ТРАВНЕВА МРІЯ

У травні Київ марив фестивалем міст-побратимів. Фантазія малювала добре і багато. Правда, вийшло трохи не так, але все одно по-весняному свіжо і, головне, своєчасно.

Нинішнього року фестиваль «Київ Травневий» зазнав змін: змінився формат, з’явилися свої церемонії. Гостей обдаровували, вручали символи братерства та квіти. Усе це нагадувало «зелені святки», троїцький тиждень запашних трав, братання і хороводів. Справами заправляв Лель-Кужельний, котрий у змозі для справи і рибу-золоте перо з озера дістати, і своє вагоме «обдід-ладо-ладо» у потрібний момент оголосити.

Фольклорні мотиви не лише опоетизували загальну форму фестивалю, а й певною мірою врятували його музичний зміст. Сама по собі програма «Києва Травневого» була бездоганно продумана й обіцяла широку панораму жанрів і стилів — урочисту класику (концерт «Золоті голоси італійської опери»), легковажнішу оперету («Паризьке життя» Оффенбаха у виконанні французів), витончений класичний балет, естрадний танець і, нарешті, універсальну аутентику — пісні і танці народів світу. Але відбулося не все, концепція дала збій, виникла дисгармонія, яка, утім, зробила слухачів уважнішими не лише до подій, а й до самих себе.

Перше відкриття було спровоковано виступом фольклорно-танцювальної групи з Англії «Дерев’яні черевики старого палацу». Сільські на вигляд дівчата «в тілі» витанцьовували в дерев’яних черевиках (але не всі), довгенько відпочиваючи після коротких номерів. У Київ приїхали аматори-ентузіасти, і з якого доброго дива, власне, «відвертати носа» від їхньої наївної, щирої творчості? Ось у цьому вся річ. У них, «там», прийнято просто так, заради задоволення, бути тенорами, фольклористами, наспівувати основні мотиви творів Брамса і навіть згадувати слово «Київ» за назвою п’єси Мусоргського з «Картинок з виставки». І ніяких тобі комплексів із приводу свого дилетантизму — усі все розуміють, заохочують і підтримують. Ось вона, толерантність.

Інше відкриття прийшло на танцювальному перфомансі Нети Шезаф і Еліни Печерські «Могеnа Аmооrа»: фламенко і танці Близького Сходу. Виявилося, що й естрадний танець може бути психологічним, приголомшливо віртуозним, новаторським, і до того ж змістовним. Нета й Еліна представили у своєму шоу європейське бачення екзотики, використавши пластичну лексику фільмів Гадеса і комерційного індійського кіно. Це була високохудожня історія про неї і про неї — суперниць, коханок, подруг, дві контрастні половинки древньої чотирирукої індійської богині. Роздягання — одягання, перевдягання в чоловічий костюм, різнонаціональні ігри з еротично-символічною тростиною, колискова і, нарешті, віртуозний танець живота арабістки й ідеальна спина іспаністки — усе це чітко визначило жанр виступу гостей — кабаре.

Загальне враження неабияк зіпсував вітчизняний «рояль у кущах». У паузах між виступами танцівниць представив свою програму Київський театр бального танцю Фонду розвитку мистецтв. Високі танцюристи і безліч пар на мініатюрній сцені театру «Браво» виглядали громіздко і безглуздо. А поява в клубах сандалового диму європейських фраків після спокусливих сарі викликала в глядачів одностайний сміх і здивування. Після такої еклектики вистава корейського театру «Чон Дон» справляла враження рафінованого та стилістично стрункого дійства.

Корейський спектакль милував око і терзав незвичне вухо. Від слухачів вимагалася духовна напруга, прояв гнучкості інтелекту і неупередженості в судженнях. Бентежили «фальшивий» для європейського вуха ансамбль нетемперованих інструментів, різкий горловий, майже самурайський спів тендітних корейських дівчат і швидке вертіння головою корейських народних акробатів.

Через зовнішню незвичайність і образно-темпові контрасти у виступі «Чон Дон» прозирала гармонійна закономірність. Корейські артисти прилучили зал до цікавої естетики повітряного простору.

Самі учасники спектаклю порівнюють своє мистецтво з тихим диханням легенів, і це порівняння виявилося не лише метафорою. Мотив контакту людини з повітряною стихією визначав як деталі, так і композицію грандіозних номерів. Задерті носки черевиків, тремтячі підвіски, образ метеликів і віяла, вокалізування, яке передбачає посилений контроль над дихальним апаратом, підкорення повітряного простору зали для глядачів вібруванням повітряних барабанів, нарешті, «заклинання» повітряних зміїв — стрічок і пір’їн на високому і тонкому вістрі шапок акробатів.

А тепер про найболючіше. Лялечки. Ниточки. Австрійський. Стравінський. Балет Імперський. Російський. Десь там, без нас «Історія солдата». А он там — «Мрії кохання»... — Товариші! Вам усього цього не показали!

А за вікном уже полетів тополиний пух. Попереду спека, червень...