Своя серед чужих? - Культура - dt.ua

Своя серед чужих?

16 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 16 грудня-23 грудня

Якби я не була українкою, хотіла б бути грузинкою Леся Українка Людмила Мєшкова — основоположник нової течії в кераміці — керамічний живопис, автор монументальних керамічних панно (одне з найвідоміших із 1987 р...

Людмила Мєшкова одержала благословення від католікоса-патріарха всієї Грузії Іллі ІІ
Людмила Мєшкова одержала благословення від католікоса-патріарха всієї Грузії Іллі ІІ

Якби я не була українкою, хотіла б бути грузинкою

Леся Українка

Людмила Мєшкова — основоположник нової течії в кераміці — керамічний живопис, автор монументальних керамічних панно (одне з найвідоміших із 1987 р. прикрашає штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі). Її перша персональна виставка проходить в Українському домі.

Людмила Іванівна полюбила Грузію ще дитиною, коли зачитувалася «Мцирі» Лермонтова, а потім відкривала для себе світ «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі. «Я люблю Грузію за гідність, за красу і щедрість її народу, — ділиться художниця. — Для мене Грузія — втілення раю на Землі. В Україні в мене весь час болить серце... А в Грузії ні».

Дорогу в цю прекрасну горду країну художниці проклала її рідна сестра — вийшовши заміж за відомого грузинського архітектора Шалву Чедія. Він пропрацював в Україні 15 років і вніс свою лепту в образ Києва.

Історія її творчості — ілюстрація та гірке підтвердження того, що у своїй батьківщині пророків немає. І свою духовну батьківщину Мєшкова знайшла саме в Грузії.

Людмила Мєшкова. Портрет Святійшого Іллі ІІ
Людмила Мєшкова. Портрет Святійшого Іллі ІІ

Перша персональна виставка Мєшкової відбулася в центральному залі грузинської Спілки художників у 1982 році. Тоді вона представила свою версію таємниць світобудови, сміливо оголила те, що постає перед її внутрішнім зором й мала приголомшливий успіх. Сам католікос-патріарх усієї Грузії Святійший Ілля II відвідав виставку. «Святійший патріарх подарував мені оберіг — хрест із чорного агата, — згадує Людмила Іванівна. — І сказав: «Ви вражаюче відчуваєте понадземний подих. Нехай Господь благословить вас!» Так у далекі 80-ті Людмила Мєшкова знайшла в особі патріарха не лише духовного наставника, а й тонкого друга.

Едуард Шеварднадзе запросив художницю на аудієнцію і запропонував залишитися в Тбілісі, пообіцяв побудувати майстерню. Уявити щось подібне в Радянській Україні було абсолютно неможливо. Вона ж рішуче відмовилася, нагадавши партійному керівнику, що в Грузії чимало своїх талантів, яким гостро потрібні й майстерня, і підтримка.

Однак грузини допомагали, підтримували й своїх, і чужих серед своїх. Так склалося, що наприкінці 80-х саме грузинські друзі познайомили художницю з українськими дипломатами й у такий спосіб допомогли знайти гідну кандидатуру на виконання монументальної роботи для штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі.

Монтувати унікальне панно в Парижі Мєшковій допомагав теж грузин — геніальний режисер Отар Іоселіані. «Він прийшов зі своєю подругою Алікс, кіноактрисою, французькою графинею за походженням, — із посмішкою згадує Людмила Іванівна. — І ось ми втрьох розвантажували мою кераміку. Отар, жартуючи, казав, що він режисер, а не атлет, а змушений в ім’я дружби тягати з графинею мої плитки». Іоселіані переконував Людмилу Іванівну залишитися у Франції, навіть показував квартиру. Однак тоді вона не зважилася просити політичного притулку, оскільки, будучи чистою, романтично налаштованою, трохи наївною людиною, вірила…

Хочеться процитувати рядки Белли Ахмадуліної зі «Снов о Грузии», які більш ніж екстраполюються на життя нашої української художниці:

Меня терзали жизнь, нужда,

Страх поутру, что все сначала.

Но Грузия меня всегда

Звала к себе и выручала.

P.S. Рівно три роки тому «ДТ» опублікувало матеріал про Людмилу Іванівну Мєшкову. Він викликав резонанс, зокрема у можновладців, які пообіцяли вирішити й проблему високої орендної плати за майстерню на території заповідника «Софія Київська», яку художниця-пенсіонерка не в змозі оплатити, і питання про нагородження єдиної жінки серед провідних майстрів каплиці Андрія Первозванного. Адже всіх причетних до створення нового київського храму нагородили орденами та заохотили преміями. Усіх — за винятком Людмили Мєшкової!

Чиновники, які безпосередньо обіцяли в усьому розібратися, як були при владі, так і залишилися. Вочевидь, недаремно в наших широтах народилася приказка — «обіцяного три роки чекають». Однак три роки вже минули, а нічого не змінилося...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво