонялося. Начальство ще якось мирилося з талановитими режисерами, які знімати по-іншому просто не могли. Це Параджанов, Тарковський...

Колись ми спільно зняли дві абсолютно реалістичні стрічки — «Біля крутого яру» і «Наш чесний хліб». Потім вона вже сама зняла «Короткі зустрічі» й чудові «Довгі проводи».

Кіночиновникам дуже хотілося повернути її на шлях істинний.

Проте починаючи з роботи над стрічкою за мотивами повісті Короленка «Діти підземелля» і до цього часу вона у всіх своїх фільмах створює свою, дуже відмінну від існуючої, реальність.

У неї є свій світ. Це світ Кіри Муратової. Адже існує світ Кустуріци, Грінуея, Бергмана, Тарковського, Параджанова, Достоєвського, Кафки...

З уже всім знайомих прикмет дійсності Кіра творить щось абсолютно нове: дивне, що лоскоче нерви, а інколи й розхитує узвичаєні моральні підвалини.

Так, вона суб’єктивний художник. Сергій Аполлінарійович Герасимов саме про неї сказав: «Була в мене одна учениця, яка сказала: мовляв, набридло відображати реальність, час уже й поспотворювати». Це було давно — ще за років хрущовської відлиги.

Там, де творчість, нехай і в дуже опосередкованому вигляді, віддзеркалює суть суспільних лих, ідей, настроїв, у неї виходять надзвичайно гострі, афористичні й сміливі твори.

А от там, де відчувається бажання бути в центрі кінематографічної уваги (скороминущої і вкрай примхливої), коли художник творить не на межі фолу, а поза його межею... Стає шкода змарнованих нервів, просто фізичних сил. За очевидного успіху таких робіт, як «Зміна участі», «Чутливий міліціонер», «Захоплення», «Два в одному», і навіть «Мелодія для шарманки», мені завжди здавалося, що в них немає тієї душевної наповненості і страдницького співчуття, як в «Астенічному синдромі» чи «Настроювачі». Не кажу вже про гірку, але дуже світлу стрічку «Довгі проводи».

Але потрібно чесно зізнатися: те, що мені не здається вершиною її творчості, для багатьох інших наших кінорежисерів було б практично недосяжним успіхом.

Я щоразу з величезною цікавістю чекаю її нового фільму. І впевнений, що в українському кінематографі від часу, коли з України мусив виїхати Сергій Параджанов, вона єдиний яскравий і самобутній кінохудожник.

Вона завжди була такою. Тільки не відразу усвідомила свій дар. І ще... Гадаю, їй пощастило, що доля все-таки розлучила нас... Коли ми працювали разом, я намагався активно впливати на кінопроцес. Але при всьому моєму ідейному нонконформізмі працював у тому реалістичному ключі, який влада якщо не схвалювала, то бодай не заперечувала.

А її призначення — йти проти течії. Не в політичному, а творчому, естетичному аспекті. Що сприймалося радянськими ідеологічними бонзами гірше, ніж політична крамола. Їх дратували фільми Кіри Георгіївни. Навіть такі світлі й майже традиційні, як «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи». Потрібно зауважити, до «Довгих проводів» у них були «ідеологічні претензії» просто-таки на межі маячні.

Вона оригінальний художник. Візьміть, наприклад, її «Чеховські мотиви». Адже там немає Чехова. Вона лише відштовхується від нього. І не можу сказати, що Кірі потрібно знімати «Сто років самотності» чи «Майстра і Маргариту». Вона сама по собі видатне художнє явище.

Пройшовши хресний шлях офіційного невизнання, вона заслужила і фестивальні успіхи і офіційну пошану. У неї є справжня всеукраїнська харизма.

Запитайте в глядачів: чи бачили вони її фільми? Гарантую, мало хто їх бачив. Але запитайте, хто така Кіра Муратова, і ви переконаєтеся, що її ім’я знають. Вважаю, що це вищий ступінь суспільного визнання.

Історія друга. «Вона схожа на кулю або гранату…»

Після гучного «Настроювача»,спродюсованого Сергієм Чліянцем, у творчій долі Муратової з’явився новий продюсер — українець Олег Кохан. Він серйозно й надовго закохався у творчість Кіри Георгіївни. Спільно вони зробили вже три проекти. Кажуть, намічається навіть четвертий… «Два в одному», «Лялька», «Мелодія для шарманки» — картини не з загального ряду, а швидше, для обраних.

Феномен Муратової — її фільми, — каже Олег КОХАН. — Кожною своєю роботою вона разюче точно влучає в больовий епіцентр сьогодення. А вгадати, що вийде у фіналі, якою буде вже наступна картина — неможливо. Відомо на старті тільки одне — це буде «нова Муратова».

Колись Кіра Георгіївна сказала, що вона не бажає бути консервною банкою, яку всі хочуть відкрити, щоб зазирнути всередину. Отже... Вона швидше схожа на кулю або гранату, яка вириває тебе щоразу зі звичної рівноваги своєю вибуховою хвилею. А ця куля не навиліт, вона залишається всередині тебе, її не виколупати.

Кожна зустріч із Кірою Муратовою залишається в пам’яті таким собі окремим файлом. Спілкування з нею сповнене незабутніх емоцій, смислів. Передати на папері ці історії неможливо. Це як кіно. Часом навіть німе — міміка й жести, погляди чи поворот голови. А вже коли відкриваєш у пам’яті будь-який із цих файлів, спливають деталі, події, емоції.

До трьох останніх картин Кіри Георгіївни — «Два в одному», «Лялька» і «Мелодія для шарманки» — я причетний як продюсер. А все, до чого безпосередньо причетний й у створенні чого береш участь, завжди викликає підвищений градус емоцій. Втім, виділити «улюблений» серед фільмів Муратової мені теж складно. Кожний зачіпає по-своєму, викликає яскраві емоції і смикає за кінчики нервів.

Фільми цього режисера не можуть влетіти в одне вухо й відразу вилетіти в інше. Вони осідають, збурюють емоції неймовірної амплітуди — від неприхованого роздратування до непередаваного захоплення.

Складно не завважити муратовської інтерпретації в «Чеховських мотивах», не відчути шкірою втоми-агонії «Астенічного синдрому» чи іронії «Настроювача». Я люблю її творчість усю в цілому. Для мене це емоційні маркери сучасності.

Будь-який літературний твір — світовий бестселер чи дебют молодого літератора, «Анна Кареніна» чи «Колобок» — після доторку Муратової отримав би нове життя. А якщо врахувати, що Муратова з однаковою майстерністю відкриває нові імена і береться за кінопрочитання класиків, кожний наступний її фільм може бути заснований як на сюжеті детективного роману, так і на мотивах біблійної притчі, а то й містити два в одному. У цьому вся Муратова — ніколи не знаєш, у який бік вона поверне голову, на чому зупинить погляд завтра.

Історія третя. «Ви часом не з пантоміми?»

Актриса Наталія Бузько — талісман Кіри Муратової. Знялася мало не у всіх картинах Кіри Георгіївни. У тому числі й в останніх: «Два в одному», «Настроювач», «Мелодія для шарманки». Сподіваємося, і в наступних теж зніметься.

— Наталю, пам’ятаєте, коли вперше зустрілися в роботі з Кірою Георгіївною?

— Це був фільм «Астенічний синдром», 1989 рік. До мене на вулиці підійшла помічник режисера Тетяна Бородіна і запитала: «Ви часом не маєте справи з пантомімою?». І тоді ж запросила мене на кіностудію. Якщо чесно, мене це запрошення збентежило. Бо до цього я бачила лише два Кірині фільми. І вони мене глибоко вразили.

Наступного дня я прийшла в знімальну групу. Кіра дала мені прочитати фрагмент сценарію. Пам’ятаю, я дуже хвилювалася: червоніла, блідла. Того дня остаточного рішення щодо моєї кандидатури не було. Коли з’явилася наступного разу, Кіра запитала: «А в якій ролі в цьому фільмі ви себе бачите?».

За віком мені підходила роль дружини головного героя... А Кіра бачила мене в ролі Маші-старшокласниці. Але мені тоді було вже 25. І мене це трохи спантеличило. Потім — примірки, репетиції. Мене загримували. Приходить Кіра і каже, щоб негайно «вмили».

Потім у групу прийшла Галина Захударева. І Кіра не могла визначитися, кого все ж таки вибрати на роль цієї Маші, кілька днів думала. А потім приходить і каже: «У нас буде дві Маші!». Тобто ця роль роздвоїлася.

У цьому фільмі були просто божевільні сукні. Я постійно казала режисеру: мовляв, чи не можна щось інше підібрати? Кіра ж сказала: «Можеш вважати, що це сон рябої кобили!». Проте на екрані це було чудово.

— Наталю, а виникали ситуації, коли ви за щось ображалися на неї як на режисера — аж до того, що не хотіли продовжувати роботу?

— Такого не було ніколи. Напевно, в цьому сенсі у мене щасливий характер. Не пам’ятаю, щоб я на режисерів ображалася. Цілком довіряю Муратовій. Вважаю, що так і повинно бути. Можна іноді щось перепитати або висловити свою думку, однак у творчій роботі все має складатися гармонійно.

— Якщо пофантазувати, то яку класичну роль ви хотіли б зіграти в можливій кіноекранізації, виконаній Муратовою?

— Раніше я хотіла зіграти Офелію. Навіть не знаю, чому... Зараз уже вік не той. Краще вже гратиму в Кіри щось сучасне!

— Які головні риси вирізняють Кіру Георгіївну серед інших режисерів?

— Мені здається, Кіра така об’ємна особистість, що важко навіть виділити в ній щось одне. Вона уважно ставиться до всіх акторів. На майданчику завжди почуваєшся першорядним персонажем. Кіра слідкує, щоб між дублями актор відпочивав, щоб йому було зручно, тепло і сито. Ще Кіра вміє пронизливо дивитися на людину — вона наче зчитує її не тільки нинішній стан, а й минуле теж.

Мені розповідав Філіпп Панов, котрий знімався в Муратової у «Другорядних людях», що спочатку він уявляв Кіру високою білявкою. А потім здивувався, коли побачив невисоку жінку з темним волоссям і пронизливим поглядом.

— Можете вважати себе ученицею Муратової? Чи ви просто член її творчої команди?

— Можна і так сказати. Адже ми завжди в усіх учимося. Це нормальний процес. Якщо людина не вчиться в різних обставинах і в різних гідних людей, то це неправильно. Тим більше що я майже не мала досвіду роботи, коли прийшла до Кіри... До цього в мене були лише «Маски» з Делієвим, епізодичні ролі в інших режисерів. А з Кірою я працювала на багатьох її картинах — «Астенічний синдром», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Настроювач», «Два в одному».

Можна сказати, що Кіра вплинула на мене як на актрису, як на особистість. Хоча я завжди, навіть у будь-якій комічній ролі, шукала драматичний бік.

— А є у вас улюблений фільм Муратової?

— Раніше — «Астенічний синдром». Потім — «Захоплення». Потім мене зачепила картина «Пізнаючи білий світ». Виходить — уже три улюблені картини! Хоча й «Настроювач», і «Короткі зустрічі» теж дуже подобаються…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво