Телебачення як метафора російського соціуму - Культура - dt.ua

Телебачення як метафора російського соціуму

10 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 10 квітня-17 квітня

 "Прощай. Не озирайся. Озирнись!" Цей рядок Василя Стуса є епіграфом до книжки Ігоря Померанцева "КҐБ та інші…" — про його дисидентське життя і вимушену еміграцію до Західної Європи у 70-х. Його синові Петру тоді виповнився рік. Він виростав у поєднанні російського дисидентства та британської культури. Дебютна книжка Петра-Пітера Померанцева Nothing is True and Everything is Possible, яка нинішнього року вийде в українському перекладі ("Нічого правдивого і все можливе") у видавництві Українського католицького університету, є своєрідним поверненням емігранта радянських часів у пострадянську Росію. Що поступово стає постмодерною диктатурою.   

 

 

"Нічого правдивого і все можливе" Пітера Померанцева — книжка про безперервні трансформації та симулякри російського суспільства, головною метафорою якого стало телебачення. 

 "Прощай. Не озирайся. Озирнись!" Цей рядок Василя Стуса є епіграфом до книжки Ігоря Померанцева "КҐБ та інші…" — про його дисидентське життя і вимушену еміграцію до Західної Європи у 70-х. Його синові Петру тоді виповнився рік. Він виростав у поєднанні російського дисидентства та британської культури. Дебютна книжка Петра-Пітера Померанцева Nothing is True and Everything is Possible, яка нинішнього року вийде в українському перекладі ("Нічого правдивого і все можливе") у видавництві Українського католицького університету, є своєрідним поверненням емігранта радянських часів у пострадянську Росію. Що поступово стає постмодерною диктатурою. 

 "Телебачення — це єдина сила, яка може об'єднувати й управляти цією країною, — пише Померанцев. — Це центральний механізм нового типу авторитаризму, набагато тоншого, ніж авторитарні режими ХХ століття. Телебачення — головна метафора російського соціуму". 

Молодий випускник британського університету, Пітер переїхав до Москви у 2001-му, ставши одним із численних західних консультантів у проектах "розвитку" Росії. Він брав участь у зйомках документальних фільмів європейського виробництва в Росії, а за кілька років став продюсером документальної програми на телебаченні. "Я був їхнім вітринним європейцем, що допомагав створити вдаване західне суспільство. І я, своєю чергою, вдавав із себе набагато кращого продюсера, ніж був насправді", — зізнається письменник. 

Це "удавання" врешті зробило Пітера майстром. Його проза вражаюче кінематографічна. Як журналіст він документально точний і проникливий, як письменник — уважний і чуйний до своїх персонажів. Книжка складається з низки яскравих віньєток, численними героями яких є переважно люди, котрі потрапляли в об'єктив телекамери Померанцева. Результат читається як документальна стрічка з історій, переплетених навколо однієї людини. "Я пишу книжку як сценарій, — пояснює автор. — Знаходжу теми, головних героїв, розбиваю все на сцени, кадри. Копіюю те, що робив у документалістиці, бо не знаю іншої практики". 

Фабула книжки — Пітерова робота на російському каналі ТНТ: він шукає й знаходить реальні історії, створені російською дійсністю, але керівництво просить зосередитися на більш позитивних сюжетах. Адже в Росії телебачення має не відображати реальність, а формувати її. У суспільстві, де ключовими маркерами влади повинні залишатись ефективність і стабільність, немає місця для суперечливих історій. "Мої московські колеги сповнені відчуття, що вони водночас цинічні і просвітлені, — пояснює Померанцев. — Коли я запитую їх про радянських дисидентів, таких як мої батьки, що боролися проти комунізму, — вони відкидають їх як наївних мрійників. А мою власну прихильність до таких невиразних понять як "права людини" та "свобода" — як помилку". 

Одним із "позитивних" героїв книжки може видатися Владик Мамишев-Монро — перформер, незамінний гість вечірок російських нуворишів, який приміряє сотні образів: Гітлера, Мерилін Монро, Тутанхамона, Распутіна, Горбачова, Єльцина та інших. Він стає символом безперервних трансформацій раптово вільної й багатої Росії. Лише з роками автор починає сприймати ці нескінченні мутації як форму безумства соціуму. Спочатку ж його захоплює це повсюдне російське реаліті-шоу, його хаос, багатство й ексклюзивність. Із часом він бачить зворотний бік цієї божевільної гри: насильство влади, пустоту еліт, безпорадність пересічних громадян. 

На вечірках найбагатших росіян буває й Альона. Вона позирає на багатіїв зі списку журналу Forbes, хвилюючись, що її покине "спонсор". Пізніше, аби сподобатися новому "спонсору", вона вчитиме напам'ять Пушкіна. Альона вибудовує власні рамки дозволеного, власну філософію, за якою її не можна назвати повією. Померанцев навмисне обирає персонажів, що відповідають західним стереотипним уявленням, аби показати, як вони трансформувались і куди зрушилося російське суспільство у ХХІ ст.

Одним із таких стереотипних персонажів є російський бандит. У далекосхідному Уссурійську колишній злочинець Віталій Дьомочка, розгніваний кримінальними серіалами російського телебачення, починає знімати власні, реалістичніші. Спільно з братками він бере на себе весь процес зйомок і навіть дистрибуції. Хто посміє спізнитися на знімальний майданчик до мафіозі, відмовити йому в демонстрації серіалу в ефірі? Хто завадить колишньому кримінальному героєві 90-х грати самого себе у власному фільмі, який ніби продовжує для нього втрачену епоху? 

Цей Уссурійськ є зменшеною моделлю Росії, а фізично схожий на Путіна Віталій — метафорою російської влади. Більшість росіян знають і розуміють, що нав'язувана їм реальність — це фарс, але стають її частиною, починають грати свою роль. "За час моїх мандрів Росією я жодного разу не зустрів росіянина, котрий би не міг сказати: "Ну, звичайно, Путін підірвав той будинок!". — А ти віриш у Путіна? — запитував я. — "Звичайно, адже він підриває будинки!", — розповідає Померанцев. Сповнені цинізму, люди розуміють, що в нав'язану владою гру потрібно грати, аби отримати свій шмат корупційного пирога. 

Сумна доля двох успішних молодих моделей, Руслани й Анастасії, які з інтервалом у рік накладають на себе руки. Крім того, що вони були подругами, їх пов'язав між собою "тренінг особистісного розвитку" під назвою "Роза світу". Тренінг виявляється сектою, яка здирає з учасників чималі суми грошей і поступово руйнує їхню психіку. Пострадянські країни мають найвищий показник кількості самогубств серед молодих жінок. "Еміль Дюркгайм стверджував, що епідемії самогубств відбуваються на цивілізаційних розривах, коли батьки не мають жодних традицій і цінностей, щоб передати дітям. Таким чином, немає глибинної ідеології, котра може підтримати їх у момент емоційного стресу. Зворотним боком тріумфального цинізму й ідеології нескінченного перевтілення є відчай", — пояснює автор. Тренінг-секта — це також метафора російського телебачення, що діє схожими методами. 

У книжці Померанцев умисно уникає безпосереднього аналізу політичної ситуації в Росії. За його словами, аналіз закладено в наративну систему твору. Уважний читач помітить, що ця система є ремінісценцією до "Божественної комедії" Данте. На зв'язок сучасної Росії з "Пеклом" натякає вже перше речення книжки: "Пролітаючи вночі над Москвою, можна побачити, що місто це — серія концентричних кільцевих доріг із маленьким кільцем Кремля всередині".

Єдиний кремлівський політик, якого автор описує детально, — Владислав Сурков. Саме ця людина створила медіаландшафт Росії, в якому все є симулякром чогось іншого. Своїм величезним впливом він творить і нищить політичні рухи й партії, зводячи будь-яку ідеологію до посміховиська. "Він плеще в долоні раз — і постає нова політична партія. Плеще вдруге — і створює "Наших", російський еквівалент гітлер'юґенду, тренований для вуличних бійок із опозиціонерами і спалювання книжок непатріотичних авторів на Красній площі. Найцікавіше в Суркова — що він навіть пише про свою роботу романи, говорить про неї відкрито, немов хизуючись. Ляльководи минулого ховалися, а він робить усе публічно. У цьому плані він — уособлення часу, коли кожен у Росії є політтехнологом", — каже Померанцев. 

Головна стратегія російської пропаганди полягає не в тому, щоб суспільство перейнялося певними ідеями: вона насамперед покликана зробити росіян цинічними й пасивними адептами теорії змов. "Немає нічого справжнього: ми фарс, вони фарс, Захід — теж підробка. Євгеній Федоров, депутат від "Единой России" і соратник Путіна, безперестанку говорив на телебаченні, що ЦРУ взяло під себе всю Росію, що Путін також ЦРУшник, але бореться проти них… Людина мусить збожеволіти від відчуття, що немає нічого справжнього", — наводить приклад Померанцев. У книжці він свідомо майже не називає Путіна, однак тінь російського президента падає на кожну з сумних і абсурдних історій, і присутність його відчутна всюди.

Знаходить автор у Росії і справжніх героїв, хоча їхні життєві долі невтішні. Бізнес Яни Яковлєвої став жертвою державного рейдерства, а сама вона проводить кілька місяців за ґратами за абсурдним звинуваченням. Яна бореться й виграє суд лише тому, що волею випадку стає пішаком у конфлікті двох могутніх керівників ФСБ. Комітет солдатських матерів у Санкт-Петербурзі дає притулок і допомагає призовникам, які стали жертвою дідівщини. Олександр Можаєв бореться за збереження архітектурного обличчя старої Москви. Ірландець Бенедикт, пропрацювавши в Росії понад 10 років консультантом із розвитку, попри беззаконня й повсюдну корупцію в російському бізнесі, залишається при своїх принципах. 

Повернувшись на Захід, Пітер бачить, що російський феномен насправді стає феноменом усіх глобалізованих еліт ХХІ ст. Вони теж не мають ідентичності, моральних і політичних кодів. Вони також бачать життя як маскарад. "Те, що я вважав російським збоченням, насправді виявляється майбутнім світу. Ідеї постмодернізму стають політичною реальністю. Повернувшись у Британію, я побачив, що мій дім уже оточений страшними морями сурковського цинізму. Він поглинає весь світ", — ділиться з майбутніми читачами Померанцев. Автор не має вибору: він намагається прощатись із сучасною Росією й не хоче озиратися, але, на подобу Росії, змінюється весь світ і кричить йому: "Озирнись!".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво