«Таємний агент» хіт-конвеєра - Культура - dt.ua

«Таємний агент» хіт-конвеєра

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Новорічні теле- й радіоефіри традиційно «проклеєні» популярною музикою. Хоч як дивно, саме Україна стала масованим постачальником на шоу-ринок СНД комерційного саунду...

Новорічні теле- й радіоефіри традиційно «проклеєні» популярною музикою. Хоч як дивно, саме Україна стала масованим постачальником на шоу-ринок СНД комерційного саунду. Крім розкручених імен наших піснярів-«місіонерів» (наприклад, Квінти чи Меладзе), одним із головних хітмейкерів 2005-го виявився київський композитор Олег Макаревич. Його композиції — рекордсмени всіх можливих ротацій. Ці пісні — у репертуарі стовпових поп-ідолів. Відразу двом його шлягерам дісталися дипломи-регалії на недавній резонансно-пафосній «Пісні року-2005» (яку демонстрували НТВ й ICTV). Утім, про головного нині хітмейкера — у ЗМІ жодного слова. «ДТ» спробувало розговорити «таємного» й на сьогодні головного «агента» шлягерного конвеєра, і з’ясувалося, що це взагалі перше в його житті інтерв’ю.

Постачальник виграшного репертуару для Ротару, Повалій, Баскова видався людиною скромною. Інший би, напевно, вже «застовпив» своєю присутністю всі телепрограми й сторінки, цей — як викладач вузу: сором’язливий інтелігент. Не відразу повіриш, що саме він відродив для модних форматів навіть Софію Ротару: після шлягеру «Белый танец» у неї розпочалася вибухова хіт-парадна хвиля і фактично друга молодість. А в 2005-му ефіри «катували» дуети Повалій—Баскова («Отпусти меня», «Ты далеко»), написані ним. Сьогодні на Макаревича — полювання. Від московських шоу-корпорацій надходять йому привабливі пропозиції попрацювати на «Саму» чи «Самого»... Він відмовляється. Каже, що пише повільно. Та й хіт може народитися не завжди. І живе не в центрі, а під Києвом, у Вишневому — дуже скромно, без євроремонту.

— Хітмейкер, – сподіваємося, не образливе для вас визначення? Адже хітмейкером вважають самого маестро Паулса, чиї мелодії улюблені донині. Вам, до речі, не здається, що спостерігається момент вичерпаності мелоринку — одноманітність ритмів, наслідування, римейковість?..

— Я часто ставлю собі це запитання. Час справді змінився. Те, що було популярне у 80-ті — а це золота пора згаданого вами Паулюса, — все те сьогодні сприймається інакше. Нинішня молодь, на жаль, забуває, що пісня має бути як доступною, так і змістовною, схвилювати, зачепити і текстом, і мелодією, і ця зачіпка має виникати на рівні підсвідомості.

— Мабуть, римейки на чолі з їхнім «королем» вам не до душі?

— Мене це дратує. Мені здається, що вони самі нічого не вкладають у композицію, а переспівуючи, просто ковзають поверхнею, не повертаючись до витоків. І я, між іншим, певний час був одержимий «бітлами», Клептоном, «випадав в осад» від групи «Дженезіс». Сьогодні інші кумири та пріоритети. Однак, як і раніше, найскладніше — зробити мелодію, що запам’ятовується. Адже музичне тло концентроване. І не завжди допомагають обсяги ротацій. Якщо композиція не зачепить — тоді марна праця і ніякий це не хіт, а одноденка. Добрий барометр популярності — діти. Якщо вони співають твої пісні — отже, влучив. Мені, мабуть, пощастило, оскільки часто спостерігаю, як підростаюче покоління наспівує «Белый танец», «Ты улетишь», «Отпусти меня», «Ты далеко», навіть «Сердце».

— Уже втретє «взявши Кремль», не зважилися переключитися лише на Москву?

— Не люблю розмов на цю тему. Адже річ не в грошах. А в тому, що не кожен артист може сказати просте людське «дякую». А там відомо як: прийшли, заплатили, пішли...

— Як ви все-таки потрапили в орбіту Ротару? Адже тривалий час її начебто заклинило на пісеньках Матецького, а потім майже одночасно з’явилися українські автори — Руслан Квінта, поет Віталій Куровський і ви.

— Усе, як завжди, випадково. Композиція «Белый танец» призначалася для іншої співачки, але тій матеріал не сподобався. Тоді Руслан Квінта запропонував показати пісню Софії Михайлівні. «Белый танец», до речі, не виник би без моєї дружини. Вона, у принципі, в мене і помічник, і підказувач, хоча не музикант. Одного разу я впіймав один гарний музштрих, почав відтворювати його на фортепіано, а дружина почула й каже: «Це щось класне, запиши, щоб не забулося!» Я записав на мікрофон, але ідею ніби відклав у довгу шухляду. Трохи пізніше Віталій Куровський придумав текст (хочу сказати про нього найкращі слова, він дуже обдарована людина). А Софія Михайлівна, згодом прослухавши композицію, просто простягнула руку: «Дякую, дуже сподобалося». І ще додала, що за всю її кар’єру ось так відразу її захопили лише дві пісні — «Лаванда» і «Белый танец». Між іншим, і це не зі сфери фантастики, був період, коли мені майже щоночі снилася... виключно Ротару. Картинки різні: знайомство на бульварі, спілкування... Коли розповів їй про це, вона у відповідь: «Віщий сон!» Адже я раніше жив у Житомирі, грав у ресторані, потім утік звідти після року такої «творчості». Залишитися там — означало ні на крок не просунутися в музичному плані.

— А на Баскова як вийшли? Чи він сам виник?

— І з Басковим мене познайомила Софія Михайлівна. А згодом, коли писав «Отпусти меня», то все думав: хто б це міг виконати? Пісня сподобалася Миколі, потім з’явився дует: Таїсія Повалій — чудова вокалістка. Завдяки гармонійності та вокальному злиттю двох цих зірок рівно одинадцять тижнів «Отпусти меня» лідирувала в хіт-парадах.

— Не секрет, що за хороші пісні сьогодні точиться підкилимна війна: перекуповують, ворогують, як недавно примадонна з Доліною не поділили пісню Фадєєва.

— Ви знаєте, мене це не стосується. Тому що працюю безпосередньо з конкретним виконавцем.

— Чи впливає композитор на ротацію?

— Автор? Ні! Автор має робити таку музику, щоб її з задоволенням слухали. Часто виходить, що якісь мої пісні стають для деяких виконавців ніби візитками. Для Оксани Білозір свого часу була написана «Горобина ніч». Після певного творчого затишшя цей саунд її підняв. Я хотів би, щоб Оксана співала й надалі. Вона вміє це робити, і в неї все-таки є особлива виконавська родзинка.

— Як гадаєте, чи вплинула на її пісенний імідж робота в міністерстві?

— Коли йдеться про політику, творчість відступає на задній план. Я ось собі чесно зізнався, що бізнесмен із мене ніякий, хоча часто й потерпаю від цього.

— Чи існують виконавці, з якими ви не погодилися б працювати навіть за дуже великі гроші?

— Не хочу називати конкретних імен, щоб нікого не скривдити. Але є люди, яким не пишу навіть за дуже великі гроші. А є такі, для яких напишу безплатно.

— У тандемі композитор–артист на перший план завжди виходить виконавець зі своїм диктатом. Чи часто при цьому виникають творчі конфлікти?

— До мелодій, слава Богу, претензій немає. Та ось із аранжування трапляються суперечки. Наприклад, до «Ты улетишь» тричі довелося змінювати аранжування! Перший варіант був у сучасному стилі, але Софія Михайлівна, послухавши, сказала, що це для неї надто сміливо. Тут доводиться підлаштовуватися під артиста. Я не скаржуся, тому що для мене ця робота була приємною, і завжди реагую позитивно, коли артист каже: «Ні, це не моє! Мелодія класна, але щось із аранжуванням не те...» Визнаю й розумію.

— Враховуючи нову ірландську систему відбору конкурсантів на «Євробачення», не хотіли б запропонувати свій «продукт»?

— Не проти. І мені цікаво, хто цього разу поїде на конкурс.

— Ви написали б для «Ґринджол»?

— Ні.

— А для Сердючки?

— Люблю похуліганити...

— На першому місці у вас чинник творчий, а не фінансовий?

— Найважливіше — людський чинник. Так, подобається, коли пісні в ефірі. Хотів до цього прийти і прийшов. Хоча свого часу мама бачила мене архітектором.

— Які з композицій авторів-конкурентів ви можете виділити і в глибині душі сказати собі: «Жаль, що не я»?

— Немає такого. Хоч деякі пісні Меладзе подобаються, вони дуже стильні.

— А «Океан Ельзи»?

— Поважаю. Знаю їх ще відтоді, коли вони були не такі успішні. Але вокальний потенціал у Вакарчука завжди був на «відмінно». Тепер вони профі, роблять свою справу талановито, зайняли свою поколінську нішу.

— Як вважаєте, чому українська пісня так різко відійшла від свого споконвічного баладного мелодійного розспіву? І навіть у вашій мелодиці цього мало. Чи це вже не потрібно?

— Ні, саме потрібно. На жаль, ринок і формат не стимулюють ту музику, яку раніше писали Івасюк, Мозговий... Радіостанції ставлять свої бар’єри і рамки. Якщо запропонувати щось повільне, ніхто його не дослухає і обов’язково перемкне. Коли мені кажуть, що потрібна українська пісня, я прошу для початку принести текст. І часто вже самі слова надихають на мелодику, тому що можна дуже гарно обіграти кожен рядок, який сам по собі протяжний.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво