ТЕАТР ІМЕНІ М.ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ: «І ЧУЖОГО НАУЧАЙТЕСЬ, І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ…» - Культура - dt.ua

ТЕАТР ІМЕНІ М.ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ: «І ЧУЖОГО НАУЧАЙТЕСЬ, І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ…»

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

Колектив Львівського національного драматичного театру ім.Марії Заньковецької закривав свій теа...

Колектив Львівського національного драматичного театру ім.Марії Заньковецької закривав свій театральний сезон в липні прем’єрою — п’єсою німецького драматурга А.Шніцлера «Анатоль» в постановці молодого режисера Галини Воловецької. П’єса складається з семи новел про кохання, які розкривають складні стосунки між чоловіками і жінками, розповідають про те, чого вони шукають одне в одному і рідко коли знаходять, про радість і страждання, вірність і зраду. Вона проникнута глибоким психологізмом, зануренням у внутрішній світ героїв (а відтак і свій власний). Взагалі в репертуарі театру цікаві, глибокі, різнопланові постановки і класики, і сучасних авторів з багатьох країн світу. Він не замикається на оспівуванні і заколисуванні себе ура-патріотичними чи історико-ностальгійними настроями, а шукає серйозну, вдумливу драматургію, яка відповідає проблемам часу. І, за великим рахунком, не йде за глядачем у його вподобаннях, а намагається прямувати попереду, підносячи на більш високий рівень його свідомість, культуру, естетичні смаки.

На ці теми ми розмірковували з керівником літературною частиною театру Мирославою Оверчук.

— Не може формуватися свідомість інтелігентної людини без Шекспіра, Мольєра, Бернарда Шоу, — говорить М.Оверчук. — Звичайно, існує мас-культура, і ми до цього ставимося спокійно. Інша справа, щоб і у масовій культурі піднятися на найвищий щабель. Тоді з такими глядачами можна вже переходити в наступний «клас». В репертуарі театру є і одне, і друге. Не можуть всі вистави бути елітними, цього напевно і неможливо досягти. А чи потрібно? Тому в театрі ім.М.Заньковецької є постановки, які, не становлячи собою високої драматургії, збирають переповнені зали, як, скажімо, п’єса Н.Ковалик «Неаполь — місто попелюшок», яка йде на сцені близько року. Там за живе, перш за все, зачіпає дуже актуальна на сьогодні тема — виїзд наших людей на заробітки за кордон і пов’язані з цим проблеми. А є постановки (і це робиться свідомо), які не розраховані на масового глядача. Йдуть вони як на великій сцені, так і на камерній. Багато ставить на камерній сцені режисер Алла Бабенко. Остання її робота — Чехов «Дама з собачкою» в українському варіанті. Хоч це не п’єса, а практично весь текст чудового оповідання Антона Павловича Чехова. Алла Григорівна багато над цим матеріалом працювала і зробила з нього дуже театральну літературу. Сьогоднішня спрощеність у стосунках між чоловіками і жінками, неповага один до одного разюче контрастують з чехівським баченням цих почуттів — чистотою взаємин, лаконічною недомовленістю, щирим коханням її героїв.

Тому «Дама з собачкою» — ковток чистого повітря, хоч це і кохання — безвихідь. В таких камерних виставах, де актор максимально наближений до глядача, а глядач до актора, бо знаходяться буквально за метр один від одного, дуже важко грати. І формальне ремесло видавати за мистецтво також неможливо. Глядач все бачить і відчуває. Потрібно дійсно жити на сцені і творити. У «Дамі з собачкою» це чудово показали Любов Боровська і Тарас Жирко. Камерна сцена — не просто школа, а величезне випробовування для акторів, навіть професіоналів, адже оволодівши ремеслом, професіонал прагне піднятися на значно вищий рівень. Тому наші режисери і актори, незважаючи на значну емоційну напругу, з радістю працюють на камерній сцені, яка, власне і створена як творча майстерня. До слова, в червні колектив «Дами з собачкою» був запрошений на чехівський фестиваль, який проходив в Мелехово. Минулого року Алла Бабенко представляла там «Дядю Ваню», інші свої постановки. Цього разу заньківчани також повернулися до Львова з прекрасними рецензіями — від чехознавців світового рівня, які бачили сотні сценічних редакцій того ж «Дяді Вані» чи інших творів письменника.

Якщо продовжувати тему камерної сцени, то режисер театру Вадим Сікорський поставив там цього сезону виставу Д.Ковачевича «Професіонал», яка, можливо, могла б йти і на великій сцені — за сценічним матеріалом, проблемами, які там піднімаються, але її глядач, напевно, швидко б у великому залі вичерпався. Вона непроста для сприйняття і розуміння. Постановка цікава в усіх відношеннях, в ній зайняті справжні майстри.

Вже під кінець сезону театр був запрошений на декілька вистав у Київ — в Національний театр ім. І.Франка. Вадим Сікорський показав в столиці «Загадкові варіації» Еріка Емануеля Шмітта і «Професіонал», а Алла Бабенко — «Даму з собачкою» і «Дядю Ваню». Виступи пройшли з великим успіхом. Стає доброю традицією, що два національних театри — київський і львівський — час від часу обмінюються своїми творчими здобутками.

Ми говорили більше про камерну сцену, але глибока, значуща драматургія ставиться і на великій сцені, скажімо, п’єса польського драматурга Гомбровича «Ілона, принцеса Бургундська» в постановці польського режисера В.Рудзького, прем’єра минулого сезону….

Так, це драматургія, яка потребує певної глядацької підготовленості, обізнаності, коли людина не тільки стежить за сюжетом, а й проникає в глибинну філософію автора, усвідомлюючи те, що відбувається на сцені і чому все відбувається саме так. Це був перший за часів незалежності українсько-польський проект. Після успішного дебюту на львівській сцені театр з виставою виїхав на міжнародний фестиваль Вітольда Гомбровича до польського міста Радома і там (участь у фестивалі брали знані європейські театри) справив велике враження не лише на звичайну глядацьку аудиторію, а й на професіоналів. Нам було дуже приємно, що, вперше поставивши Гомбровича, практично знайомлячись з ним, мали такий успіх на його батьківщині. Але, звичайно, це не касова вистава, на неї йдуть спраглі за високим, не дуже легким для сприйняття мистецтвом, хоч глядача потрібно виховувати, плекати, як малу дитину, переводячи із класу в клас.

Нинішнього року театр ім.Заньковецької порадував львів’ян ще декількома прем’єрами, знову ж таки абсолютно різного драматургічного матеріалу, різних спрямувань.

Алла Бабенко поставила на великій сцені (прем’єра відбулася в червні) комедію епохи ренесансу, так звану комедію «плаща і шпаги» іспанського драматурга Тірсо де Моліна. Автор був ченцем, а написав він про те, як «благочестива» Марта, одна з двох дочок благочестивого батька, видаючи себе за набожну, потай мріяла вийти заміж за молодого ідальго, який, до того ж, вбив її брата. Історія заплутана, однак весела і комічна, задирикувата, з шпагами, поцілунками, словесними «дуелями», приємною музикою. Але є ще над чим в ній працювати. Прекрасно зіграв роль батька «благочестивої» Марти Януш Юхницький, а його друга — жениха-невдахи Григорій Шумейко, вдалі ролі сестер у виконанні Олександри Бонковської і Любові Боровської. Є в репертуарі театру (остання, липнева прем’єра) п’єса німецького драматурга А.Шніцлера «Анатоль». Взагалі німецької драматургії в українських театрах небагато, вона малоосвоєна, і те, що молодий режисер Галина Воловецька взялася за таку постановку (за підтримки і в художньо-сценічному прочитанні нашого корифея, художника-постановника, народного художника України Мирона Кіпріяна), заслуговує на підтримку і розуміння.

Надзвичайно важливою для театру була прем’єра п’єси «Державна зрада» в постановці художнього керівника театру, народного артиста України Федора Стригуна. Федір Миколайович працював над матеріалом з перервами близько п’яти років, а постійно — не менше двох. Це п’єса американця українського походження, дуже поважного віку — Рея Лапіки. Його батьки були родом з Галичини, а сам він народився вже в Америці. Коли театр перебував на гастролях в США, він подарував збірку своїх творів Стригуну. В творчому активі американського автора 16 п’єс, п’ять романів, причому десять п’єс — на українську тему, хоч і написані англійською мовою. Сказати щось нове в Шевченкіані сьогодні дуже складно, хоч з прикрістю доводиться констатувати, що ми, українці, насправді дуже мало знаємо справжнього Шевченка, його творчість, а якщо і знаємо щось, то поверхово. Є й чимало драматургічного матеріалу про нашого славетного генія, який претендує на постановку, але тривіальність, яка там закладена, програмує таку саму тривіальність й на сцені. Коли Федір Миколайович прочитав п’єсу Рея Лапіки, він побачив в ній нові цікаві думки і вирішив ставити, хоч дуже багато працював з текстом. Це приклад стриманого, мужнього, спокійно-філософського осмислення біографії і творчості Шевченка, та ще й на мало відомому в драматургії історичному факті — судом над Кирило-Мефодіївським братством, який фактично став зламом не лише у творчості поета і художника, а й у його особистому житті. Цікава режисерська робота, побудована на життєвих контрастах: спалах кохання, романтичних стосунків між Шевченком і Варварою Репніною, принизливі допити, де головними обвинувачувачами були вірші поета, суд над Кирило-Мефодіївським братством і мужня поведінка його членів, які будь-що хотіли врятувати Шевченка, заслання і майже хворобливе марення героями майбутніх творів, а далі — щасливі спогади про зовсім інше життя… Все пронизане стражданням, тугою, безвихіддю. Думка автора і режисерське втілення підсилююється скупим і разом з тим виразним оформленням сценографа Валерія Бортякова. У виставі немає елею, фальшивих «скрипочок», які нерідко постановники вводять для розчулення публіки. П’єса мужня і трагічна. Це — самозвинувачувальний акт і нам, українцям. Великий поступ у своїй творчості в ролі Шевченка зробив актор театру Степан Глова, бо дуже важко грати Шевченка, уникаючи стереотипу, того негативного шлейфу, який склався у втіленні образу за довгі роки. Актор прагнув подолати цей стереотип, і великою мірою це йому вдалося. П’єсу можна вважати значним поступом театру, хоч Шевченкіана — освоєна і інтерпретована у нас тема — і «Гайдамаками», і трьома літературно-театральними композиціями. Але «Державна зрада» зайняла своє особливе місце. Наш театр завжди намагався трактувати національну ідею ширше, не впадаючи у крайнощі, але не виключаючи внеску українського народу у світову культуру.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво