Скандальні сторінки про Ріхтера: захват, сумбур і музика

Поділитися
Недавно вийшла нова книжка, присвячена життю видатного піаніста Святослава Ріхтера, яка вперше розповіла про цього музиканта без звичного досі єлейного присмаку.

Недавно вийшла нова книжка, присвячена життю видатного піаніста Святослава Ріхтера, яка вперше розповіла про цього музиканта без звичного досі єлейного присмаку. Її назва - "Чайник, Фира и Андрей". Чайник - це, зрозуміло, Чайковський (музичним сленгом, див. нижче). Фіра - "підпільна кличка" великого Ріхтера. Андрій - це і є автор, всесвітньо відомий піаніст Андрій Гаврилов.

Ця обеззброююче відверта розповідь стала першою з кількох книжок, які задумав і частково вже написав музикант. Нинішнього року його книжка вийде й іншими європейськими мовами.

У віці 18 років Андрій Гаврилов став лауреатом першої премії П'ятого міжнародного конкурсу імені П.І. Чайковського (1974), на участь у якому його несподівано "благословила" сама Катерина Фурцева, тодішній міністр культури СРСР. Конкурс Чайковського на той час вважався чи не найпереконливішим "брендом" у всьому музичному світі. Ще одним "трампліном" у його фантастичній кар'єрі стала заміна Святослава Ріхтера на знаменитому Зальцбурзькому фестивалі в Австрії. Тоді Андрій виступив із карколомною сольною програмою й зачарував не тільки тамтешню вимогливу публіку, а й кількох імпресаріо. Нині він живе в Цюріху. Цей музикант володіє паспортами кількох європейських країн. Навіть англійська королева визнала за честь назвати його своїм співвітчизником.

Про що ж пише Гаврилов у своїй книжці? Насамперед, це панорама московського музичного життя другої половини 70-х, сфокусована на особистості одного з найбільших піаністів ХХ ст. Святослава Ріхтера (до речі, уродженця Житомира, який провів юність в Одесі). А також ряд автобіографічних даних, переломлених крізь цю ж призму.

Втім, краще один раз прочитати, ніж десять разів почути...

Пішохідні прогулянки зі Святославом Теофіловичем Москвою та Підмосков'ям, зустрічі й посиденьки у знаменитій "вежі" на Великий Бронній, 2, де тепер розміщена квартира-музей Ріхтера. Так, автору є що згадати! Адже він мав щастя часто спілкуватися й навіть виступати в одних концертах із живою легендою минулого століття (наприклад, виконуючи клавірні сюїти Генделя).

У книжці знаходимо спостереження та розмірковування, які вперше проявляють багато рис усім відомого "генія рояля", - його честолюбство, примхливість, беззахисність і зворушливу відданість музиці. У повсякденному житті більшість близьких називали Ріхтера просто Славою чи Світлом. Уперше в історії Гаврилов "вербалізував" на папері багато відомостей, котрі досі залишалися в тіні. Наприклад, справжню роль у житті Ріхтера його єдиної дружини, народної артистки СРСР, професора Московської консерваторії, співачки Ніни Львівни Дорліак та її сім'ї.

Чи були їхні стосунки платонічними? Кожен читач сам зможе відповісти для себе на це запитання. Також книжка розповідає про багато інших життєвих проявів великого музиканта. Такий вибір автора.

У книжці Андрій Гаврилов розкриває сокровенні епізоди, пов'язані зі своєю молодістю. Чесність і доброта в кожному рядку залишаються визначальними рисами цієї оповіді.

Для прикладу наведу лише одну цитату: "Сидим втроем на Бронной - Слава, Нина и я. Обсуждаем недавние смерти. "Вы были на похоронах Высоцкого?" - спрашиваю я Нину Львовну. "Да, у Марины было ужасное лицо, убитое совершенно! Хотя на нем уже не было такого живого страдания, как на похоронах Одиль Версуа на Сент-Женевьев-де-Буа-Буа в июне". Как она везде успевает? И туда успела смотаться! Заметила, что по возлюбленному мужу Марина не так сокрушалась, как по сестре. Заметила и злорадствует. Ей и в голову не приходит, что Марина, похоронив за месяц до смерти мужа молодую сестру, так и не смогла перевести дыхание. У Марины душа умерла, она от горя одеревенела. Нине этого не понять, она о настоящей любви знает не больше, чем курочка ряба. Слава молчит. Катает по столу своими огромными пальцами, поросшими рыжими волосками".

Ось така міра відвертості, яку дозволяє собі автор у книжці. А пальці - саме такі! Неодноразово сам бачив їх зблизька... Зазначимо, що ця розмова відбулася тоді, коли для простих смертні поїздки в Париж були не меншою фантастикою, ніж польоти на Місяць.

Багато іншого теж стане для шанувальників творчості Ріхтера несподіванкою. Скажімо, своєрідний "роман" великого піаніста з племінником одного з попередніх президентів Франції... Багатьох такі сторінки збентежили. І, не приховаємо, спонукали деяких росіян до невтримної критики цієї книжки.

Судити таких геніїв, як Ріхтер, - справа невдячна.

Критикувати відверту книжку - означає додавати їй популярності.

Так, у творі Гаврилова можна знайти чимало відвертих спогадів про Ріхтера. Але визначальне те, що автор щоразу говорить про "Славу" з істинною любов'ю й повагою.

Саме така інтонація ледь не вперше розриває всі шаблони мислення в новітній мемуарній літературі. Таку манеру не можна порівняти ні з чим - ні з жовто-глянсовою московською пресою, яка вже приділила увагу цьому виданню, ні зі стерильною "совковою" прямолінійністю, характерною для прижиттєвих публікацій про Ріхтера.

Насамкінець зауважу, що останні гастролі Ріхтера в Києві відбулися 12 квітня 1985 р. У той День космонавтики він дав відразу два концерти в залі нинішньої Національної філармонії. І саме того дня настирливі глядачі проломили одне скло вхідних дверей, згодом замінене на скло іншого кольору. А міліція весь день стояла в оточенні Європейської площі... Щасливий той, кому довелося побувати на обох концертах. Автор цих рядків серед них.

Тепер ще одна (остання) цитата з прорецензованої книжки: "Иногда Слава приводил меня в восхищение. Представлялся мне шекспировским героем, Периклом или Платоном. Такого Славу я любил до боли в груди и люблю до сих пор... А перед Ниной и советской властью Рихтер пресмыкался… Отдался им с потрохами за "свободу творчества", а на деле - за чечевичную похлёбку..." Сподіваюся, читач здогадався, яка істинна ціна цього тексту. Як для читача, так і для автора...

Може, хтось здивується, однак Андрій Гаврилов, син відомого російського художника Володимира Гаврилова, колишній представник московської молодіжної "еліти", - великий патріот нашої країни. Він охоче визнає свою спорідненість із українським козацтвом. Андрій був у рядах найвідданіших прихильників Майдану, захищаючи українську державність завжди й скрізь - у своїх постах у соціальних мережах, в інтерв'ю та розмовах.

Нині він закінчує наступну книжку і продовжує напружено гастролювати.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі