ШТОРМОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ КУДИ ТЕЧЕ СВІДОМІСТЬ ЛЮДСТВА? - Культура - dt.ua

ШТОРМОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ КУДИ ТЕЧЕ СВІДОМІСТЬ ЛЮДСТВА?

17 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 17 жовтня-24 жовтня

«Людині холодно, але вона не йде. Стоїть перед обличчям вічності й споглядає, як із неба падають сни», — ці слова раптом вимовилися самі, без найменшого спонукання...

Наталя Дабіжа (Росія)
Наталя Дабіжа (Росія)

«Людині холодно, але вона не йде. Стоїть перед обличчям вічності й споглядає, як із неба падають сни», — ці слова раптом вимовилися самі, без найменшого спонукання. Дивно було, звичайно, повторювати формули з каталожної анотації до фільму, але надто вже схожі вони були на вірші. Не казна-які, але от, заримувалися... Мабуть, тому, що фільм вірменського режисера Наїри Мурадян «Старі боги» відгукнувся в душі старими печалями й улюбленими, параджановського звучання, нотами (вірші та колаж). Чи тому, що стояв я того моменту на палубі теплохода й дивився на густу вечірню синь неба, на свинцево-червону лінію обрію, за який виливалося денне тепло. Найзагадковіший, містичний час доби — зміна декорацій, викреслювання нічної архітектури хмар, дерев, будинків і вулиць, куди мимоволі вбудовуються і людські душі. Чи не так і у великій історії: то пітьма, то нове сходження світила, новий підйом душевних сил...

Мабуть, таке найчастіше спадало на думку при перегляді конкурсної (та й позаконкурсної теж) програми фестивалю анімаційних фільмів «КРОК». Що відбувається з людством і його свідомістю нині? Анімація, думаю, навряд чи не найпрезентативніший матеріал для отримання відповіді на таке запитання. Адже тут майже немає технологічних обмежувачів у висловлюванні своїх думок і почуттів — малюй, ліпи, ляльки повертай, як заманеться. А тепер ще і комп’ютер у помічниках — то й тим паче все доступно.

Втім, корисність технічних нововведень не завжди настільки очевидна. У невеличкому фільмі 24-річної фінки Хелі Елліс «Місто одноруких» усі персонажі спочатку дуже щасливі. Нестача другої руки надмірно компенсується колективістськими методами організації життя — тут об’єднуються, щоб не пропасти поодинці. Та раптом — ось вам винахід, друга робоча кінцівка. І все, пропало щастя... Фільм зроблений на комп’ютері, і його образність, його філософія гранично прозорі: розвиток цивілізації робить людське життя зручнішим, проте й нещасливішим; що менше випробувань фізичного, природного порядку, то більше морального, духовного. І кого звинувачувати, як не саму людину?

У ляльковому «Інстинкті» естонця Рао Хейдметса в комедійному ключі переказується історія створення світу. Бог зайнятий винятково творчістю, і все виходить легко й цікаво — такий Моцарт у всесвітньому масштабі. А от у сатани справи гірші за ті самі амбіції: вірус Сальєрі, схоже, виник ще за тих часів. Та ось нарешті виходить щось, підозріло схоже на жіночо-людські тілеса. З невеличкими вадами, щоправда, які Бог і усуває, винятково з розуміння гуманітарної допомоги лжетворцю. Недовго радів: новостворене вийшло на диво сварливим, і ніяк не підпорядковувалося логіці існування. Щоб позбутися постійного скиглення і дискомфорту, Творець конструює ще один організм, чоловічої статі. І тут ситуація остаточно виходить з-під контролю. Сатана гине в метушні, що виникла, а Господь залишає Землю, де править відтепер Інстинкт, який регулярно затьмарює розум.

Здається, автори більшості «кроківських» фільмів солідарні в тому, що розум займає дуже скромне місце в людському житті. Так схильні думати й естонці, чия школа анімації вже кілька десятиріч вселяє почуття поважного трепету (цього разу, на жаль, дещо зіпсованого утрудненістю сприйняття і недорікуватістю; чи не тому, що перестаралися в прагненні висловлювати неясне, потаємне чимось адекватним, тобто каламутною, недорікуватою лінгвою?). В «Одіссеї гудзика» Маті Кютта, скажімо, де відважна героїня залишає петельку в пошуках примарної свободи. А чого там шукати, якщо ти — гудзик, які вже тут острови та яка свобода? Цю приземлену думку автор втілює в неспівмірний заявленій тезі тривалий сюрпляс, чомусь побоюючись чіткого набігання на значеннєвий, концептуальний фініш.

А от молоденька англійка Шеллі Уейн надто проартикулювала думку про всесилля тотального бажання поневолити ближнього свого, особливо в тих випадках, коли ця істота належить до улюблених і жаданих. Центральний ляльковий персонаж дуже виразний — із своїми довжелезними ексцентричними вусами та постійною турботою про улюблену пташку, яка живе в клітці. Щойно трапляється якийсь катаклізм і пташка виростає до небачених розмірів, вона відповідає тією самою палкою люб’язністю, споруджуючи гніздечко-клітку для коханого чоловіка. От так воно й чергується: дай лишень схопити палець (у картині саме за допомогою відрізаного кінчика пальця все й відбувається), і тебе вхоплять всього.

Український режисер Євген Сивоконь для свого «Компромікса» обрав інший матеріал — щось сипуче, рухливе, що змінюється на очах. У результаті вийшов текст так само важкозрозумілий, складно фіксований за змістом, як і збігання піску крізь пальці. Взаємопроникнення і взаємовідторгнення білої і темної стихій — ну немає тут жодної раціональної обумовленості, прорахованості. Примиримося з цим чи бунтуватимемо, наполягатимемо на своєму?

Взаємопроникнення та шалене відторгнення різнозарядних стихій — і у фільмі «Про раків» абсолютного переможця фестивалю, за версією великого журі, росіянина Валентина Ольшванга. Тут мальовничий мазок, тотальна вібрація всього екранного полотна, у глибині якого клекочуть неземні міфічні пристрасті. В основі — фольклорна легенда про те, як Змій покохав просту дівчину й домігся взаємності. Усе було б гаразд, та мати тієї дівчини не примирилася з такою зневагою до простого і зрозумілого плину буття й штрикнула Змія гострим мечем, винісши йому смертельний вирок. Тут немов відчутний поєдинок двох типів свідомості: простої, наївно-реалістичної, і складної, спроможної побачити багатогранність і людини, і того космічного середовища, у якому вона живе.

В «Ехограмі» узбецького режисера Сергія Алібекова — пластилінові трансформації людського світу та його еволюції. Зовнішнє та внутрішнє сплетені нерозривно: руйнується щось усередині — гине й зовні. Хоча вибудовано не надто вигадливо й драматургічно. Практично те саме можна сказати й про українську картину «Курява» Валерія Козаренка: образний світ тут надто вже примхливий. Такий собі потік свідомості, що ллється з екрана... Фільм зроблений людиною безумовно талановитою, за умов певної творчої ізоляції — вдома, на комп’ютері, поза звичним кінематографічним середовищем. Якесь нове явище, коли в титрах ми бачимо прізвище однієї людини, яка і швець, і жнець, і на дуду грець. Це вона й лише вона, подібна до поета, який сів до столу записати рядки, які спали на думку.

У кулуарах фестивалю найчастіше обговорювалася тема драматургічної неспроможності багатьох фільмів, де головним є художник. Так, у деяких стрічках надто очевидною була недорікуватість, незнання мови анімації. Людина ще як слід не навчилася розмовляти, а намагається розповісти нам про речі дуже й дуже складні. Щодо цього краще за інших, мабуть, виглядали французи. Приміром, Жером Бульб (Boulbes — чи, бува, не нащадок Тараса Бульби?) у «Смерті Тау» створив дуже виразну композицію: гине щось важливе, відчутне, а навколо неповторна і настільки знайома нам по життю метушня дрібного й по суті незначного. У «Біотопі» Мервана Шабана взагалі простежується чітка драматургічна конструкція — драма загострених почуттів, драма розставання. Ну й повнометражне «Побачення в Бельвілі» француза Сільвена Шоме, фільм, який багато хто по праву вважає головною подією анімаційного сезону. Цікава фабула з викраденнями та погонями, і водночас — ажурна робота художників, відтворення такого хронотопу ХХ століття — у стилі архітектури міст, одягу, мислення та поведінки. Саме так, мабуть, — це картина про стилістику минулого століття, а може, і двох століть: стільки алюзій і ілюзій проблискує на екрані...

«КРОК» — фестиваль плаваючий, і в цьому своя, особлива філософія. Проста мудрість, що говорить про те, що все тече й все змінюється, відчувається тут як ніде. Невимушене сусідство класика Юрія Норштейна та яких-небудь юних дів на палубі, жива струмлива вода та сміттєва драговина затонів, фільми неоковирні й фільми, які іскряться живою природною думкою... Московський кінознавець Олексій Орлов у фестивальній газеті «Посткроктум» оголосив про те, що нинішній час зрушень і переломів характеризується сплеском особливої естетики, пов’язаної з життям духу: «це некласична розповідь, чудеса, містика, дива, алогізм, асоціативний монтаж, потік свідомості, ірраціоналізм, панування невербальних структур і «правопівкульних» персонажів, які мукають, а не розмовляють, для яких вигук важливіший за слова, пауза — за діалог, мовчання важливіше за текст. Саме такі персонажі замість пояснення своїх учинків роблять незрозумілі жести; їхня поведінка не йде від голови і тому безтямно, спонтанно, імпульсивно, лабільно, миттєво змінюється разом із зміною обставин».

І що тут заперечиш? Світ перекинувся і тече в інший бік. Вітри змінили свій напрям, загрозливо загули у вітрилах. Часом штормить, і на всіх нас нападає морська хвороба. «Кроківці» пережили цей стан у натурі, під час справжнього шторму. І лежачи долілиць у своїй каюті, я думав про безпорадність людини посеред хвиль. Чи не віддатися владі вітрів, нехай рулюють, — старим космічним богам видніше, куди жене наш човен? Та не така людина. Навіть звиваючись у конвульсіях, вона прагнутиме заглянути за обрій, намагаючись хоч трохи та виправити наш шлях по-своєму...

ДИПЛОМАМИ X МКФ «КРОК» нагороджуються:

Фільм «Про дівчинку...», режисер Олена Чернова, Росія. Фільм «Таємне кохання», режисер Пол Буш, Великобританія. Фільм «Місто одноруких», режисер Хеллі Елліс, Фінляндія. Фільм «Розподіл», режисер Роберт Морган, Великобританія.

Грошовими призами і дипломами нагороджуються:

У категорії «Фільми для дітей» — фільм «Про рибака і рибку», режисер Наталя Дабіжа, Росія — 1500 доларів США.

У категорії «Фільми-дебюти, у тому числі студентські фільми»

— фільм «Як перемогти смерть», режисер Ігнасіо Феррерас, Великобританія — 1500 доларів США.

— Фільм «Біотоп», режисер Мерван Шабан, Франція — 1500 доларів США.

ПРИЗАМИ І ДИПЛОМАМИ X МКФ «КРОК» нагороджуються:

1. За найкращий фільм у I категорії (фільми до 5 хвилин) — фільм «Секс на даху», режисер PES, США.

2. За найкращий фільм у II категорії (фільми від 5 до 10 хвилин) — фільм «ПА», режисер Нейл Гудрідж, Австралія.

3. За найкращий фільм у III категорії (фільми від 10 до 30 хвилин) — фільм «Швидкий фільм», режисер Віргіл Відріх, Австрія.

4. За найкращий фільм у IV категорії (фільми понад 30 хвилин) — фільм «Побачення в Бельвіллі», режисер Сільвен Шоме, Бельгія—Канада—Франція.

5. За найкращий фільм у V категорії (фільми для дітей) і грошовий приз у сумі 1500 доларів США — фільм «Нехороший хлопчик», режисер Олег Ужинов, Росія.

6. За найкращий фільм у VI категорії (фільми-дебюти і студентські фільми) і грошовий приз у сумі 3000 доларів США — фільм «У коробочці», режисер Уїлл Бечер, Великобританія (Шотландія).

7. За найкращий фільм у VII категорії (прикладна анімація) — фільм «Час прийняти ванну в Клеркенвелі» режисер Олексій Будовський, США.

8. За найкращий фільм у VIII категорії (епізод серіалу) — фільм «Смерть Тау», режисер Жером Бульбе, Франція.

СПЕЦІАЛЬНІ ПРИЗИ ЖУРІ:

— «За образотворче рішення» — фільму «Ехограма», режисер Сергій Алібеков, Узбекистан.

— «За музичне рішення» — фільму «Побачення в Бельвіллі», режисер Сільвен Шоме, Бельгія—Канада—Франція.

— «За найсмішніший фільм» — фільму «Парні стрибки на лижах із трампліна», режисер Ріїчіро Машіма, Японія.

Гран-прі фестивалю і 5000 доларів США

— фільму «Про раків», режисер Валентин Ольшванг, Росія.

СПОНСОРСЬКІ ПРИЗИ ТА ПРИЗИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Призи компанії Canon — 3 фотоапарати:

— фільму «Матч», режисер Урсула Феррара, Італія;

— фільму «Тім Том», режисери Крістель Пужуаз, Ромен Сего, Франція;

— фільму «Колір богів — чорний», режисери Марко Ріба, Ана Соланас.

Приз телекомпанії «1+1» — телевізор:

— дизайн-пакету телеканалу «Інтер», режисер Валерій Бабич, Україна.

Приз Конфедерації спілок кінематографістів — відеоплеєр:

— фільму «Інстинкт», режисер Рао Хейдметс, Естонія.

Приз Фонду сприяння розвитку мистецтв — домашній кінотеатр:

— фільму «Одіссея гудзика», режисер Матері Кютт, Естонія.

Приз Київського ювелірного заводу:

1. Браслет жіночий — «За філігранне рішення теми»:

— фільму «Почекай, мабуть», режисер Єлизавета Скворцова, Росія

2. Набір срібних чарок — «За витонченість і елегантність»:

— фільму «Ойо», режисер Симон Гуле, Канада.

Приз Міжнародного благодійного фонду інвалідів:

— фільму «Пилюка», режисер Валерій Козаренко, Україна.

Диплом Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії:

— фільму «Інстинкт», режисер Рао Хейдметс, Естонія.

Приз дирекції фестивалю — відеокамера:

— Євген Сивоконь, «Копромікс», Україна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво