Темний бік казки - Культура - dt.ua

Темний бік казки

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

Чергова «кіноепопея усіх часів і народів» добігла кінця. Глядачі б’ються у конвульсіях радості. Критики сичать і випаровуються...

Чергова «кіноепопея усіх часів і народів» добігла кінця. Глядачі б’ються у конвульсіях радості. Критики сичать і випаровуються. На «батьківщині героя» організовуються «комітети з боротьби». Загалом, ось він, успіх. Який усе-таки інтриган цей Лукас! Розтягнув свій тріумф на тридцять із гаком років, виховав за цей час кілька поколінь фанів і наприкінці спритно зоригінальничав, поставивши крапку всередині. «Зоряні війни» стали найбільш довгограючим проектом-блокбастером. Та ось завершився і він — третім епізодом «Помста ситхів», що мав стати ключовим для цілого проекту, оскільки саме в ньому народилися герої 4—6 епізодів, яких ми давно любимо, — Дарт Вейдер, Люк Скайуокер, принцеса Лея. Від цього епізоду після розлогого першого і зовсім невиразного другого ми чекали, нарешті, пояснень.

Так, на перші епізоди нарікали — передусім фани зі стажем. Дух, бачте, не той. Казковість зникла. Якщо три останні епізоди, зняті тридцять років тому, були недосконалими за технічними показниками, але, незважаючи на це, їх так любили, то це за рахунок того, що вони органічно поєднали в собі казку та науково-технічний прогрес. Нові епізоди програють насамперед саме за цим показником. Прекрасна по суті боротьба добра зі злом — за свободу проти імперії і тиранії — затуманюється складними політекономічними схемами: Торгова федерація, Сенат, війна за зони впливу, державний переворот і апофігей — новий тиран фізично знищує зал Сенату, жбурляючи ложами у Великого магістра Ордена джедаїв — останнього захисника демократії. Як символічно.

У третьому епізоді надлишок символічного. Якщо в останніх трьох епізодах Люк і Дарт Вейдер «обмінялися» відрубаними руками, то у перших трьох із відрубаних рук можна скласти невеличкий курган. Остаточному ввергненню героя у темряву мало неодмінно передувати ввергнення у геєну вогненну. Перед чим герой просто зобов’язаний пафосно вимовити «хто не зі мною, той проти мене», що негайно було підхоплено і розтрублено як «особистий випад проти Буша та його політики» — виявляється, невдачливий президент щось таке сказав за часів створення антиіракської коаліції — у зв’язку з чим фільм уже зажив слави «антибушівського» й «антиамериканського». Піар хоч куди. І хто тепер згадає, що фраза ця належить не стільки Бушу, скільки Христу? Одне незрозуміло — де наказ про знищення джедаїв загубив іще одну шістку — чому «66», а не «666»? Утім, натяк є настільки прозорим, а публіка вже так звикла до символів.

І все-таки «Помста ситхів» має вигляд більш виграшний у порівнянні з двома попередніми фільмами епопеї — тут усе-таки йдеться насамперед про духовну еволюцію героя, хоч і вписується вона старанно в політичний контекст. Та режисер виявився заручником власного задуму, і завдання перед ним стояло непросте. Треба було розгорнути перед глядачем повномасштабну соціально-політичну драму переходу від республіки до імперії і не менш складну драму відвернення непоганого, загалом, юнака від світла до темряви. І зробити це, зберігши все те, через що фанатіють фани і приходять на цей фільм юрби не-фанів — польоти, космічні бої, техніку всіх видів, пейзажі неймовірних планет і, звісно, поєдинки на світлових мечах, чим більше, тим краще. І вмістити все це, відповідно, у дві-дві з половиною години — більше було б немилосердно щодо глядача. Все могло б вийти дуже гарно і зворушливо — принаймні, так було задумано: історія молодої людини, котра втрачає розум від кохання і страху втрати, котра метається між стерильною буддійською доброчесністю, закладеною у формулі «неприв’язаності» (гарненька формула для закоханого хлопчиська), і темрявою, що обіцяє величезні блага, але за дуже великі жертви. І антуражик годящий — поряд із хлопчиною жодного мудрого наставника. Всі як один займаються війною, демократією та іншими нагальними речами.

Найгірше вдалися діалоги, хоча тільки на них у цьому насиченому екшені й була вся надія. Та вийшли вони настільки ж неправдоподібними, наскільки беззмістовними. А вже зіграли як! Особливо розмови двох закоханих, які мають чіткий присмак мексиканського телесеріалу, поки не заходить мова про демократію, вірність республіці й інші високі речі — такого ви навіть у мексиканських телесеріалах не почуєте. Постаралися і з дубляжем: Обі-Ван і Скайуокер під час батальних сцен, рубаючи вороженьків направо й наліво, перемовляються солодкавими голосками телепроповідників. Причому тембр і висота голосу акторів, які озвучували ці ролі, підібрані настільки «талановито», що у якийсь момент починає здаватися, ніби це хтось за кадром розмовляє сам із собою. Із порядком слів у реченні теж сталося щось фатальне. Зрозуміло, що магістр Йода, незважаючи на численні таланти, так і не опанував досконало мову міжпланетного спілкування й у нього «слів порушений порядок ознакою винятковою є». А що сталося із Падме та Скайуокером? Від кохання отетеріли? Чи все-таки «русифікатори» постаралися?

Зате яка гарна графіка! Ось навіщо ми ходимо на такі фільми. Й ось навіщо ми беремо із собою поп-корн — щоб у разі особливо вдалої авіасимуляції не бігти до виходу, відтоптуючи ноги сусідам, а тихенько скористатися спорожнілим стаканчиком. Третій епізод «Зоряних війн» підвищив стандарти «космічного екшену» на порядок. Значна частина пейзажів, як і чималий відсоток персонажів, цифрові від початку до кінця. При цьому у віртуальних героїв рухи, пропорції і загальна правдоподібність справді високі. Щоправда, цитати з комп’ютерних ігор... Важко сказати, чи то режисер навмисно звернувся до «улюблених ігор дитинства», чи то аніматори робили те, що для них звично, та вийшло хоч і «на любителя», але досить симпатично. Мається на увазі, звісно, любитель технічної досконалості. А от з погляду високого смаку... Місцями все так масштабно й насичено, що аж вульгарно. Коли вже космічна баталія — то неодмінно з лінкорами та гарматами, а коли драматичний поєдинок між учителем і учнем, то не в якій-небудь палаючій халупі, а щоб уся планета при цьому була охоплена вогнем. Утім, такий це жанр. І що характерно, бюджет фільму не надто вже й великий — якихось 115 мільйонів. Залишається припускати, що заощадив Лукас на акторах. Цифровий магістр Йода (як і Горлум у Джексона) нітрохи не програє на екрані живим акторам, а коштує трохи дешевше, а з розвитком високих технологій ціна таких «зірок» стане ще нижчою. Як би дехто без роботи не залишився...

Так, до акторів режисер не виявив стільки інтересу й уваги, скільки до спецефектів. Лукас, який зумів тридцять років тому сфабрикувати на коліні зорельотики, бластери та інші причандали, так захопився новими можливостями технологій, що за цими забавками про людину забув. Фактично, він так і не виліпив жодного пристойного образу — все зведено до невиразної схеми, незважаючи на те, що актори підібралися не найгірші. Обі-Ван Канобі (Еван Мак-Грегор) то безжурно посміюється у найменш слушний момент, то зривається на пишномовності, також трохи недоречні. Дивлячись на каменеликого магістра Вінду (Семюел Л.Джексон), розумієш: цвяхи б робити з цих людей — більше вони ні на що не придатні. Прекрасна Падме (Наталі Портман) утонула у слізливій сентиментальності. Правду кажучи, на цьому тлі Анакін Скайуокер (Хейден Крістенсен) мав досить переконливий вигляд зі своїми скромними зачатками акторської майстерності. Згадуючи, наскільки блідою була його гра в попередньому епізоді, починаєш підозрювати, що у «Помсті ситхів» режисер спеціально звів гру інших акторів до піано, аби образ Анакіна нарешті прозвучав.

Приємно, що у виконавця ролі Анакіна Скайуокера порівняно з попереднім епізодом з’явилася хоч якась акторська гра. Та хоч яких зусиль докладали автори, його моральна драма виглядала досить схематично та малопереконливо. Ні, страшні сни про матір і дружину — це натурально. І образа на начальство, помножена на хлоп’яче честолюбство. А от щеняча відданість молодого, але вже досить досвідченого рубаки свіжоспасенному Палпатіну — не дуже. А вже «пожирання немовлят», себто різанина юнлінгів у Храмі джедаїв... Усе-таки пацана багато років «школили» у власних традиціях чіткого поділу добра і зла в Ордені джедаїв. І тут він за лічені години після кількох туманних діалогів і ще більш туманного сновидіння перетворюється на такого запеклого лиходія.

А взагалі підгнило щось у Ордені джедаїв. Про що автори фільму, звісно, зволіли промовчати. Можна подумати, за тисячу років свого існування орден уперше зіштовхнувся з людиною, яка прагне влади, і так розгубився, що не зумів її ані розпізнати, ані зупинити. Що орден суперменів протягом доби зуміли розстріляти й вирізати прості солдати. Нарешті, що орден уперше зіштовхнувся у своїх лавах із закоханим хлопчиськом або з хлоп’ячим честолюбством і таки не зумів ані розпізнати, ані вжити заходів. А наймудрішому Йоді вперше років за десять спав на думку досить тривіальний факт: навіть найзрозуміліше пророцтво можна витлумачити перекручено. Та що там, жоден мудрець-джедай так і не зумів пояснити статевозрілому шмаркачу різницю між коханням і егоїзмом володіння, закладеним у формулі «я не можу без неї». Та й де їм, захопленим політикою і ревною охороною своїх непорушних устоїв, у людських почуттях копирсатися! Загалом, висловлюючись мовою радянської історичної науки, прославлений Орден джедаїв переживав глибоку внутрішню кризу. Так само як і суспільство, де сенатор, мов якась співачка мюзик-холу, боїться, що народження дитини зруйнує її кар’єру, а медика, котрий пояснює летальний кінець тим, що «пацієнтка не хоче жити», не звільняють без жалю та вихідної допомоги.

Сюжетних натяжок, необхідних, аби зв’язати воєдино першу і другу половини епопеї, більш ніж достатньо. Але так чи інакше, епопею закінчено, Дж.Лукас може спочивати на лаврах і не звертати увагу на численних критиків і критиканів. Щоправда, глядач — людина невдячна. Не встиг фільм вийти на широкий екран, а Інтернет уже сповнений скарг «ошуканих клієнтів» на те, що автори фільму так і не дали їм можливості як слід розібратися у філософських поглядах джедаїв і тим більше ситхів. Що тут скажеш... Уявляєте, у ті ж самі дві з половиною години увіпхнути ще й філософські погляди? Та який чудовий привід узятися за телесеріал...

А взагалі фани і самі могли б поклопотатися і заповнити прогалини. Як спробували це зробити автори 40-хвилинної стрічки «Star Wars: Revelations» («Зоряні війни: Одкровення»). Цей фільм, що побачив світ незадовго до світової прем’єри «Помсти ситхів», повністю створений ентузіастами. Ініціатором і натхненником став Шейн Фелікс, якому вдалося згуртувати однодумців із різних країн, які у вільний від роботи час створили одну з наймасштабніших кіноробіт у історії любительського кіно. Бюджет фільму — 20 тисяч доларів, чесно зароблених і настільки ж чесно витрачених самим режисером. Щоб не морочитися з авторськими правами, які належать, зрозуміло, Lucasfilm, автор зробив свій витвір надбанням громадськості цілком безоплатно (тобто задарма). Щоб ознайомитися з фільмом, вам потрібні дві речі — бодай приблизне знання англійської і добре інтернет-з’єднання. Коли все це у вас є, заходьте на //www.panicstruckpro.com/revelations і скачайте цілком законно і легально копію фільму. Гра акторів-аматорів після гри акторів-професіоналів у «Помсті сітхів» не надто вас покоробить. Так само як не здадуться убогими комп’ютерна графіка та спецефекти. Та найголовніше, на вас повіє духом тих, найперших (вірніше, тепер останніх) «Зоряних війн».

Автори вдячні дирекції київського кінотеатру «Жовтень» за приємний перегляд у затишному залі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво