Транс крипція міста - Культура - dt.ua

Транс крипція міста

12 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 12 травня-19 травня

нільзя ізмініцца! но можна про..ся! Женя Галяс обери свою долю почни нове життя обери нове ім’я сховайся за нього в ньому, і ось тебе вже не є.....

нільзя ізмініцца! но можна про..ся!

Женя Галяс

обери свою долю почни нове життя обери нове ім’я сховайся за нього в ньому, і ось тебе вже не є...

«Пісьма братана» (далі — «П.б.») — це 28 і-мейлів юного студента училища до свого віртуального знайомця «гігза»; це історії про Київ, про життя в мегаполісі, про абсурдність і швидкоплинність виживання у важких умовах урбанії; це обличчя міста, це не блиск столиці і плаз-торговельних центрів, а плазма крові бомжів, німих, обкурених тусовщиків, це лайно, що стікає Хрещатиком і затоплює півміста, це Бог-Тарган, який живе у ніздрях Насті, це гумка довжиною в один день життя у місті, це касета, що програє півтори години тиші, це колядки дітей, переодягнених у костюми «степлєра» і «скілєта», це літери, що самі складаються у вірші, і на твоїй долоні вже народжується поезія, це рекламна листівка, що допомагає безногому діду повернути щастя, варто йому лише повірити; це страх підхопити яку-небудь заразу, страх перед хворобою, відраза до старушенції («а ми с братєльнікам такіє іменна ржом с бапкі і носи зажимаїм») і, здається, взагалі всього, що подряпане, інфіковане часом, вірусом смерті, яка ставить під сумнів безсмертя і вічність юності; це досвід існування, це штрихи/деталі міста-монстра, пережиті 16-літньою людиною і побачені крізь кепську гопівську кепку, насунуту на брови, або крізь задзеркалля старенького монітора; це можливість паралельного життя в Мережі, розпадатись десятками личин-імень, міняючи сотні і-мейл домівок-доменів-адрес і поштові служби, як посередники, як (драг)ділери спілкування й посилання словесного мотлоху; це листи-розмови одного з тих, кого ми щодня зустрічаємо на вулицях біля метроупере ходахбур сахпоїздахелектричкахмаршруткахліфтахмістах...

Головна проблема, що робить читання «П.б.» нелегкою справою (хоч як це парадоксально), — мова, якою написані листи. Це схиблене матюччя і перекручена російська сучасного міста, в якому «реальні» пацани тільки так і розмовляють. Це транскрипція розмовної мови з усіма її недоліками. Деякі уривки читаються лишень вголос. Як, наприклад, перша оповідка (7-Sep: «ну шо я тібя вичісліл!») про урок англійської, сенс якої розумієш, тільки артикулюючи звуки-замовляння, смакуючи звучання та їх мелодику. Можливо, така мова й виконує свою функцію і якнайкраще пасує до «П.б.», але особисто мені чомусь зрозуміліші нарації двох більш знаних і впевнених авторів, книжки яких, здається, ідеально надаються для ідентифікації «П.б.» (хоча б від супротивного), — вишукано-ігровий «АМ ТМ» Іздрика і «магматичні» й життєві «Пацики» Анатолія Дністрового. Мова «П.б.» позбавляє текст будь-якого справді життєвого коріння, зв’язку з реальністю, натомість дає іншу можливість — альтернативного існування у паралельних просторах.

І загалом «П.б.» нагадали сократичні діалоги, описані М. Бахтіним у статті «Эпос и роман», для яких «характерна максимально возможная для классической Греции близость языка этого жанра к народному разговорному языку; […] Сократический смех (приглушенный до иронии) и сократические снижения (целая система метафор и сравнений, заимствованных из низких сфер жизни — ремесел, обыденного быта и т.п.) приближают и фамильяризуют мир, чтобы его безбоязненно и свободно исследовать. […] Даже внешним и ближайшим исходным пунктом диалога служит обычно нарочито случайный и ничтожный повод […]: подчеркнут как бы сегодняшний день и его случайная конъюнктура (случайная встреча и т.п.)». Кожна історія-лист так і починається ніби ні з чого, ось як, наприклад, «15-Dec: ріальная халадрига на уліце»: «йоп... прівєтік! гігз, братуха, как діла! блять, такая халадрига на дварє!». Далі братан обмовиться кілька разів про наболіле, поматюкається і через кілька речень викладе суть справи — пригоди або життєвої ДТП, яка з ним трапилась. Але з часом, з перегортанням наступної сторінки, ловиш себе і автора (а радше, того, хто пише/записує текст) на тому, що вже знаєш наступну історію, що щось обов’язково трапиться, проте не скаже чогось особливого, що здійснило б прорив і перекричало барабани міста й новобудівель. Єдиним, здається, винятком (якого не оминув жоден із рецензентів-читачів), де з’являються бодай якісь почуття і нерв, є сторінка густої, справжньої, насиченої прози («25-Oct: ура!!!!!!!!!!!!!!»), яка починається так: «а! л! е! я! п! р! и! й. д. у. н. е. з, а. б, а, р, о, м. я, в, ж, е, з, о. в, с, і, м, п, о, р, уч. т, и ст., а неш мо я. ско ро я до те бе про пов зу не зва жаю чи ні на що я прог ризу шкар лупу швид кісних ліфтів прорву тромби тилифонних станцій роздиру дряблу шкіру будівель випадаючи з розворушиних гнізд сонних автобусів пиригризатиму горлянку пихатих проспектів топтатиму пінопласт облич душитиму чиряки пітземних пириходів я прослизну до тебе...»

«П.б.» — вдалий приклад підходу до якісного тексту з комерційною і PR-зухвалістю, бо видавці мають намір розгорнути широку рекламну кампанію (відеоролики, зустрічі, листівки), примусити «Братішку купити кнішку» і нарешті продати перший мільйон примірників віртуальних текстів у твердій обкладинці. І якщо їм вдасться хоча б десята частина задуманого, то літпроцес пройде тест на західні технології — розкрутка зовсім молодого автора, який, як мовиться, не розмовляє ні українською, ні російською, а якоюсь «середньою» мовою, який живе на Відрадному (ось він поряд із тобою, брат, він такий самий, як і ти!) і — що найцікавіше — майже щодня залишає свіжі записи у своєму Живому Журналі (буде час, братішка, заходь на www.bratan.kiev.ua), де матюкає журналюг і далі веде літопис свого життя у місті. І тільки час покаже, чи може в нашій країні продукт (розуму?) стати товаром (інтелекту?).

На задній сторінці обкладинки вміщено коментар читача www.samvydav.net Yar’a: «Я тока вот щяс врубілся, шо літєратура ета нє толька Бунін, Лєнін і Єсенін...», так, а ще й Толстой, Достоєвський, Тургенєв, Островський, Гоголь і ще багато хто. Але, братішка, чи зможе Женя Галяс — «чіста нармальний пацан раздупліцца і напісать» ще раз, щось нове або хоча б щось подібне до «Пісєм братана». А, братішка?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво