Таганка на «великому параді» у Києві - Культура - dt.ua

Таганка на «великому параді» у Києві

4 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 4 листопада-11 листопада

Уперше в столиці проходять великі гастролі, які подають глядачеві практично основний репертуар Московського театру на Таганці...

Уперше в столиці проходять великі гастролі, які подають глядачеві практично основний репертуар Московського театру на Таганці. У гастрольній афіші — вісім спектаклів Юрія Любимова (зокрема остання прем’єра — «Суфле» за творами Кафки, Ніцше, Беккета).

У брежнєвські часи лише до цього театру в усій театральній Москві глядач ходив не тільки по суто естетичні враження, а й у пошуку альтернативного погляду на поточні події, і ці походи прирівнювалися до читання самвидатівських рукописів, ловлі «голосів» і нічних кухонних посиденьок. У ті самі легендарні часи виник цілий ритуал за назвою «як потрапити на Таганку». Згодом для шанувальників від’їзд Любимова 1984 року став справжньою трагедією.

Сьогодні з театром Любимова вже не пов’язане якесь таємне братерство. Та для істинних шанувальників, тих, хто знав ту Таганку, театр залишився знаком культурної ідентичності, як і актор театру Володимир Висоцький, «Один день Івана Денисовича», «ворожі голоси», Срібний вік, бітли, Булгаков, «Останнє танго в Парижі», Окуджава, Шагал, Антоніоні, Фелліні, Тарковський (читач сам розширить/відредагує список).

Колишні шанувальники й нині залишаються стабільним електоратом Таганки. Та їхні захоплення з приводу театру в цілому й участь в загальному, радісному хороводі замінилися безсторонньою, індивідуальною оцінкою. Схоже, за останнє десятиріччя Таганка нарешті являє себе в тій іпостасі, про котру «на повний голос» говорив усі ці роки її беззмінний хазяїн Любимов. Його театр називали авангардним, нонконформістським, політичним, революційним (і в цьому була частка правди). Та Юрій Петрович продовжував говорити про те, що його насамперед цікавить мистецтво.

Чого був би вартий нонконформізм, якби не високий художній рівень спектаклів (чому сприяв, між іншим, і принципово жорсткий відбір текстів для постановок)?

І, здавалося б, кому, як не керівнику Таганки, ремствувати з приводу тріумфуючого несмаку і падіння моралі... Та Любимов, який нещодавно відзначив 88-річчя, не витрачає час на стрясання повітря. Він втілює в життя не здійснені колись задуми, і в театральній афіші з’являються «Театральний роман» і «Хроніки» за Шекспіром. Юрій Петрович ставить Гете і Пушкіна, разом із поетом Кедровим випускає спектакль про Сократа. В останньому спектаклі об’єднує Ніцше, Кафку і Беккета; звертається до представників Срібного віку. Він, як і колись, ігнорує спірні тексти, віддаючи перевагу всьому канонічному, перевіреному часом.

Звісно ж, Любимову не чужі інтелектуальне хуліганство, прямі паралелі, зокрема й політичні, гротеск, прийоми на межі фолу, він не цурається часом естетики КВНів і капусників. Можна по-різному ставитися, наприклад, до того, що в «Братах Карамазових» Чорт (він же Смердяков) говорить голосами Горбачова, Єльцина, Жириновського. Можна відчувати найрізноманітніші емоції, обвинувачувати режисера в самоповторах і навіть серйозно говорити про його комплекси... Та головне, що в корені відрізняє Маестро від деяких його колег, це єдність задуму й чіткість трактувань. Він завжди знає, що хоче сказати, і його висловлення мають такий дефіцитний нині смисл.

Великі київські гастролі Таганки — подія для столичних театралів. Та на цьому святі не можна не згадати тих, хто стояв біля витоків слави театру, хто писав його історію. «Иных уж нет, а те далече». Немає Висоцького, Філатова, Ульянової, Штейнрайха, Додіної, Сабініна, Денисова, Шнітке... В інтелектуальному самітництві Демидова... Нинішня Таганка нерозривна з Таганкою вчорашньою. При цьому Юрій Петрович успішно працює з молодими акторами і займається викладацькою діяльністю.

І ще епізод... У 1997-му Юрій Любимов поставив у Боннській опері «Набукко» Верді. У цьому спектаклі режисер протиставив два табори: кітчеву армію Набукко і скорботний, суворий стан іудеїв. Переможців і переможених. Розмальовані воїни в перах, залиті зловісно-синім дискотечним світлом, уособлювали сучасну естетику кліпів, нічних клубів, усенародних масових свят. З цим торжеством несмаку різко контрастувала скорботна, сувора стіна плачу іудеїв у сірих руб’ях, які нагадують в’язнів концтабору. Не знаю, що відпочатку хотів сказати Любимов. Чи ставив він за мету протиставити людське обличчя культури й піррову перемогу кітчу, чи діяв на рівні інтуїції (іноді про його прозріння хочеться сказати словами одного московського критика з приводу «Настроювача» Муратової: «Вона сама не розуміє, що зняла!»)? Не так важливо. Що ж до мене, то яскравішого образу «реалій нашої сучасності» не було в мистецтві останніх років... У гастрольній афіші Таганки спектаклі: «Євгеній Онєгін», «Йдіть і зупиніть прогрес», «Марат і маркіз де Сад», «Шарашка», «Фауст», «Суфле». Гастролі проходять поетапно відразу на трьох київських театральних майданчиках — у Театрі оперети, Театрі імені Івана Франка та у Театрі імені Лесі Українки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво