Тарантіно Джанго звільнений як мутація вестерна - Культура - dt.ua

Тарантіно "Джанго звільнений" як мутація вестерна

1 лютого, 2013, 18:45 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Останній фільм Квентіна Тарантіно остаточно підтверджує: його кінематограф не авторський, як багато хто помилково вважав, а експлуатаційний, він продовжує відтворювати у знайомих формах світ кіноуподобань Квентіна. 

У кінотеатрах країни помітний глядацький попит на фільм "Джанго звільнений" від кіногуру світового кіно Квентіна Тарантіно. Шалений галоп цього режисера по кінематографічній спадщині — відома прикмета його творчості. Ось і від "Джанго" недосвідчені глядачі в захопленні, не відаючи, що й звідки. А закоренілі кіномани, які, очевидно, очікували переоцінки жанру вестерна (та ще й у таких умілих руках майстра), трохи засумували. Останній фільм Квентіна Тарантіно остаточно підтверджує: його кінематограф не авторський, як багато хто помилково вважав, а експлуатаційний, він продовжує відтворювати у знайомих формах світ кіноуподобань Квентіна. 

Термін "експлуатація" з'явився в кіно у 60—70-х із розвитком малобюджетних жанрових фільмів, чия реклама інколи переважала достоїнства самих фільмів. (Не випадково в західній пресі вже встигли уїдливо зазначити: "Тарантіно більше не знімає фільмів. Він знімає трейлери".) До цього періоду належить і такий феномен, як спагеті-вестерн — успішна імітація італійцями поетики Дикого Заходу. У комерційному сенсі успішна настільки, що дозволяла європейцям запрошувати на головні ролі голлівудських зірок або, як у випадку зі знаменитим "Джанго", запалювати власних. Саме цей вестерн зразка 1966 р., — про людину невідомо звідки, з печаттю фаталізму на обличчі та вірним супутником — гробом на мотузці, приніс міжнародну славу Франко Неро, а спагеті-вестерну в цілому — нового супергероя. Розтиражований у кількох сіквелах, Джанго, як бачимо, дожив до сьогодні. Тарантіно не відмовився ні від заголовної пісні з фільму Серджіо Корбуччі, ні від постарілого Франко Неро, який з тою ж самою приреченістю на обличчі відіграє своє камео — знайомство з реінкарнацією персонажа. 

— Як звати тебе, нігере? 

— Джанго.

Ну а як же ще?! 

Експлуатація "чорних" — ще одна сторінка кіно 70-х, із якою Тарантіно не просто знайомий: з оглядкою на "Джекі Браун", цілком очевидна його закоханість у так званий blaxploitation — кримінальні екшни, населені виключно афроамериканцями. Чому б Джанго нарешті не стати чорношкірим? Якщо в тотальній антикурильній кампанії (що докотилася, як бачимо, і до наших холодів), американцям знадобився серіал "MadMan", де куріння не тільки дозволене, а й естетизоване, то як уникнути спокуси в західному політкоректному тоталітаризмі виговоритися одним словом — нігер! І, щоб розв'язати собі руки, Тарантіно замінює традиційний притчевий тон вестерна (особливо спагеті-вестерна) на суспільно-політичний, що викриває рабство. І далі жанр починає відчайдушно боротися з сюжетом за пальму першості. 

Звільнений десь на півдні Америки, серед бавовняних плантацій і споруджуваних залізниць, негр Джанго йде в напарники до свого рятівника лікаря Шульца — німця, дантиста за професією, мисливця на голови за покликанням. Учора чиясь власність, а сьогодні — вільна людина з хорошим фахом — "убивати білих за гроші" — Джанго намірився заробити грошенят, щоб викупити дружину. Теж рабиню. Але, за версією освіченого європейця, що не гірше за вбивцю Білла вміє розказувати при світлі багаття легенди, істота ця — міфологічна. Бо назвали її, за примхою господарів-німців, Брунгільдою. Всі ці Нібелунги Тарантіно, звісно, для стриманого сміху інтелектуалів, а єдина по суті героїня — для гламурних кадрів у жовтій сукні в бавовняних полях. Однак вона — головний рушійний мотив "Джанго". 

Захоплений такою екстравагантною ідеєю, як коктейль авантюрного кіно з громадянським пафосом, Тарантіно зависає десь посередині — у давно відпрацьованій техніці. Колажування й витягування смислів із непорівнянних речей. Ковбої і рабство, німецька міфологія Нібелунгів і зразковий кіномелодизм Морріконе. Втім, останній радикальніше та яскравіше був використаний і в "Безславних виродках", і в тому ж таки "Убити Білла" (та й саму цю двосерійну сагу про помсту, один з головних постулатів вестерна, можна з великим успіхом внести до жанрового реєстру), а з вестерна у вестерн — якесь ні те ні се. Але така кіношна семплоделіка Тарантіно: зі знайомого набору складати нові картини. У нього все ще добре виходять фірмові "діалоги ідіотів" (сцена, де Ку-Клукс-Клан обговорює халтурно вирізані балаклави, чи не найкраща у фільмі) і речисті розстріли (спочатку вагома фраза, а потім — куля в лоб). А ось зустрічі кіногероїв у часі, такі як "Джанго meet Джанго", перестали виходити зовсім.

Здається, що й зі своїми персонажами автор не дуже визначився... Хто йому дорожчий у першу чергу: зіграний улюбленим сучасним актором Кристофером Вальцем доктор Шульц? Фактурний, хоч і трохи клоунський раб Джанго? Все-таки головний герой... але більше схожий на бовдура. Чи незрівняний плантатор Келвін Кенді з лукаво примруженим поглядом містера Лео ді Капріо? Ця класично виписана за заповітами Серджіо Леоне трійця "хороший, поганий, злий" могла б стати другим, після Ку-Клукс-Клану, достоїнством фільму. Якщо де й жевріє алюзія на спагеті-вестерн, то саме у схемі, придуманій Леоне. Але Тарантіно вводить у гру ще й "підлого". І "ангельські очі" Ді Капріо тьмяніють на тлі сяючих білків Семуеля Л.Джексона, який перевтілився у старого дворецького. Перевтілення, до речі, таке, що оскарівських академіків потрібно терміново тестувати на профпридатність. Все-таки в "актора другого плану" Кристофера Вальца є вже "Оскар" за "Безславних виродків". Та й з "другим планом" у його випадку я б навіть дуже посперечалася. Все-таки Леоне неодноразово довів, що в його конструкції "злий" — хоч би яким цинічним бандюгою видався — завжди буде у стані "хорошого". Цей персонаж — додатковий набір барв для позитивного героя, який чарівністю, ексцентричністю та драматизмом характеру інколи затьмарює головного бовдура. 

Гарний, але мертвонароджений герой Клінта Іствуда в "Хорошому, поганому, злому", життя фільму — пройдисвіт Туко. Монументальний супермен Чарльза Бронсона, який мстить "одного разу на Дикому Заході", але людяність і мудрість він черпає у шляхетного бандита Шайєна: його уявленням про щастя закінчується фільм. Не дивно, що найпильніша увага і ласкавий режисерський погляд у "Джанго звільненому" подаровані цьому німецькому богу з машини з бутафорським зубом на даху. Жаль, але Тарантіно все-таки розправився з ним. Чарівність обірвалася на фразі "Я не стримався". Не тільки на цьому, не тільки...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво