Ти не самотній у цьому світі

Тиждень тому мені написали Савелій Нефьодовіч і Марфа Нікіфоровна з якимись страховими пропозиціями і турботою про мою внутрішню бухгалтерію. П’ять днів тому написав Фелікс і запропонував розвідати моє генеалогічне древо до XIII століття включно, обіцяючи поритися в архівах Європи, Росії та СНД. Три дні тому написали Sandy, Jennifer i Samanta з недвозначною пропозицією провести безсонні ночі на їхніх платних персональних порносайтах. Учора мені написав Anwar і запропонував купити ангар — «беспролетный, в упаковке и с сендвич-панелями». А сьогодні мені написали з адреси 2004071623-28.i6gnslm23942@brama.com і сказали, що кохають мене. Так і написали в «тілі тексту»: «I love you!». А в атачменті прикріпили 50-кілобайтовий файл із невиліковним вірусом. І я не витримав…

Вони постійно мені пишуть. Мабуть, вони люблять мене, надсилаючи щодня десятки листів із пропозиціями, від яких неможливо відмовитися. Тобто неможливо їм відписати й відмовитися, бо насправді їх не існує. Існує таємничо-містичне слово «спам», яке означає небажану пошту, надіслану без бажання адресата. Спам — це жанр літератури, який породжує сам себе. Deus ex machina, відродження колись дуже популярного епістолярного жанру в анонімному варіанті. Пам’ятаєте «листи щастя»? «Перепиши від руки сто разів, розішли всім своїм знайомим і розбагатієш, знайдеш нареченого, вилікуєшся від хвороби, отримаєш вигідну пропозицію (потрібне підкреслити). Один бакалійник із Мюнхена переписав цей лист і вислав десятьом знайомим, а через місяць виграв у лотерею 100 мільйонів марок. А якщо не напишеш, то начувайся і чекай біди». У наш час жанр «листів щастя» занепав. Та й кому спаде на думку в епоху тотальної ксерофренії та Інтернету писати паперові «листи щастя»? Однак святе місце порожнім не буває, і на зміну «листам щастя» прийшов їхній нахабний та меркантильний спадкоємець «спам», якому тільки б щось продати — хоч ангар, хоч віллу в Пєрєдєлкіно, хоч посередництво в наданні послуг, хоч креветки з бази, хоч місце у кремлівській стіні.

Мій польський приятель поет Яцек Подсядло як порядний чоловік, що розцінював комунікацію «в одні ворота» як негречну, ще на початку епохи масової інтернетизації відповідав на кожне з надісланих спамових повідомлень: «Ні, дякую, мені не потрібен тайський масаж… Один велосипед я вже маю… На жаль, грошей на відпочинок на Бора-Бора мені зараз не вистачить». Це тривало кілька тижнів, аж поки якась добра істота не пояснила наївному Яцекові, що ніхто його відповідей не читає, таких електронних адрес не існує і взагалі це — сміття, яке треба чимшвидше видаляти, поставити антиспамовий фільтр тощо.

Але, наприклад, мені весь цей захист не допомагає. Упродовж року я таврував кожен небажаний лист як шкідливий, але чим більше я докладав зусиль, тим більше мені приходило цих листів. А десь місяців три тому російським спамерам спало на думку щось зовсім геніальне — вигадувати персональних адресантів. І тоді почався жах — тіні російської літератури золотого віку постали з небуття і вдерлися в мій віртуальний простір. Щодня я почав отримувати персоналізовані спамові листи. Савва Нікодімич, Авдотья Валєр’яновна, Адольф Вісаріоновіч, Пєлаґєя Потаповна, Васісуалій Меркуловіч… Геніально придумано: тепер жоден фільтр не втримував цих стилізованих привидів російської класики. Водночас із роздратуванням я відчув щось на кшталт тихого задоволення. Ось воно, — подумав я, — література на службі в життя! І… почав із нетерпінням чекати нових листів. А коли вони довго не приходили, я помітно нервував і западав у депресію. Мене «підсадили», купили, психологічно узалежнили на певний час від цього ідіотизму, а я як людина культурна став сприймати все це як містику. Я почав уявляти їхні обличчя, вигадувати долі, розмовляти з ними. А може, до мене насправді пише душа якогось Ксавєрія Маркєдонича? А може, так треба? Може, так треба Йому, щоб пов’язати і мертвих, і живих, і ненароджених? Подолати хронічну самотність сучасної людини у знелюдненому світі?

«Ми не пропадем у цьому світі», — писав Олег Лишега в одному зі своїх найкращих віршів «Пісня 212». «Ти не самотній у цьому світі», — перефразовує його безсмертний Спам. Існує хоч щось у цьому житті, що ніколи не перестане нагадувати про себе. Щойно написав Ruben Heineman і пообіцяв: «Full satisfaction guarantied». Давно від нього звісток не було.