Сумбур і музика. Національна музична академія: півроку «пісень» на мінному полі й цілорічне житті в епіцентрі столичних «диких танців»

Поділитися
Чи втрачає престиж вітчизняна музична школа, якщо Болонський процес двома кулаками стукає у двері наших навчальних закладів?..
Володимир Рожок

Чи втрачає престиж вітчизняна музична школа, якщо Болонський процес двома кулаками стукає у двері наших навчальних закладів? Як впливає нинішній активний час маскульту на уми студентів головної музшколи? Доки консерваторія перебуватиме у статусі «доважка» до аномальних, провінційних шоу-психодрам у центрі Києва? На ці та інші актуально-болісні запитання в ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» спробував відповісти ректор Національної музичної академії Володимир Іванович Рожок.

До цього матеріалу, навіяного недавньою публікацією Юрія Морозова («Уроки музики») про проблеми Болонського процесу, необхідний пролог... Музакадемія за останніх півроку пережила не один період «бурі й натиску», якщо пригадати божевілля, що коїлося у її стінах після помаранчевої революції. Активність писак — листи, доноси, кляузи — перевищила всі мислимі межі. Перевіряльники витратили чимало здоров’я на розбирання завалів «літератури», створеної, як завжди, незадоволеними. Писали про те, що в ректораті працюють не яскраво-помаранчеві, а злегка підфарбовані. Стверджували, що муззаклад у піковий історичний період виявився бастіоном «януковичізму», хоча саме в цьому будинку, на патріотичне рішення ректорату, жили, їли, пили й спали десятки революціонерів (у спортзалі досі залишилися настінні пам’ятки про їхнє перебування). Ще виникали просто конан-дойлівські колізії навколо «листів протесту» в президентський секретаріат: частина підписантів (серед них навіть народна артистка Ципола), виявляється, ставили автографи на білому папері, а потім імена майстрів використовували кому як заманеться...

— Не хочу заглиблюватися в тему недавніх скандалів... Але все-таки — що відбувається нині?

— Триває нормальний навчальний процес. Не приховую, було два студенти й три викладачі, які вважали, що їм вдасться підірвати обстановку всередині академії. Однак я тут не для зведення порахунків. До всіх ставлюся толерантно. Єдине — пояснив деяким студентам, яких, безперечно, спровокували: «Діти мої, ви ж прийшли сюди по вищу музичну освіту, а не займатися політикою».

— На сторінках «Дзеркала» порушувалася тема Болонського процесу. Ставлення до нього, як я розумію, неоднозначне. То чи потрібна нам Болонь, якщо в нас є «Оболонь»?

— Згоден, тема неоднозначна. Однак не може бути двозначності в одному... Якщо ми вирішили інтегруватися в європроцес, якщо підписали європейську хартію, то рух у цьому напрямі не повинен викликати кривотлумачення. У Болонський процес ми вступили в травні нинішнього року. Ця система передбачає певний момент урівняння системи підготовки творчих кадрів, щоб наш диплом котирувався в різних країнах. Оскільки ми зовсім недавно в системі цих координат, то й ставлення до нас трохи інакше... Болонська система передбачає два ступені освіти — бакалавр і магістр, і камінь спотикання тут в особливостях нашої системи музичної освіти, яка перевірена роками, по-своєму ефективна. У нас музична школа — сім років, далі музучилище. На цьому етапі — диплом бакалавра. Після п’яти років навчання в Музакадемії — диплом магістра. Щось руйнувати в цій системі, напевно, не варто.

— Тоді що потрібно? Чи, може, це взагалі не потрібно і тільки марно затіяли болонську веремію?

— Варто коригувати. Адже ми випускаємо кваліфікованих фахівців, і потрібно зберегти нашу унікальну школу. В Одесі, наприклад, пішли іншим шляхом. Вони готують чотири роки бакалавра в консерваторії, а потім за рік — магістра. Якщо ми підемо цим шляхом, то понизимо рівень викладацького складу, бо ж їм належить займатися проблемами музичного училища. Оскільки Болонський процес — це не миттєво вирішена справа, то й рухатися в його напрямі потрібно системно, потрібно враховувати наш стабільний конкурентоспроможний досвід. І потім, коли йдеться про бакалаврів, слід усвідомлювати: не можна нашою професією займатися заочно — повинна бути практика, інакше нонсенс. Будь-які реформи треба здійснювати з урахуванням традицій. У нас теж, зрозуміло, було не все гладко.

Наприклад, від’їжджав викладач у Японію, був відсутній на роботі, не займався студентами, однак при цьому отримував свою ж зарплату. Це кричуще порушення фінансової дисципліни. Тому що людина повинна прийти й написати заяву: «Прошу зняти мене з фінансування, бо я їду на гастролі».

— Виходить, він ніби отримував дві зарплати одночасно, хоча був відсутній на одному з робочих місць? Проте у вас є «платники», може, вони задоволені таким «навчанням»?

— Ще в період «до» у неймовірних масштабах зараховували студентів на платну основу навчання. А потім цих-таки учнів переводили на державну форму навчання. Таким чином ущемляли інтереси тих студентів, які приходили в музичну академію ніби за державним замовленням. Я попередив: «Жодна людина не переводитиметься з платної форми навчання на державну!» І це теж, природно, не сподобалося тим людям, котрі намагалися мене в чомусь обвинуватити. Не може бути в музичній академії «роздутий» набір студентів — це не відповідає навантаженню викладачів. Наприклад, ще п’ять років тому до нас вступало 25 вокалістів, а нинішнього року ми випустили їх 57! Хіба це нормально? Хіба нормально, що в професора шість робочих годин на день? Ми навіть зверталися в Кабінет міністрів. І там пішли назустріч, скоротивши кількість студентів на одного викладача до трьох із половиною чоловік. За великим рахунком, щоб відповідати ефективності музичної освіти, нам сьогодні довелося б узяти на роботу ще 70 постійних викладачів. Але я розумію, що держава навряд чи на це піде... Потрібен час, аби щось змінити. Адже в нас лише на стаціонарі 1230 студентів! Ще 220 студентів на іноземному факультеті з 17 країн. Півтори тисячі чоловік!

— Скільки сьогодні студентів, наприклад, у класі Євгенії Семенівни Мірошниченко?

— У неї більше десяти. Хоча має бути вісім-десять. Не тільки Мірошниченко, а й інші викладачі перевантажені. Деякі мають по півтори тисячі годин. А норма навантаження у викладача — 900 годин на рік! Плюс 640 годин на наукову, методичну роботу.

— Вас не бентежить парадокс... Ось намагаєтеся (не тільки ви безпосередньо, а колектив академії) залучати молодь до класики, а рік у рік і день у день сегмент маскульту, в буквальному значенні, «пожирає» аудиторію. Шагренева шкіра... Який, до речі, результат недавньої кампанії з набору музично одержимих?

— Інтерес є. На вокальний факультет, уявіть, було чотири чоловіка на місце. Вокалістів виявилося навіть більше, ніж торік. Я, мабуть, знайду трохи старомодне пояснення цьому, проте переконаний, що нація наша завжди була, є і буде прихильна до справжньої мелодики. Хоч би як «шпигували» її поп-одноденками, все одно є відчуття того, що справжнє слід шукати в іншому місці. Та й школа в нас чудова в Музакадемії. Інша річ, що є проблема надвиробництва кадрів. Адже не секрет, що ринок перенасичений.

— Цікавий розвиток теми. Вас ніколи не хвилювала проблема працевлаштування такої величезної кількості музично-освічених? Куди вони всі в результаті діваються?

— Кращі з кращих працюють у престижних оркестрах, театрах. Зокрема й за кордоном. Хоча, мушу зазначити, колишнього ажіотажу в зв’язку із масовим бажанням наших музикантів виїхати за кордон не спостерігається. Багато хто намагається влаштуватися й самоорганізуватися вже тут, удома. Причому приїжджають вступати в нашу аспірантуру. Але знову ж повторюю: дуже багато важить диференціація, тому що набирати, скажімо, 30 диригентів оперно-симфонічних оркестрів не потрібно! І нинішнього року ми взяли тільки три. А зовсім недавно відкрили нову спеціалізацію — «музична режисура».

— Хто, цікаво, навчає їх цієї режисури, якщо за моєї пам’яті лише Ірина Молостова по-справжньому й працювала на цій ниві?

— У нас працюють майстри — Дмитро Гнатюк, Сергій Сміян, веде курс народний артист України і художній керівник філармонії Володимир Лукашев. Оперна режисура — не єдина проблема нашого музичного театру. А хіба в нас багато є професійних балетмейстерів-постановників, які могли б прочитати нотну партитуру композитора і втілити її на сцені з допомогою рухів, жестів?..

— І все-таки, чому сталася така дика розруха у профмузиці, якщо сьогодні справді, за великим рахунком, у Нацопері нікому поставити ні балет, ні оперу... Запрошують літнього італійця (може, і не найгіршого у світі), але де свої, і кого взагалі випускала консерваторія ці роки, якщо відчувається дефіцит суспільно корисних профі, а не татусиних синків, які бравірують лише гучними прізвищами?

— Такі профі є. Однак настав час, коли можна запрошувати кого хочеш, коли можна їхати невідомо куди — хоч у престижну країну, хоч у передовий колгосп. Таким чином, відбулося розпилення цінних кадрів. Вони не були «примагнічені» до нашої культури. Хіба таємниця, що, голосно заявляючи про нібито престижні круїзи, багато музикантів подорожують тамтешньою глухою провінцією, де їх ще й безбожно грабують? Я неодноразово бував за кордоном і сам спостерігав, як приїжджав наш виконавець, одержував 300 доларів за виступ, а виконавець закордонний середнього рівня — десять тисяч зелених. На Заході давно усвідомили: в Україні дешева музична робоча сила. Хоча й наших людей можна зрозуміти. Тому що не порівняти тутешніх зарплат навіть із наймізернішими гонорарами «там».

— У сьогоднішній ситуації вам як безпосередньому постачальникові музичних кадрів легко налагоджувати «мости» з тими, кому ці кадри потрібні, — з театрами, з філармоніями, щоб зберегти кращих випускників тут, а не відпускати їх у вільне закордонне плавання, де найчастіше деякі тонуть?

— В оперному, зокрема, проблем із кадрами немає. Найкращі наші випускники — у них. Останні — Кузьмін, Попов... Оксана Дика — сопрано світового рівня. Володимир Кожухар мені сказав, що до неї вже підбираються закордонні імпресаріо. Дідик працював в опері, а тепер по «європах»...

— Наскільки відчутна конкуренція з регіональними музичними вузами? Адже у нас, здається, п’ять консерваторій — у Донецьку, Харкові, Одесі, Львові, Києві...

— У Львові чудова Музична академія, там є своя фірмова школа — диригентська й вокальна. Однак, знову ж, треба говорити не про конкуренцію, а про таку собі регламентованість наборів. Уряд мусить розуміти, що скорочення цих наборів давно назріло. Повторюю: нам не потрібні тридцять вокалістів, а 7—10, із яких можна було б виховати майбутніх Мірошниченко, Гнатюка, Стеф’юк, Туфтіну, Кочергу... Зрозуміло, кажу не про «клонування» (що неможливо, коли йдеться про великих артистів), а про рівень майстерності.

— Ви ніколи не проводили досліджень на тему, який соціальний прошарок сьогодні особливо виявляє цікавість до класичної музики? Раніше зрозуміло було — навіть із відчинених вікон звучав Чайковський, а тепер — хто завгодно...

— Коли кажуть, що класична музика — для еліти, я не можу погодитися. Чому? Тому що так звана «еліта» (зокрема українська) має сьогодні шалені гроші, постійно перебуває «за кордонами», і навряд чи її хвилює те, що відбувається в мистецтві. Так, звісно, для них престижно прийти в оперу, посидіти, розглядаючи позолоту, послухати музику... Недавно був на концерті Кабальє в Палаці «Україна» і почув за спиною, як хтось голосно розмовляв по мобілці: «Послушай, я тут на концерте… Какая-то хромая старуха ходит по сцене…» Спочатку жахнувся, а потім знайшов у собі сили озирнутися й подивитися на цю людину... Сидить... Величезний ланцюг на шиї, в очах — порожнеча. Хіба може ця людина зрозуміти, що на сцені — велика співачка з голосом від Бога, яку справді виводила дочка на сцену?.. Як на мою думку, справжня вітчизняна еліта — це наш народ так званої середньої ланки: інженери, лікарі, вчителі. Це та інтелігенція, яка сьогодні страждає, яка не отримує того, що має отримувати. Моя дружина — випускниця консерваторії — заступник директора школи мистецтв, заслужений працівник культури, тридцять років пропрацювала, у неї зарплата — 800 гривень. І це вважається високою зарплатою. Тому що педагоги з вищою освітою мають 500—600. На одну ставку. А якщо дві, то вони мусять працювати днями й ночами. І хоч як підвищуй — нічого не міняється. Недавно я був у себе на батьківщині в Чернігівській області, моє село називається Хороше Озеро. Колись там виступали капела, хор, оркестр... Сьогодні нічого немає! А люди зустрічають мене й запитують: «Чому по телевізору немає Гнатюка, Мірошниченко? Куди зник Кондратюк? Де виступає хор Верьовки?» Справді, зникло все... На екранах і в ефірах — лише пропаганда вино-горілчаних виробів, пива. Росія, до речі, заборонила цю справу. А в нас кощунствують — десять хвилин у рекламному блоці агітують пити горілку й пиво, а потім пишуть на весь екран — «Надмірне вживання алкоголю шкідливе для здоров’я»...

— Ті, хто по кабелю ТБ має доступ до іноземних каналів, напевно, помітили, що, наприклад, на центральних польських каналах є серйозна музика, фольклор і кіно, в якому «всі одягнені»...

— Нічого надзвичайного. Я недавно був в Іспанії на конгресі ректорів музичних вузів, там теж на деяких провідних телеканалах чітка установка: порнографія, пропаганда вино-горілчаних виробів заборонена! Знаходять місце і для музики, і для гарного кіно. Може, мені справді пощастило більше, ніж іншим телеглядачам, але таке помітив і в деяких інших країнах... У Китаї… До речі, ми підписуємо договір про співпрацю з Чунцинською консерваторією, якій планують присвоїти ім’я Чайковського. Тепер буде три великі музичні школи з ім’ям Петра Ілліча — Московська, Київська і Чунцинська.

— Ви маєте можливість запрошувати на роботу авторитетних педагогів з інших країн? Чи вічні проблеми з оплатою?

— Ми проводили нинішнього року майстер-клас Галини Писаренко, і вона працювала, загалом, за «спасибі». За великим рахунком, сама розуміла, що, крім квітів і визнання, ми навряд чи зможемо щось їй дати. Велике зацікавлення викликали майстер-класи Володимира Крайнєва. Цього ж року поставили оперу «Поворот гвинта» на сцені великого залу консерваторії спільно з Гілхондською музакадемією (Англія), запросили трьох видатних музикантів із Лондонської академії. Одному з них кажемо: «Ви знаєте, ми все-таки...» Він відповідає: «Ми все про вас знаємо!» Загалом, як сказала одного разу Марія Стеф’юк, треба брати якщо не майстерністю, то хоча б чарівністю! Іноді беремо й чарівністю... Ту ж таки ідею з оперою «Поворот гвинта» тут спочатку сприйняли неоднозначно. Казали: «Це співати неможливо, наші студенти зірвуть голоси». Але спектакль вийшов, згодом навіть відомі вокалісти визнавали: це клас! За кордоном виконують і Шостаковича, і Прокоф’єва, і Шнітке. І, безперечно, «Травіату» й «Риголетто» — велику музику, яка допомагає розкрити голос і талант... Але має бути й Бріттен. Я бачив, яке шанобливе ставлення до цього композитора в Лондоні.

— Музакадемія, як відомо, міститься не лише в центрі столиці, а й в епіцентрі поп-божевілля. Коли майже щотижня головний майдан та його околиці перетворюються на з’їзд провінційних делегатів, які задовольняють свої культзапити заливанням очей пивом чи істеричними криками. Як переживаєте таке сусідство? Чи не час порушувати питання про якийсь мораторій на масові гулянки в культцентрі, а то скоро від цього центру не залишиться не лише культури (і архітектури), а й історичної пам’яті про неї...

— Те, що коїться навколо, не може не викликати тривоги. Так званий музичний фон навколо академії справді специфічний. Та й музикою це назвати язик не повертається. Не хочу спотворювати назви груп, але ви мені вибачите... Просто з болем думаєш, що потрапити в консерваторію чи філармонію на концерти сьогодні для багатьох нереально. Цю частину аудиторії ніби втягує чорна вирва масового безкультур’я, яке сконцентрувалося в центрі. Приходиш у ту ж таки філармонію — порожні місця. А за вікном — «аншлаг» — галас і шалений шум. Я домовився з дирекцією оперного, філармонії, органного залу, що наші учні можуть вільно відвідувати їхні концерти за своїми студентськими квитками. Ви думаєте, я часто їх там бачу? Хоча буваю на всіх концертах. Вони туди не рвуться. Однак тут питання стоїть ширше... Адже страшно змінилися культурні пріоритети. Чомусь саме словосполучення «виховувати молодь» із допомогою класичної музики в багатьох викликає посмішку. Але хтось же повинен пояснити цьому «племени младому, незнакомому», яке живе на поп-концертах, хто такий Лисенко, хто такий Муравський, Гнатюк. Зрозуміло, що масова культура скрізь пустила своє коріння. І моє покоління, наприклад, переживає з цього приводу, оскільки багато цінностей девальвуються на очах. Страшно, коли слухаєш, наприклад, твори Бетховена у філармонії, а за стінами приміщення такий гуркіт, що божественної музики попросту не чути! Це ганьба.

— Це не ганьба, а розперезаність. Не знаю, може, ви, може, хтось інший порадить керівництву міста, що час ці звуки «співаючих у тернику» прикрутити, а то, не приведи Господи, оглухнемо.

— Ми неодноразово про це говорили. Не можна щовихідних встановлювати такі величезні сцени, потім «врубувати» такий звук, що в будинку Музакадемії починає тріщати стеля й дзвеніти вікна. Приїжджають із спальних районів недоучені діти й носяться навколо консерваторії з сигаретами, плюють, усе забруднюють, витоптують квітники, газони на головному майдані. Це варварство... Ми не встигаємо стирати зі стін паскудство, яке вони пишуть і малюють на стінах...

— Сумбур замість музики?

— Дивно, чому треба в центрі пропагувати лише попсу чи сумнівний рок? Адже можна створити умови для виступів і оркестру народних інструментів... Тим паче є де. Мене справді запитують: «Ви ж ректор, то чому не впливаєте?» А як уплинути — я можу запропонувати для концертів чудових виконавців, наших студентів, випускників. Знаєте, скільки разів я звертався до нашого мера Олександра Омельченка? І не лише писав — говорив прямо. Мене й професорів академії, наприклад, ще тривожить і те, що вулиці Городецького, Заньковецької, площа біля театру Франка перетворили на суцільний паркінг. Адже цей закут — частина великої культури міста. Наші вокалісти не можуть відчинити вікно — дихати нічим через автостовпотворіння! Не секрет, що саме в цьому місці показник шкідливих вихлопних газів у 900 разів перевищує позначку «норма». І до керівника Печерського району Анатолія Коваленка звертався — він каже, що начебто розглядається питання про пішохідну зону. Я вже не кажу про наших сусідів — кінотеатр «Україна». Що там коїться, не мені судити... Але нескінченно козирні машини, круті хлопці; їхні авто біля вікон консерваторії, прямо при вході — щоб усі бачили! Я просив: установіть знаки, захистіть музу, забороніть це... Марно.

— Говоримо про засилля маскульту й «розпальцювальну новоукраїнськість», між іншим, тут-таки, у великому залі Музакадемії, зовсім недавно радісно продавали труси, ліфчики, шкарпетки...

— Я це заборонив. Ярмарків у Великому залі більше не буде. На початку жовтня відкрили концертний сезон музикою Чайковського і Шопена у виконанні Богодара Которовича та його «Київських солістів». Таких концертів буде багато. Хочемо розширити міжнародні зв’язки з різними консерваторіями в цьому питанні.

— Не зовсім оригінальне запитання, та все-таки... Майже кожен вуз — це тією чи іншою мірою проблема хабарництва, на різних рівнях, у різних розмірах. Хоч когось упіймали за руку під час останніх вступних?

— Нинішнього року було звернення президента з цих питань. І на вченій раді я попереджаю, що нічого такого бути не повинно і працювати ми мусимо виключно у правовому та етичному режимі. Інакше легенди — хтось десь комусь. А цього не повинно бути. Сюди має прийти дитина й купити педагога виключно своїм талантом. Зрозуміло, проконтролювати все дуже складно, але все-таки в академії такий контроль є. Інша річ, що можуть спеціально поширювати плітки, інсинуації, можуть в Одесі казати: «Не їдьте до Києва — там беруть». Але це брехня. Є талант — отримай своє. Немає — вибач...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі