Толерантні павлики - Культура - dt.ua

Толерантні павлики

26 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 26 травня-2 червня

«Другими» й «третіми» екранами пройшла в київському прокаті стрічка «Равлики-павлики», за яку актор Жан-Марк Барр (нещодавно, до речі, він гостював у нашій столиці) здобув на торішньому Берлінале приз «Європа Сінема»...

«Другими» й «третіми» екранами пройшла в київському прокаті стрічка «Равлики-павлики», за яку актор Жан-Марк Барр (нещодавно, до речі, він гостював у нашій столиці) здобув на торішньому Берлінале приз «Європа Сінема». Офіційний дистриб’ютор стрічки — фестиваль «Молодість».

Чарівний Жан Барр, який зіграв у багатьох фільмах Ларса фон Трієра (від «Європи» і до «Мандерлеєма»), проявив себе в комедійному жанрі. Втім, що стосується сміху, який, за задумом режисерів Олів’є Дюкастеля і Жака Мартіно, мали викликати «Равлики-павлики», то тут можливі варіанти. Ця комедія з елементами водевілю, швидше за все, викличе у глядача неоднозначну реакцію — від бурхливого обурення добропорядних бюргерів до верескливого захоплення просунутої частини публіки.

Усім, хто намірявся налаштуватися на традиційну французьку комедію, варто було розслабитися. Гумор «Равликів», прямо скажемо, незвичний. Такий собі гумор на любителя — власне, як і морепродукти, що їх герої фільму поглинають у неймовірних кількостях, подразнюючи свої й так збуджені еротичні рецептори. Сюжет картини простий, як і годиться для водевілю. Сім’я — мама (Валерія Бруні-Тедескі), тато (Жильбер Мелькі), 17-річний син і 19-річна донька — прибувають на відпочинок на свою фамільну віллу на березі Середземного моря. Тато з мамою часто займаються сексом (мама при цьому чомусь сміється), син мастурбує під душем, витрачаючи дефіцитну гарячу воду, а донька практично на самому початку фільму їде в сексуальне турне по Португалії з коханим байкером. До сина приїжджає друг, що давно в нього закоханий. Мама, чиї погляди, з огляду на голландське походження, абсолютно вільні, запідозривши свого сина в гомосексуалізмі, відчуває щось на кшталт щастя й намагається заразити цим щастям тата. Той певний час опирається, але потім з’ясовується, що в юності він сам пережив палкий роман зі своїм другом, який виріс і став сантехніком (Жан-Марк Барр). До мами приїжджає коханець, який мріє вирвати її з сімейного лона у своє приватне користування. Як і годиться коханцеві, він часто ховається (тільки не в шафі, а в діжці з квітами), а коли його викривають, відразу починає займатися з мамою нестримним коханням. У результаті все закінчується добре, причому під пісні й танці (водевіль усе ж таки): тато залишається із сантехніком, мама — з коханцем, син виявляється натуралом і чекає в гості таку собі Жюлі, дочка залишається в парі з байкером, а покинутий друг сина танцює сам по собі, але дуже весело.

Окрім перелічених вище, важливим персонажем «Равликів» є душ. Його показують часто й довго, оскільки кожному герою завжди є чим у ньому зайнятися, окрім миття: хто використовує його для рукоблуддя, а хто – для ортодоксального сексу. Як кажуть самі режисери, «усі, крім сантехніка, йдуть у душ. І не тільки для того, щоб помитися». Сцени в душі, на їхню думку, мають важливу філософську підкладку: «Сучасні підлітки багато миються. Що криється за цими частими купаннями, невже тільки потяг до чистоти? Ми не впевнені. До того ж Беатріс (мама) справедливо зауважує: «Зловживання купанням шкодить шкірі і всій планеті».

«Равлики-павлики», окрім іншого, покликані нести гуманну місію — навчити глядача толерантності стосовно гомосексуалістів. Цю місію, на мою думку, дуже переконливо виконала «Горбата гора». Але там усе було сумно й трагічно. А «Павлики» бачаться щасливим здійсненням того, чого не вдалося досягти героям «Гори»: закохані ковбої, на відміну від французьких «равликів», так і не змогли з’єднатися для спільного життя.

Жан-Марк Барр не втомлюється нагадувати про толерантність, уточнюючи, що саме Франції вона дуже потрібна, оскільки недавно на одній із паризьких автобусних зупинок було вбито гомосексуаліста. Взагалі, цей відомий актор і режисер вважає, що людство може врятувати лише любов, пропагандою якої й покликаний займатися кінематограф: «Я живу в США — у країні, де багато насильства. Мене рятує лише любов. Замість того, щоб носити пістолет, я знімаю фільми. Це моя зброя. Коли дивишся, наприклад, картини Тарковського чи Кубрика, пишаєшся тим, що ти людина. Я хочу робити такі ж самі фільми. Кіно може пропагувати красу. Тому я й вибрав таку професію — щоб брати участь у прекрасному прояві людяності». Офіційну мораль своєї держави Барр сприймає дуже критично: «В Америці на кінематограф дивляться тільки як на розвагу. Був колись чудовий фільм, який порушував гострі проблеми, — «Вся президентська рать». Але після відставки президента Ніксона таких картин більше не знімали. Недавно я подивився фільм Джорджа Клуні «Добраніч. Щасливо». Він міг би мати такий самий резонанс, як і «Президентська рать». Але в нас його зараз дуже критикують. Мені здається, все це дуже скидається на радянську пропаганду. Будь-який американський актор, котрий порушує питання про те, що в нас відбувається, втрачає роботу. Свого часу ми заздрили тим радянським артистам, які намагалися боротися проти системи. Сьогодні схоже починає відбуватися і в нас. Америка Буша не повинна тривати. Її треба перемогти».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво