Театр, до запитання

Поділитися
Іван Васильович, Макарова, «Біси»: обличчя нового сезону.

Столичний театральний сезон закритий — повально. Але чимало творчих колективів уже визначилися з подальшими репертуарними контурами. З пунктом «це — завтра». У традиційному «ревю» (на задану тему) спробую вичленити деякі важливі прем’єри сезону майбутнього, а також, можливо, й окремі тенденції. З особливих очікувань: «Іван Васильович» за п’єсою М.Булгакова в Театрі на Подолі; «Пробудження весни» Ф.Ведекінда в Російській драмі, «Войцек» Г.Бюхнера від Д.Богомазова у Театрі драми і комедії.

Фініш попереднього сезону відзначений мізансценою трагічною. Не тільки для театру — для всієї країни. Смерть Богдана Ступки. Великого художника і всіма нами любимої людини. Національний театр імені Івана Франка, яким майстер керував останні 11 років, перебуває в шоці. Трупа закам’яніла. Колеги майстра приголомшені непоправною втратою. Про прем’єри ніби й заїкатися не пора…

Тим часом ошелешує активна «піар-кампанія» навколо постаті людини, котра має зайти в театр поки що як в.о. художнього керівника. Медіа у зв’язку з цим «заходом» прорвало, як труби парового опалення. Багато поспішного самовпевненого галасу. Багато передчасних «революційних» заяв (щодо «кадрових чисток» особливо). Причому галасують у той момент, коли в людей на очах ще сльози не висохли. Не по-божому якось. «Чуть помедленнее, кони». А вже дівчата, які надають такі наглі піар-послуги панові «в.о.», на мій погляд, надають йому ж послуги лише ведмежі. Жаль. У скорботі, розчарований.

Наскільки можна судити, франківці в наступному сезоні все-таки реалізують деякі задуми свого батька рідного і керівника незамінного. Передусім це чеховська «Чайка». Другий етап репетицій із 18 серпня розпочинає режисер Валентин Козьменко-Делінде. Соріна мав грати сам майстер. На жаль. Вочевидь, ця роль дістанеться Богдану Бенюку. Аркадіна у спектаклі — Людмила Смородіна, Тригорін — Остап Ступка, Треплєв — Дмитро Ступка, Ніна Зарічна — Анжеліка Савченко.

Велика й небезпечна п’єса випала театру в переломний момент його історії. На цьому тексті можна легко посковзнутися, як на кавуновій кірці, розбивши голову. А можна й злетіти. Якщо крила на час прем’єри виростуть. Отож побажаємо удачі.

Крім «Чайки», Ступка планував для репертуарної палітри й іншу достойну літературу. Інсценівка новел Василя Стефаника. Роботу над ними розпочав режисер Дмитро Богомазов. У запуску також одна з головних абсурдистських п’єс ХХ століття «Чекаючи на Годо» Семюеля Беккета (для Камерної сцени), режисер Олександр Журавель. У перспективах і Август Стріндберг — «Ерік ХIV» (постановка Станіслава Моїсєєва, у головній ролі Остап Ступка). Нагадаю, свого часу саме Ерік став однією з коронних ролей геніального Михайла Чехова.

* * *

На новий сезон розумно збалансовані репертуарні інгредієнти в Національному театрі російської драми імені Лесі Українки. 15 вересня театр представить українсько-німецький проект «Пробудження весни» за п’єсою Франка Ведекінда. Це одна з найзагадковіших і найскандальніших оповідей в історії світового театру. Неначе «дитяча трагедія». Текстом були захоплені Макс Рейнгардт і Всеволод Мейєрхольд. У наш час загадкова річ задурманила Романа Віктюка. «Темні алеї» душі людської, сексуальні неврози, дитячі комплекси. В усьому цьому має розбиратися режисер Катрін Кацубко (Німеччина) спільно з нашими й німецькими артистами. Фрау Кацубко вже ставила в Києві. Кілька років тому вона запропонувала свій досить цікавий погляд на п’єсу Петера Вайса «Переслідування і вбивство Жана-Поля Марата, представлене маркізом де Садом у Шарантонській психіатричній лікарні силами пацієнтів».

Далі Російська драма запрошує глядачів у подорож лабіринтами театру класичного, костюмного. На жовтень заявлений Жан Батист Мольєр — один із головних його «брендів» «Уявний хворий». Постановка Аркадія Каца (Росія). У головній ролі актор, який ніби давно очікував зустрічі з класичним образом (Арганом) — Давид Бабаєв. Ближче до Нового року в цьому театрі запланована ще одна французька п’єса — «Любовне божевілля» Жана Франсуа Реньяра. Це автор постмольєрівського періоду. У його п’єсах знаходили багато спільного з традиціями італійської комедії. Все це веселі шаради: закохані пари, плутанина у стосунках героїв. Театр різноманітить Реньяра, запропонувавши глядачеві жанр мюзиклу. Музику для спектаклю (режисер Михайло Резнікович) написав Юрій Шевченко. Художник — Марія Левітська.

Сучасна вітчизняна драматургія презентована п’єсою Олександра Марданя «Кішки-мишки» (режисер Ірина Дука). В афіші, не відступаючи від автора, запропонований такий варіант назви: «Жінки. Фрагмент. Скандал без антракту». Грають у «Фрагменті», що викриває жіночі ігри, провідні акторки: Лідія Яремчук, Ірина Дука, Наталя Доля. Вже після Нового року, цілком імовірно, слід очікувати «Продавця дощу» Річарда Неша та «Нахлібника» Івана Тургенєва.

* * *

«Сюжет» майбутнього сезону, що ятрить душу, пов’язаний із Театром на Подолі. Один із найкращих колективів перебуває в статусі «напівбомжа». З Гостиного двору вигнаний. Нова будівля на Андріївському недобудована. Функціонує тільки крихітна сцена. Дивним чином колись були «освоєні» великі кошти на це будівництво різного роду фірмами, якщо стільки всього вже тепер потребує капітальної перебудови. Тим часом театр — поки що — не має можливості грати свої «великі» постановки, визнані найкращими в минулому театральному сезоні.

Втім, щиру зацікавленість у завершенні подільського «довгобуду» виявляють і Микола Азаров, і Олександр Попов. Недавно, до речі, прем’єр-міністр звернувся до українського народу з цікавою ідеєю — висловлювати різноманітні зауваження та побажання уряду на його сторінці в Facebook. Отож мені буде чим зайнятися. Напишу М.Азарову на Facebook п’ятнадцять повідомлень: «Миколо Яновичу, ви зробили один громадянський подвиг, побудувавши за два місяці нову сцену для театру Франка. Напружтеся ще на один ривок — і добудуйте хоча б до Нового року Театр на Подолі».

Тим часом у планах подільців — твори суціль «великої форми». Наприклад, Віталій Малахов приміряється до п’єси Михайла Булгакова «Іван Васильович», що стала, завдяки Леоніду Гайдаю, радянським кінохітом усіх часів та народів. (Фільм вийшов у 1973-му, п’єса — у 1935-му.) Розподілу на Подолі (хто зіграє Івана Васильовича Грозного і його «челядь»?) режисер не афішує. Проте вибір п’єси веселий, що й інтригує.

У планах також уже четверта версія шекспірівського «Сну в літню ніч». З розрахунком на відкриття нового майданчика. У загашнику театру й два сучасних вітчизняних мюзикли (назви не світять, щоб не вкрали, наче за ними хтось дуже ганяється).

На малій сцені Малахов працюватиме над інсценівкою новели Томаса Манна «Маріо та Чарівник». Класичний текст про передчуття фашизму…

* * *

Столичний Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра стартує прем’єрою «Войцека» Георга Бюхнера (15 вересня). Постановку культової п’єси, яка виникла з кримінальної історії, здійснює Дмитро Богомазов. Він же поглибив і розширив назву — «Войцек. Карнавал плоті». На одну роль Войцека призначено двох хороших артистів: Віталія Лінецького та Олександра Кобзаря. Є підозри, що це буде одна з найпомітніших прем’єр сезону.

У цьому ж театрі готуються до Федора Михайловича Достоєвського. За мотивами його повісті «Село Степанчиково та його мешканці» режисер Олексій Лісовець готує «Фому Опіскіна». У цій ролі Лев Сомов. (Колись у московському Театрі ім. Моссовєта бачив у ролі Фоми Сергія Юрського: він грав цинічного філософа.)

Досить несподіваний репертуарний сувенір у цьому ж театрі від сербів. П’єса Душана Ковачевича «Родован III». Ставить Бата Недіч (багатьом він відомий як виробник рейтингових мильних опер). Чомусь хочеться, щоб у такому дружному сербському творчому колективі опинився ще й композитор Горан Брегович. З його чарівною колоритною музикою. Поживемо — почуємо.

І художній керівник театру — Едуард Маркович Митницький — потішив своїм вибором. Одна з найкращих п’єс Теннессі Вільямса — «Орфей спускається в пекло» — зацікавила режисера. Мені здається, його зачепила одна з підтем американського драматурга — «терор середовища», яке знищує живий людський голос і живу душу людську…

* * *

Київський молодий театр — на майбутнє — розглядає теж чимало цікавих репертуарних ідей. Одна з таких: сценічна версія роману Федора Достоєвського «Біси». Задумом захопився режисер Станіслав Моїсєєв. Усвідомлюючи композиційну й філософську складність тексту, про прем’єрні терміни говорити, вочевидь, передчасно. Але праця й справді сізіфова. Якщо нічого не наплутали в колективі, на роль Миколи Ставрогіна запрошено актора зі сторони — Ігоря Рубашкіна (Театр на Печерську). Художник — Володимир Карашевський. Можливо, побачимо в новому сезоні й спектакль за Луїджі Піранделло «Людина, Звір і Чеснота» (режисер Тарас Криворученко). Польську п’єсу «Сніданок із президентом» (Ріхард Гронський), очевидно, довірять режисеру Миколі Яремківу. Розглядається також можливість постановки однієї з німецьких п’єс — «Кома» (автори Фолькер Шмідт і Георг Штаудахер). Ця драматургічна лінія, удобрювана у вітчизняному театрі Ґете-інститутом, досить активна й прогресивна. Німецьких п’єс нині помітно більше в нашому сукупному репертуарі, ніж українських… «Кома», зокрема, розповідає про шкільний тероризм: трагічний інцидент — розстріл однокласників… Загалом, «души прекрасные порывы».

* * *

І кілька слів про музику. У Дитячому муніципальному театрі на Подолі новий керівник. Раду Поклітару. Відомий балетмейстер і медійна людина. Нарешті «батьки від культури» зробили правильний кадровий вибір, призначивши на творчу посаду людину творчу й талановиту. А не кар’єрно одержимого пройдисвіта. Від Раду Поклітару очікуємо такту й мудрості. Які він уже й виявив, прийнявши на початку літа цей театр, не сказавши слова зайвого наперед. Мудрість необхідна і в його підходах до репертуару, і в завданнях збереження трупи. Втім, творча тривога й зухвалість цьому колективу теж необхідні… (У найближчих номерах докладніше про ситуацію в театрі та про Раду Поклітару.)

Національна опера, проковтнувши недавній гучний провал ніби оновленої «Наталки-Полтавки» (про що докладно відрапортували багато ЗМІ), мабуть, визначається з подальшими оперними пріоритетами. У театрі кажуть, що в афіші можуть з’явитися опери «Паяци» Р.Леонкавалло та «Казка про царя Салтана» М.Римського-Корсакова.

Балетний напрям презентує нова редакція «Баядерки» Л.Мінкуса. Про що заявив керівник балетної трупи Денис Матвієнко. Він пообіцяв, що восени до Києва для роботи над цим проектом приїде сама Наталія Макарова. Жива легенда світового балету. Жінка-міф. Макаровська постановка й редакція «Баядерки» затребувана в усьому світі. Вона йде в Америці, Японії, Польщі, навіть у Чилі. Україна на черзі. Сама Макарова сьогодні живе у США. А колись, ще в 1970-му, вона підірвала радянські балетні «підвалини», попросивши політичного притулку у Великобританії. Відтоді її міф має відблиск такої собі політскандальності. Хоча суть цього міфу — її творчий геній. Найкращі сцени були відкриті для цієї танцівниці й акторки. Випробувала вона себе й на драматичному поприщі. На початку 90-х закоханий у неї Віктюк поставив «на Макарову» п’єсу В.Гібсона «Двоє на гойдалці». Макарова зіграла Гітель.

Отож поважну персону очікуємо в Києві. І якщо вона приїде восени, то новий сезон справді виявиться немарним…

P.S. Про творчі плани на новий сезон київських театрів-студій і деяких камерних сцен — у найближчих номерах
DT.UA.

БЛІЦ-ПІДСУМКИ

Найкраще в київському театральному сезоні 2011—2012
(з погляду DT.UA)

АКТОР. Тут, вочевидь, треба роздвоїтися. Сильна роль у Петра Панчука у спектаклі франківців «Перехресні стежки». Експресивно та безжалісно він зіграв Стальського, садиста й виродка з якимсь біблійним сумом в очах. Видатна роль в Анатолія Хостікоєва, який у минулому сезоні вийшов на сцену в оновленій версії «Грека Зорби». Темперамент і самовіддача цього актора видаються мені нереальними у нинішні часи багатьох інших «артистів-циніків».

АКТОРКА. Ганна Варпаховська, про яку вже доводилося писати у зв’язку з її роллю Едди у спектаклі Російської драми «Прощальне танго». Вона зуміла довести (особисто мені) те, що, здавалося б, довести неможливо… Що й антрепризні прийоми постановки не виключають справді театрального — творчого — результату. Тобто незаперечної акторської удачі, художнього успіху в певному образі.

ХУДОЖНИК. Андрій Александрович-Дочевський. Його художній погляд на прозу Івана Франка («Перехресні стежки») спочатку видався несподіваним і зухвалим (дзеркальний простір, який відбиває галицьке середовище межі XIX—XX століть). Але саме цей прийоми і розкрив задум постановки Дмитра Чирипюка.

ВІДКРИТТЯ. Не один сезон працює в Театрі на Подолі Вікторія Булітко. Але роль Валентини у спектаклі за п’єсою Вампілова «Минулого літа в Чулимську» — справжнє відкриття акторки. Вона грає свою офіціантку, порушуючи всі попередні трафарети (у підходах до цього образу). Її героїня існує між двома світами: справжнім (хворобливим) і несправжнім (уявним).

НАДІЇ. Певною мірою вони пов’язані з різночинними спробами наших молодих режисерів-акторів. Тих, які живуть «поза» великими театрами. І прагнуть якось «підняти цілину». У нашому випадку — відкрити нову драматургію або знайти свій невторований шлях у тому, що не для всіх ще втратило сенс, — у мистецтві тобто. Спектаклі театру «Відкритий погляд», пошуки режисера Павла Юрова, багато іншого в цьому самому напрямі і вселяє надію. Яка, сподіваюся, не помре останньою.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі