СЛОВО НІМЕЦЬКОГО ГОСТЯ - Культура - dt.ua

СЛОВО НІМЕЦЬКОГО ГОСТЯ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Як це часто буває із по-справжньому цікавими подіями, IV Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, немов комета, залишив по собі «шлейф» розмов...

Бернд Гецке
Бернд Гецке

Як це часто буває із по-справжньому цікавими подіями, IV Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, немов комета, залишив по собі «шлейф» розмов. На одному із закордонних радіо з’явилася інформація, що київська акція мала містечковий характер, оскільки на ній не були подані основні піаністичні школи. На запитання про рівень нинішнього українського змагання відповідає один із членів журі нинішнього року німецький піаніст, педагог і музикознавець Бернд Гецке:

— Я вважаю, що заходу вдалося зайняти свою нішу в системі світових конкурсів. Цього року рівень гри всіх учасників був надзвичайно високим. Щоправда, з огляду на артистичну традицію Горовиця, він і мав бути саме таким. У Києві зібралися піаністи-віртуози, це було особливо зрозуміло на змаганнях старшої групи.

Специфіка конкурсу пам’яті В.Горовиця — це надто складна програма. Зокрема, передбачалося виконання транскрипцій Ліст—Горовиць, Крайслер—Рахманінов. Цей специфічний репертуар вельми нечасто грають в інших країнах. Крім того, тут молоді музиканти мали продемонструвати великий обсяг пам’яті: тільки в першому турі середній час звучання учасників становив 35 хвилин. Я думаю, що це добре, адже конкурсантам було надано можливість показати себе в різних стилях і жанрах. Вони грали класичні сонати повністю, після чого ми по-справжньому пізнали їх. На багатьох інших міжнародних конкурсах буває багато учасників, але бракує часу. Там на виступ припадає всього лише по 12—15 хвилин у першому турі. А за 15 хвилин може статися все, що завгодно. (Можливо, у музиканта був поганий день, і він міг пропустити кілька нот...) А велика програма дає змогу краще оцінити учасника і зробити менше помилок у своїх судженнях.

— Чи можна говорити про якісь загальні тенденції в грі нинішніх конкурсантів?

 

— На щастя, можна сказати, що гра на фортепіано стає багатшою, більш тонкою і рафінованою. Це вже вишукане мистецтво відтворення музики. У тих, хто обділений духовно, на конкурсі пам’яті Горовиця шансів немає. Така загальна тенденція. В минулому ми занадто багато уваги приділяли гучності і швидкості, іншими словами, вимагали грати гучно і швидко. Нині цього вже недостатньо. Я слухав по десять піаністів на день, ми сиділи з дев’ятої ранку і до шостої вечора, і я все одно залишався «свіжим». Це завдяки тому, що за роялем, під пальцями конкурсантів, постійно щось «відбувалося».

— Минулого року на фестивалі «Володимир Крайнєв запрошує...» ви грали Олександра Скрябіна. Чи є в нашій вітчизняній культурі щось особливо цікаве для вас?

 

— Справді, мене торік запросили на цей фестиваль, оскільки його організатори і, зокрема, мій друг Крайнєв, знали, що я граю Скрябіна, а один із днів акції був присвячений «скрябінівській програмі». Виконували Концерт, оркестрові частини «Поема екстазу» і «Прометей». На жаль, не було можливості зробити виставу зі світлом, як передбачено в «прометеївській» партитурі. Це було б цікаво, але дуже важко організувати з технічних причин. Я не фахівець із російської музики, але люблю російських композиторів, особливо Скрябіна. Я бачу такі самі ідеї в багатьох західних авторів, наприклад, у Мессіана. Це не те саме, але Мессіан здається мені західним кузеном російського композитора. На мій погляд, вони обидва продовжили традицію, що започаткована Дебюссі й досі, втім, усе ще жива, скажімо, в Японії.

— Вас знають не тільки як виконавця, а й як автора багатьох статей, серед яких «Свобода інтерпретації», «Артикуляція і рух у класичній музиці». Чи використовуватимете ви в науковій праці свої спостереження на цьому конкурсі?

 

— Це цікаво... Взагалі-то я приїжджаю на такі події без якоїсь певної мети. Просто сідаю і слухаю. І коли чую десятки піаністів, мене відвідують більш абстрактні ідеї, що витають над конкурсом. Музика, чому вона існує? Чому я музикант? Такі питання до мене приходять і на конкурсах, і на вступних іспитах до школи, а інколи і безпосередньо під час виступів. Та якщо якась думка захоплює мене, потім не відпускає. Я довго її обмірковую і, пізніше, записую. Та це буває не так часто, тому що я здебільшого викладаю, от і зараз я говорив по телефону зі своїми студентами... Втім, справді, іноді конкурси мене надихають.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво