СУМУЮЧИ ТА РАДІЮЧИ У ВІЧНОСТІ

Поділитися
Друга половина вересня, як завжди, відкриває артистичні сезони. Нинішнього року чимало з них особливі, подієві...

Друга половина вересня, як завжди, відкриває артистичні сезони. Нинішнього року чимало з них особливі, подієві. Саме цей вересень зустрів киян і гостей міста яскравим концертно-театральним розмаїттям. Відкриття ХIII Київ Музик Фесту вперше проходить без його засновника і постійного директора Івана Карабиця, і програма фестивалю забарвлена даниною пам’яті людині, котрої немає серед нас. У театрі російської драми ім. Лесі Українки гастролює знаменитий Ленком, привізши свою легендарну «Юнону» і «Авось» (цього року виповнюється тридцятирічний ювілей захарівської постановки). Тож початок сезону багатообіцяючий.

Відкриття 23-го сезону в Органному залі нічим суттєво не різниться від попередніх. Репертуарна політика та ж: камерна музика композиторів переважно епохи бароко, класицизму, романтизму. Це острівець галантного й образотворчого мистецтва. ХVIII століття — століття освіченої Європи — загубився між колонами і склепіннями Органного залу костьолу Святого Миколая. Храм зберігає таємниці мистецтва великих майстрів минулого.

В одному із перших концертів нового сезону тут звучала музика великого італійського композитора, котрий прожив коротке життя, але навіки прославився своїми шедеврами, зокрема останнім. Історія життя та смерті Джованні Батиста Перголезі сповнена загадок, про реальні факти його біографії відомо занадто мало, зате його ім’я овіяне легендами. Геніальний, але бідний неаполітанець прожив свої 26 років в італійській провінції. Ще за життя він був знаменитий. Однак слава не змогла відсунути соціальний бар’єр, що стоїть між композитором і вищим світом. Із цим пов’язана одна з легенд його життя. Вона розповідає, що Перголезі отримав відмову в шлюбі від своєї коханої. Багаті батьки дівчини не хотіли бачити серед своїх родичів бідного музиканта. Не уявляючи для себе іншої долі, бідолашна пішла в монастир і незабаром померла. Її смерть тяжким ударом обрушилася на Перголезі. Пам’яті своєї єдиної він і присвятив останній геніальний твір — кантату «Stabat mater», — натхненний зображенням Діви Марії, дивовижно схожим на образ його коханої. Незабаром після створення музики і сам композитор пішов із цього світу, не зумівши перенести втрату. Але музика «Stabat mater» жодним чином не жалобна.

Дивовижно перегукуються долі композитора й автора середньовічної поеми «Stabat mater» Якопоне да Тоді, розділені майже половиною тисячоліття. Середньовічний майстер, переживши смерть дружини, пішов у монастир, і вже як ченець Францисканського ордену, через багато років створив свою безсмертну «Stabat mater».

Мотив любові і людської відданості об’єднує двох авторів поетичної та музичної «Stabat mater». Тут немає місця трагедії і смерті. Це піднесений сум і пам’ять про прекрасні створіння, котрі дочасно залишили світ. Це сльози очищення, світла, добра та смиренності. Підтвердження — музичне оформлення поеми: кантата написана для сопрано, альта, струнного квартету й органа. Згодом кантата стала виконуватися з хором у супроводі камерного оркестру.

Виконання «Stabat mater» в Органному залі повернулося до початкового задуму кантати композитором. Хор і оркестр створюють зайву пишність, тому повернення до камерного складу відповідає задуму й адекватно передає настрій піднесеної скорботи і світлого суму. Щоправда, не обійшлося без перестановок: орган замінили клавесином, замість сопрано й альта соло виконував дует мецо-сопрано і контртенора. Склад виконавців був такий: квартет ім. Лисенка, Катерина Баженова (клавесин), Лілія Лінчук (мецо-сопрано), Ігор Іщак (контртенор). Я не перебільшу, коли скажу, що виконавець партії контртенора Ігор Іщак — це раритетна цінність вітчизняного виконавчого мистецтва. Володарі такого рідкісного тембру голосу (ще одна назва — сопраніст) народжуються рідко. Тому невідомо, велика це удача чи велика проблема і як «уписатися» в сучасну співочо-виконавчу кон’юнктуру.

За часів галантного століття в традиції світського музиціювання було популярним співоче мистецтво високих чоловічих голосів. Але це не означає, що усі їхні власники з народження були нагороджені таким даром. В отроцтві багато дискантів (високий дитячий голос) до мутації піддавалися операції, після чого їхній голос залишався таким же дзвінким і високим. Особливою популярністю мистецтво кастратів користувалося в оперних спектаклях. Композитори спеціально писали для них оперні партії. Згодом співоче мистецтво кастратів було забуте і пішло в історію, а численні оперні партії, що залишилися, стали виконувати жіночі голоси. У подальшому вже композитори XIX століття партії для (нечисленних) таких чоловічих ролей писали для жіночих голосів (як, наприклад, партія Зібеля з «Фауста» Гуно або Леля зі «Снігуроньки» Римського-Корсакова).

За часів Перголезі було прийнято експериментувати з виконавчими складами. Причина полягала в тому, що ще в ХVIII столітті композитори обов’язково грали на декількох музичних інструментах, співали, тобто брали найбезпосереднішу участь у виконанні своєї музики та музики сучасників. Напевно, «Stabat mater» Перголезі в його час виконувалася різноманітними виконавчими (у тому числі співочими) складами й у різноманітних варіантах. Але якщо така практика тоді була широко розповсюджена, то нині це нагадує експеримент. Хоча ми не знаємо вірогідно, чи виконувалася кантата високими чоловічими голосами, можемо лише припустити, що могла виконуватися. Тому виконання «Stabat mater» в Органному залі може вважатися поверненням виконавчої традиції, практики музиціювання галантного століття.

Зближення виконавчих стилів ХVIII століття і нашого часу, пройшовши крізь товщу століть, доводить, що мистецтво поза межами, у тому числі і часовими.

Окрім кантати про скорботну матір, у першому відділенні концерту звучала музика сучасників композитора — Вівальді, Моцарта, Марчелло, а також композитора та легендарного скрипаля-віртуоза Паганіні у виконанні солістів, їхнього концертмейстера Марини Сагайдачної (фортепіано), сольний номер і дует артистами квартету ім. Лисенка Анатолієм Баженовим (скрипка) і Олегом Серединським (скрипка). Однак головна знахідка — це, поза сумнівом, соліст Ігор Іщак, котрий зачарував слухачів своїм співом.

«Stabat mater» як символ піднесення і чистоти крізь століття пронесла теплоту почуттів і думок своїх творців, зберігшись у недоторканній первозданності.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі