СВІТ У БЕЗМІРІ БАРВ - Культура - dt.ua

СВІТ У БЕЗМІРІ БАРВ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Мало кому випадає піввіку пропрацювати на одному підприємстві чи в установі. А людині творчої професії і поготів...

Василь Забашта

Мало кому випадає піввіку пропрацювати на одному підприємстві чи в установі. А людині творчої професії і поготів. Художникові Василю Забашті судилося перевершити цей термін. Понад 50 років він викладає у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури і стільки ж часу ніколи не полишає пензля. З цієї нагоди в Академії відкрито виставку творів визнаного майстра історико-жанрової картини, портрета та пейзажу. Колеги, колишні учні (є серед них заслужені й народні художники, академіки), студенти, численні шанувальники таланту Василя Івановича одностайні в оцінці його доробку: це виставка справді приголомшуючого, емоційного живопису, це нев’янучий сад поезії барв.

Василь Забашта входив в українське образотворче мистецтво хоч і нелегко, але красиво, талановито. Ще студентом починав він із ретельного світлотіньового моделювання пластичної форми, що дуже придалося для реалістичних сюжетів у затемнених інтер’єрах. Як зазначають мистецтвознавці, з роками художник приходить до імпресіо-, а згодом і до експресіоністичного відтворення середовища, наповненого світлом, повітрям і грою рефлексів. Засвоївши принцип тонального живопису, майстер відкриває для себе сезанівський і гогенівський світи гармонії колірних контрастів.

«Світ кольорів почав сприймати ще на руках у матері. Від сонця на подвір’ї все золоте: люди, стіни, солома — я радію. У кошарі червона пляма на стовпі (вовк задер овечку) — я плачу…

Темний закуток печі — картинна галерея у обгорток від цукерок із півниками та кониками, що їх привозили батьки з ярмарків. Веселка кольорів на печі, як сонце на небі, — радує і зачаровує.

Малюю скрізь: на стінах хати, повітки, стовбурах дерев, парканах. Замість олівця — вугілля з печі…»

Він був одинадцятим у сім’ї. Пережив післяреволюційну розруху й голодомор. І досі дивується, як батьки зуміли виховати стількох дітей і ніколи не нарікали на долю.

Василь Забашта

До олійних фарб майбутній художник вперше доторкнувся у дванадцять років. Тоді ж змалював з фотографії портрет дядька. Хвалили. Після дев’яти класів сільської школи Харківське художнє училище стало для Василя Забашти мистецьким храмом, у який він увійшов 1938 року з надією осягнути світ прекрасного. І досі пам’ятає тепло руки Василя Касіяна, котрий допоміг його правиці правильно водити олівцем по паперу. Вийшов у переможці конкурсу учнівської творчості і здалося, що крила ростуть. Та не довго летів у казку кольорів. На початку другого курсу училища крила обпалила війна.

«Я ледь навчився тримати палітру (гвинтівку не тримав ніколи) — мене, як і тисячі ровесників, кинули у вир радянсько-фінської війни. Солдат-радист. Бій. Поранення. Клінічна смерть. Чудо-спасіння. Шпиталь. Сонце згасло на півтора року. Розвиднілося навесні 41-го. Ненадовго…

Друга світова. Солдат-доброволець. Бій із німцями на рідній землі. Друге поранення. Урал, шпиталь. Лютий 1943 року. Доброволець Уральського танкового корпусу. Танкіст-розвідник. Орловсько-Курська дуга — й усі пекла війни аж до Берліна й Праги. Остання розвідка і нагорода за неї — десять днів відпустки додому.

Зустріч у 45-му із хворим батьком (матір вбили фашисти), сестрами-вдовами. Брати ще на фронті. Старшого й молодшого Гриців убито. Немає великої радості ні від перемоги, ні від нагород. Душа спустошена…»

Позаду залишилося сім років війни. Коли демобілізувався, разом із фронтовим другом московським художником Віктором Цигалем вирішили подорожувати Європою аж до омріяної Еллади, яка вабила їх античністю. Проїхали великі міста, але шедеврів мистецтва так і не побачили: музеї ще були закриті. Мандрівка закінчилась у Македонії — військовий патруль повернув на Батьківщину.

Солдат Василь Забашта змінив гвинтівку на мольберт у Харківському художньому інституті. А студентом він став, ще коли в Європі гриміла канонада. Під час тієї пам’ятної десятиденної відпустки встиг скласти екзамен із живопису й композиції — на інші іспити часу не вистачило. Повідомлення про те, що його зарахували на другий курс живописного факультету, догнало Василя у бойовій військовій частині.

Тож не випадково перша тематична картина «Язика» привели» (1949) — данина пережитому на фронті. В ній відтворено епізод із життя розвідників. Будучи аспірантом Київського художнього інституту, продовжував тему війни. Дипломну роботу «У роки окупації» (1955) присвятив нескореній підпільниці полтавчанці Лялі Убийвовк.

Дивовижну багатомірність світу й життя Василь Забашта відчув і відтворив, побувавши у складі творчої групи художників у Китаї. Звітна виставка мала успіх у Києві й Москві. Для художника відкривалась «зелена вулиця» мистецької кар’єри.

«60—70 роки — переосмислення суспільного й свого життя, пошуки себе як митця й громадянина. Сумніви нуртують душу: чи потрібні людям картини про війну, яка і так нагадує про себе жахливими снами? А чи така вже радісна праця на заводах і колгоспних полях за мізерну плату й трудодень? Усі сили віддай на перевиконання п’ятирічок, а для іншого — де взяти сили? Чому заростають бур’янами й руйнуються пам’ятки історії мого народу?

…Свідомо відмовляюсь від тематики, що «славить та прославляє». Тривожне небо з хмарами — то мої герої-бунтарі.»

Висвітлена, очищена палітра барв Василя Забашти з початку 70-х сяє повнотою південного сонця. Численні серії краєвидів 80—90 років, написані в Седневі, Криму, Качанівці, Дешках на Богуславщині, — це почуттєве, дуже виразне, розкуте малярство. Він не лише митець «бачення», а й роздуму, психологічного аналізу.

Його картинам не завжди щастило. У керівних інстанціях нагадували, що він відхиляється від сучасної тематики, від вказівок партії й уряду. Навіть до картини «З походу не вертаються сини» присікалися: як це радянська жінка може бути з ореолом святої? А перед очима художника стояла Тичинина розстріляна Україна: «І впала вона хрестом на землю…». Бо ж після стількох страждань, стількох виплаканих сліз за синами хіба не стали святими наші матері?

Василь Забашта переконаний: художник повинен мати чітку громадянську позицію. І в творчості, і в житті. Цю рису намагається прищепити своїм учням. Понад двадцять років він відстоював право на відродження при вузі пейзажної майстерні, яку ліквідували у 50-х, — не служила тодішній ідеології. У перші роки незалежності України пейзажну майстерню таки відродили, її керівником став Василь Іванович. Пейзаж як жанр, що через природу єднає покоління, — утвердився. У мистецький світ увійшли фахові художники-пейзажисти.

Доля не обійшла його званнями, лауреатством. Але найвищим він вважає звання учителя, а найбільшу радість йому приносять вдалі твори його учнів. І у 83 роки Василь Забашта переносить на свою палітру сонце й зорі і передає їх загадкове світло студентам. Як зазначалося на відкритті цієї неординарної виставки художника-педагога, у юності він мріяв побувати в Італії і Греції, відчути живий подих Везувія. Представлені в експозиції картини митця — це вулкан барвистих пристрастей, справжній Везувій кольору.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво