Сьогодні ти граєш джаз…

Поділитися
Столичний концертний сезон відкрився помітним концертом дуже модного сьогодні піаніста Дениса М...

Столичний концертний сезон відкрився помітним концертом дуже модного сьогодні піаніста Дениса Мацуєва та «золотого саксофона Росії» Георгія Гараняна, але, на жаль, без обіцяного в афіші світського лева і ведучого Святослава Белзи.

Згадуючи бородатий музикантський анекдот, почну майже з тих же слів — дивний концерт відбувся в залі національної Опери.

Георгій Гаранян, якого було б зовсім класно послухати з оркестром Лундстрема чи з керованим ним бендом «Мелодія», перші півгодини старанно намагався доповнювати дует із Денисом Мацуєвим. Цим відомим піаністом хотілося б помилуватися в сольній програмі чи джазовій, класичній...

Жерстяний звук, невідповідність акустичних можливостей залу програмі і складу учасників, явно програшне розташування бенду всередині сцени, а не на покритій настилом оркестровій ямі (так виходять зі становища, замість того, щоб просто поміняти концертний майданчик) — всі мінуси разом, усупереч математичним законам, плюса не дали. Різкий тембр саксофона, котрий різонув вухо, ніякого стосунку до Гараняна та його інструмента не мав — у мікрофон летів не солодкоголосий спів і воркування духового, а щось металеве й відразливе.

Не пощастило й Мацуєву: завжди тонкий і чуйний Steinway — інструмент не вельми джазовий, для таких цілей краще б «Ямаху» пристосувати. Але мікрофонний варіант виявився просто жахливим — закономірний наслідок апаратурно-звукової безграмотності інженерів.

Але досить про звук — із самісінького початку справа не пішла на лад. Втім, провини музикантів у цьому не було: літак «Аерофлоту» спізнився більш ніж на годину. Через це зібрані на прес-конференцію журналісти прониділи до початку концерту, завісу підняли не о сьомій, як заведено, а на початку дев’ятої. Не було й обіцяного Святослава Белзи, чий інтелігентний стиль і імпозантний вигляд могли б гарно пом’якшити ситуацію. За відсутності ведучого імпровізований сейшн довірили найбільш досвідченому музиканту — Георгію Гараняну.

Проект Мацуєва «І класика, і джаз», на суб’єктивний погляд автора, концепції не виправдав. Імпровізації в джазовому настрої на класичні теми — давно не ноу-хау, а от класична арія у виконанні українського оперного метра Гришка видалася невиправданою драматургією джазового концерту. Та й сама драматургія нагадувала погнуту вилочку крещендо, невміло намальовану в нотах. Тільки до останньої композиції слідами еллінгтонівського «Каравану» музиканти розкочегарилися остаточно і стали командою. До цього кожен окремо сприймався на ура, а от єдиної джаз-сімейки не виходило.

У черговий раз переконалася — навіть коли зібрати таких зубрів, як саксофоніст Георгій Гаранян, контрабасист Андрій Іванов та чудо-ударник Дмитро Севастьянов, і розбавити їх «окласиченим» джазовим настроєм піаніста Дениса Мацуєва, гарантії загального масового смакування немає. Тим більше що замість відповідного залу філармонії — акустично програшна сцена Оперного, де звук летить угору, ще до того, як його почує сам музикант, а замість злагодженої команди — змучені затримками, втомлені музиканти, котрі не встигли не тільки порепетирувати, а й переодягалися в авральному порядку.

У тому, що Денис Мацуєв — гарний піаніст, ніхто не сумнівався. Його віртуозна техніка не підлягає сумніву. Однак його сольні композиції, авторські особливо, були значно багатшими, аніж виконання джазових стандартів у дуеті з Гараняном. Денис артистичний, це й у класиці, і в джазі — дуже важливо. Миле хуліганство над хрестоматійною дитячою «Ялинкою» — ні що інше, як прочитання невигадливого «шедевра» а-ля Моцарт, Чайковський, Рахманінов, усе те, чим балують душу учні десятирічки ім. Лисенка на перервах, хоча, звісно, із зовсім іншим рівнем майстерності. Соло Андрія Іванова на контрабасі було б чудовим, якби так не фонили динаміки, хриплячи в басах до непристойності.

Більш радісне враження залишив дует Мацуєв — Струльов (Нью-Йорк). Борис Струльов на віолончелі здатний творити чудеса, але дозовано, на публіку. Іншим є артистизм у Дмитра Севастьянова, котрий хвилин десять демонстрував своє вміння перетворювати різні предмети на ударні інструменти, і публіка сиділа, затамувавши подих — із барабанів музикант переїхав на ніжки інструментів, потім пройшовся паличками по мікрофону та його підставці, перевіривши на міцність покриття сцени і навіть її бортик, мимохідь спародіював «Кармен-сюїту» Щедріна і — зірвав гучні оплески зголоднілої за трюками публіки...

І от що дивно: загальне відчуття від концерту — здивування. Не тому, що грали погано. А тому, що не було гармонії — музики із залом, аудиторії — з програмою концерту (природно, що квитки по 140—700 гривень київські джазомани не потягли), музикантів — із атмосферою, акустики й апаратури — з інструментами...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі