СУТІНКИ НІЖНОГО ВІКУ

У країні з проблемною і найчастіше непрофесійною кінематографією вже шість років існує професійне і цілком достойне періодичне видання, присвячене українському кіно. І це, звісно, «Кіно-Коло» — солідна трибуна, з якої можна порозмірковувати про те, що перешкоджає повноцінному кіновиробництву в Україні. У весняному — тринадцятому і літньому — чотирнадцятому числах журналу саме про це розмірковують метри вітчизняного кіномистецтва, режисери-початківці, студенти і «забурілі» кінознавці. І всі вони говорять про одне: брак грошей, брак кадрів, байдужість держави, яка воліє фінансувати утилітарні й недоладні міфи «на продаж» на кшталт «Молитви за гетьмана Мазепу», а не інтелектуальне кіно без примітивних етикеток та гасел.

Літнє (№14, 2002) число «Кіно-Кола» присвячене вестернам, Кірі Муратовій і грузинському кіно. На шпальтах журналу український кінематограф шукає побратима по колишній славі і нинішньому неблагополуччю і знаходить його в особі кінематографу грузинського, який, за словами Софіко Чіаурелі, на сьогодні «майже зник». Відтак можна нарікати на спільні біди, мріяти про світло в кінці тунелю й асоціювати себе з квітами, що пробиваються крізь асфальт (образ з фільму Отара Іоселіані). Однак не думаю, що українському кіно легше від того, що грузинське перебуває не в кращому стані. Втім, товариство побратима по нещастю завжди втішає. Особливо коли нарешті цього побратима знаходиш.

Інша річ — благополучна західна кіноіндустрія. Тут і вестерни, і фентезі, і всяка всячина. Аналізом вестерну і зануренням у його невибагливу історію журнал репрезентував нову рубрику «Коло жанру», причому в осінньому числі планується заглиблення в хащі «film noir». Мене, щоправда, більше вразила стаття Марини і Сергія Дяченків «Напередодні вибуху» (№14, літо), присвячена жанру фентезі, і зокрема двом культовим фільмам — «Володар каблучок» та «Гаррі Поттер». Напевно, фентезі більше провокує на неквапливу бесіду, тоді як, аналізуючи вестерн, все одно зіб’єшся на фейлетон. А фейлетоном нинішніх читачів не здивуєш...

Нещодавно «Кіно-Колу» виповнилося шість років. Перше число журналу вийшло 1997-го — за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Потім журнал кудись зник і відродився 1999-го — як спільний проект Товариства «Кіно-Коло» і каналу «1+1». Відтоді він став виходити щокварталу і навіть товстішати — з 80-ти сторінок добрався до 170-ти. А 2001-го всередині журналу з’явився самостійний проект «Кіно-Коло газета». Удосконалення триває...

Так, у весняному і літньому числах «Кіно-Кола» фігурує новий розділ під назвою «Кіно-Коло сюжети». До нього потрапили різножанрові тексти, які так чи інакше стосуються кінодраматургії або, як висловилися упорядники, — «драматургії життя та мистецтва». Простіше кажучи — перед нами літературна рубрика, але рубрика специфічна — для літераторів-кіноманів. А вони в Україні, як з’ясувалося, є.

Ось, приміром, Олександр Ірванець. Його сценарна ідея, віддана на з’їдання «Кіно-Колу», присвячена... пеклу. Причому пекло для Ірванця — це необхідність дивитися нудні фільми в прокуреному кінозалі, вичленовуючи з них гріхи героїв. А Віктор Єрофєєв, інтерв’ю з яким можна знайти на шпальтах весняного «Кіно-Кола», взагалі вважає, що екранізація — це убивство. Прогнозуючи подальший розвиток літературної рубрики журналу, можна сказати, що вона буде «котити бочку» на кіно як мистецтво і на сучасне українське кіно зокрема, підтримуючи навколо журналу пікантну атмосферу скандалу. Напевно, цієї ложки дьогтю давно вже бракувало в діжці кіно-колівського меду. Головне — не перегірчити...

Оскільки знімають в Україні не так уже багато і зовсім не часто, йдеться в журналі про кілька фільмів: останні шедеври Кіри Муратової, «Молитву за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка і «Шум вітру» Сергія Маслобойщикова. І якщо «Молитву...» швидше лають, аніж хвалять, то «Шум...» — швидше хвалять, аніж лають. Сергій Набока, приміром, називає «Шум вітру» фільмом розпачу й тиші, тоді як із приводу «Молитви...» численні рецензенти лише зітхають і знизують плечима. Журнал у цьому випадку посідає горду позицію посередника між критиками та фільмами і, передуючи глядацькій реакції, викликає нас на дискусію.

Шестирічний вік «Кіно-Кола» — звісно, ніжний. Але журнал не лише росте, а й множиться. Так, зараз редколегія, що складається аж із... п’яти чоловік, працює над створенням в Інтернеті національного кінопорталу під назвою kinokolo.ua. Здійснюється цей шляхетний намір за фінансової й іншої підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та керівництва каналу «1+1». Старт кінопорталу, як і вихід осіннього, п’ятнадцятого числа журналу, заплановано на жовтень.

Напевно, з появою кінопорталу для «Кіно-Кола» почнеться епоха зрілості. А поки що, доживаючи останні дні ніжного віку, журнал радісно інформує публіку про свої успіхи. Гадаємо, до цього варто прислухатися.