Тисяча й один Моцарт

Цукерки «Моцарт». Лікер «Моцарт». Три «Моцарти», будь ласка. Вам шоколадний чи молочний? Та, взагалі, байдуже. Мені на сувеніри. Півтора євро штучка, три п’ятдесят за три. Давайте три. Гнучка система знижок.

Це Зальцбург. Місто, яке ніколи не бідувало. В якому завжди було що продати — сіль, клімат, Альпи, монастирське пиво, туристичні послуги. Моцарт, нарешті. Той самий Вольфганг Амадей — автор двох-трьох симфоній, двох-трьох опер, «Маленької нічної серенади» і двох-трьох мелодій для мобільних телефонів. Насправді ж і симфоній він написав сорок одну, і опер близько десятка, а про мобільні телефони нічого не чув. Але яке це має значення для нас, покупців лікеру «Моцарт»?

У часи Моцарта, коли Зальцбургом ще правили архієпископи, це була одна з музичних столиць Європи. Чомусь тоді Моцартів тут не продавали. Їх тут, так би мовити, створювали. Але при цьому не надто охоче споживали. Судячи з усього, архієпископ зальцбурзький набагато більше задоволення отримував, переманюючи композиторів і капельмейстерів із Відня і Кромерижа. Талановиті музиканти ставали предметом торгу й суперництва. Цінителі-патрони були ненаситні — вони вимагали нових і нових творів, тому що грати старе, навіть якщо воно дуже вдале, — моветон. Симфонії, опери, сюїти, концерти поглиналися тоннами, як тепер поглинаються тоннами детективи й жіночі романи. Причому «перечитувати» ніхто не хотів. Сценічне життя навіть найбільш вдалої опери чи симфонії тривало не довше, ніж один сезон, після чого вони намертво забувалися. Висловлюючись нашою мовою, продавати щосезону одного й того самого Моцарта було просто немислимо.

Та хіба ці архієпископи вміли послідовно робити гроші? Вони розважалися, суперничали й самонасолоджувалися, відгрібаючи лопатою податки й пожертвування. Інша річ — торговці сіллю, ті добре знають, у чому її перевага над музикою. Саме в тому, що сіль — завжди солона. І саме тому вона стабільно й добре продається. І коли публіка потягнулася в Зальцбург уже не по сіль, а «до Моцарта», залишилося лише потрудитися, щоб забезпечити стабільність і цій торговій марці. Якщо ви пройдетеся зальцбурзькими вулицями, ви побачите, що всі вивіски-Моцарти дуже схожі одна на одну — незмінний червоний камзол, білі мережива, перука й лукава посмішка торговця спеціями. Точно таке саме зображення — на коробках із цукерками й фронтоні будинку-музею, в якому композитор жив. Такий він, принцип упізнаваності бренда.

Однак якщо ви покупець, який поважає себе, шукайте лише справжніх Моцартів. Ви мусите розуміти, що «справжніх Моцартів» роблять виключно в Зальцбурзі. А «найсправжнісінькі Моцарти» — це цукерки «Моцарткугель», шоколадні кульки з марципановою начинкою, винайдені спритним кондитером зі знаковим прізвищем Фюрст ще в позаминулому столітті. Від ліцензійного ширвжитку, що продається в червоних обгортках на кожному розі, відрізняються менш помітними — синіми фантиками. Спробувати «справжнє», щоб надалі не плутати грішне з праведним, ви можете у фірмових кондитерських «Фюрст». Коли лопаєш шоколад із марципаном і розплачуєшся за нього дзвінкою монетою, чомусь згадуєш, що Моцарт помер у злиднях...

Утім, маркетинг працює погано — ніякої фантазії. Чому б не доповнити асортимент, скажімо, подарунковою пляшкою коньяку «Дар Ізори»? Або цукерками «Сальєрі»? Недогляд. Адже таємнича смерть Моцарта — невід’ємна, хвилююча деталь, яка надає страждальницькій постаті генія особливого шарму. Де була б уся ця Моцарт-індустрія без Страшної Таємниці Смерті Генія? Так, мабуть, зальцбуржцям годилося б поставити пам’ятник ще й Пушкіну — адже саме його маленька трагедія під робочою назвою «Заздрість» стала наймогутнішою піар-кампанією Страшної Таємниці. Шановна публіка любить таємниці, геніїв (коли вони вже мертві), страждальців (коли їм уже не потрібна допомога) й детективні історії з участю Підступного Негідника. Про шоколадки, марципани та лікери навіть і згадувати не варто.

Вольфганг Амадей Моцарт народився в Зальцбурзі, прожив недовго й помер у злиднях. Незадовго до смерті він був дуже хворий і, мабуть, деморалізований. За спогадами сучасників, він терпіти не міг рідне місто із його жителями. Його зоряний час пробив аж ніяк не в рідних стінах, а у Відні. Погана реклама для міста. Тому про ці обставини туристичні довідники мовчать, а Моцарти на вивісках, етикетках, коробках і фантиках як один — веселі, червоні і всі в мереживах.

На запасній колії Зальцбурга стоїть ще Георг Тракль. Він теж народився в Зальцбурзі, прожив недовго і, судячи з віршів, не надто щасливо. До того ж він не писав мелодій для мобільних телефонів. Але не виключено, що, вклавши трохи коштів, можна навести глянець і на нього.