«Театр стоїть, як обдерта колгоспна стодола, і нікому це не пече!»

Поділитися
Слова, винесені в заголовок, — імпровізація актора Євгена ФЕДОРЧЕНКА у виставі заньківчан «Гуцулка Ксеня»...

Слова, винесені в заголовок, - імпровізація актора Євгена ФЕДОРЧЕНКА у виставі заньківчан «Гуцулка Ксеня». Театр, із яким пов’язане майже все творче життя народного артиста (а це 40 років), має вигляд справді занедбаний. Але в ювілей знаменитого заньківчанина краще все-таки говорити про радісне.

Тим більше що Євген Іванович - знаний гуморист. Колись він же й написав:

Кричать і сваряться
майбутні президенти:

Морози, Тимошенки, Януковичі...

А я, як їздив, так і їду

У свої рідні Нижанковичі.

Це все минеться
і відійде в небуття.

Лишиться вічне -
батьківська земля.

По-своєму, по-акторському, але щиро! З такою ж щирістю він зіграв понад 70 ролей на рідній сцені. До того ж часто буває з концертами у лікарнях, школах, вищих навчальних закладах. Виходець із села Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області ні на мить не забуває про рідний край. Днями йому виповнилося 65 років.

- Євгене Івановичу, місце народження позначилося на вашому характері, врешті - на долі?

- У Нижанковичах Старосам­бірсь­кого району, де я народився, чудовий ландшафт, спокійна річка. Мабуть, звідси й мій занадто миролюбний характер. Від моєї хати до польського кордону 800 метрів. Це крайня точка України. Українці споконвіку живуть дружно з поляками, бо це є правильним.

По материнській лінії у мене навіть у Польщі залишилися родичі. Коли був молодшим, частіше з ними спілкувався. Тепер у кожного з нас свої справи. Якби умів писати польською мовою, можна було б написати їм лист. Хоча вони розуміють й українською. Але мають свою гордість. Заявляють: «Я єстем поляк!» І цим сказано все. Не хотів би образити представників інших національностей, але ми також мали б пишатися тим, що є українцями.

- Як хлопець із глухого села опинився у Львові. Та ще й у театрі Марії Заньковецької?

- Якби у дитинстві мені сказали, що буду актором, не повірив би. Батьки бачили мене зовсім на іншому поприщі. Батько, Іван Григорович Федорченко, працював прикордонником. Пройшов усю війну. Мав багато нагород. Був чудовою людиною - глибоко небайдужою. Його вже немає, а мати, Леонія Осипівна, на щастя, жива й тішиться моїми успіха­ми. А мала вона цікаве українське прізвище - Галушка.

Оскільки я непогано грав на музичних інструментах, то по закінченні школи в 1961 році вступив до Сам­бірського культурно-освітнього училища. А вже у 1964 році потрапив до Київського театрального інституту. Сталося це випадково. Тоді в театральному інституті була унікальна людина - заслужений діяч мистецтв Володимир Небера. Він і запропонував мені вступити до цього інституту. І я вступив, що трохи засмутило мою маму: все життя на колесах, у тебе не буде власного життя, сім’ї тощо. Зі мною навчалися Юра Руд­ченко, Петро Бенюк, Сергій Іванов... Останнього, на жаль, уже не­має. Я мав направлення на кіностудію імені Довженка. Був навіть на зйомках фільму у Югославії. Але потягнуло додому. Разом зі мною до Львова приїхали Сергій Данченко, Богдан Ступка і Анатолій Хостікоєв. Вони згодом повернулися до Києва. А я залишився. Тут мене відразу взяли в оборот. Високий, статний, доб­ре підходив на ролі позитивних героїв...

Я був настільки «куплений» театром імені Заньковецької, що ні про що інше вже й не думав.

- Були вороги в театрі?

- У кожному колективі є люди, котрі носять «жабу». В одній із гуморесок, які читаю на концертах, я пишу: «Ворогам ніколи не казав ані «так», ані - «ні». Завжди - «любі мої і хороші». Звертати увагу на таких людей вважаю для себе принизливим. Скільки на мене виливали різних небилиць! Я все терпів. Казали, що я зазнаюся, рвач. Але давали роль - і я її грав! Старався зіграти так, щоб вона запам’яталася. Можна було зіграти, як мовиться, у «півножки». Так я не вмію. Бо вважаю, що лише грою на повну силу можу переконати глядача. Мушу вкласти у роль свою душу, серце.

У цьому мені завжди допомагав фундатор нашого театру Заньковець­кої Борис Васильович Романицький. Це була добродушна людина. Він казав: «Женічка, ходи сюди!». І радив, як краще зіграти ту чи іншу роль. Серед друзів були режисери Олексій Миколайович Ріпко, Володя Опана­сенко, Сергій Данченко. В останнього грав практично в кожній виставі. За стилем роботи подобається наш ху­дожній керівник Федір Стригун. Унікальна людина. З ним треба не сперечатися, його слід переконувати. Якщо це вдається, він каже: «Хай буде».

Хоча є декілька ролей, які не були близькі мені за духом. За якимсь внутрішнім темпераментом я позитивна людина. Не можу нікому зробити зло чи «насвинячити». Боже збав.

- Днями у вас вийшла ваша книжка віршів, оповідань, гуморесок «Я так думаю»…

- Ці речі не творилися для книж­ки. Писав на клаптиках паперу і читав на концертах. Усе було розкидано по хаті. Одного разу син порадив зібрати все це в книжку. Гуморески, вірші почав писати майже одночасно з акторською працею. Писав, коли допікала якась несправедливість.

А ось щодо гумору, то, вочевидь, ця риса передалася мені від батька. Він був фронтовиком, пройшов тяжкий шлях. Мав поранення. Проте, скільки його пам’ятаю, почуття гумору його ніколи не зраджувало. Ос­кільки був родом із Сумщини, то часом закидав російсь­кою. Ніколи не сварився. Міг усе узагальнити єдиним лайливим словом «Холера!».

- Євгене Івановичу, пам’ятаєте свою першу роль?

- Ще б пак! Це була вистава «В степах України» за п’є­сою О.Корнійчука. Я грав у ній роль Гриць­ка Часника і любив Галю Галушку. А батьки були проти нашої любові. Це корнійчуківський «варіант» шекспірівського твору… Пригадую, у виставі грали чудові актори Надя Кондра­товська і Ліда Вакула.

- Скільки ролей було у вас?

- Дай Боже порахувати… Лише «Гуцулку Ксеню» зіграв 150 разів. Навіть довелося грати цю виставу в сусідньому тернопільському театрі. Загалом, у моєму творчому житті було близько 70 різних ролей.

- І все життя в одному театрі - імені М.Заньковецької?

- Так, я не бігав. Є актори, які задля слави, звань переходили з одного театру в інший. Запрошували й мене. Проте не піддавався. Можливо, занадто любив свій театр.

- Бунтарство було?

- Звісно. Але я виявляв його не в колективі, а на папері. Хоча траплялися ролі, котрі мені не подобалися. Сходив зі сцени й запитував себе: «Ну чому я граю цю роль? Чому саме мене зробили цапом-відбувайлом?»

А якщо відверто, то я завжди одержував ті ролі, які хотів. Інколи, на перший погляд, вони були непривабливі. Наприклад, роль бомжа у виставі за твором Надії Ковалик «Се-ля-ві». Щоб якось наблизити себе до цієї ролі, дві ночі ночував серед бомжів на залізничному вокзалі. Вони довго до мене придивлялися, а потім навіть пригощали. Серед них є дуже цікаві люди. Хоч вони і брудні, і немиті. Зате коли грав цю роль, колег дивувала моя обізнаність із темою.

- Ви маєте звання «народного». Що це для вас означає?

- Звання чекав… Навіть коли нагорода оминала мене, вважав, що мушу працювати ще більше. Як каже мій колега по гримерній народний артист Борис Мірус: «Потрібно працювати, а слава прийде сама».

- Вам не болить за театр Занько­вецької, який багато років стоїть такий обдертий?

- Болить! У виставі «Гуцулка Ксеня» я імпровізую до партнерки: «Їдь до Америки! Тут ще довго порядку не буде… Будеш в Америці мільйонеркою. Надішлеш гроші нашим гуцулам, щоб ліси не вирубували… Допоможеш і нам, бо театр стоїть, як обдерта колгоспна стодола, і нікому це не пече!»

- Про що мрієте?

- Якщо вдасться, хотів би грати в театрі комедійні ролі. Ще написати бодай одну книжечку. Хочу бачити Україну доброю і багатою державою. Бо тепер за мою країну мені соромно.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі