СЕЗОН ВИСЛИЗАЮЧИХ ІДЕАЛІВ - Культура - dt.ua

СЕЗОН ВИСЛИЗАЮЧИХ ІДЕАЛІВ

14 червня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 14 червня-21 червня

Театральна Одеса помітно прагне досконалості, котрій, як відомо, немає меж. Колективи підняли творчу планку і погналися за певним ідеалом, який, як і годиться, вислизає, вислизає.....

Театральна Одеса помітно прагне досконалості, котрій, як відомо, немає меж. Колективи підняли творчу планку і погналися за певним ідеалом, який, як і годиться, вислизає, вислизає... Власне, про це і вийшов спектакль «Принцеса Брамбілла» за Гофманом, поставлений на початку цього сезону Гедрюсом Мацкявічюсом в Одеському українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. Головним героєм постановки виявився римський трагік Джіліо Фава (його роль поперемінно виконують Яків Кучеревський і Богдан Паршаков), котрий ніяк не знаходить себе ні в мистецтві, ні в реальному житті. Його місце — у казковій країні Урдар, де сам він стає принцем, а його кохана, швачка Гіацинта (чудова етапна робота Ольги Петровської), — принцесою. Втім, хто знає, де протікає істинне наше життя, чи не в сфері уявного? Вислизаюча й ідеальна принцеса — чи то яблуко розбрату, чи то маріонетка в руках невидимого лялькаря, чи то приз для переможця. У круговерті димових потоків, обертанні конусів і персонажів карнавалу (перша робота одеського художника Михайла Реви в галузі сценографії) виникає дивне, зворушливе дійство, що спонукає розмірковувати, рефлексувати, знову і знову повертаючись у театральну залу. «Брамбілла» не залишилася без уваги глядачів і професіоналів — серед одинадцяти кращих музичних спектаклів сезону в Україні її запрошено на фестиваль «Мельпомена Таврії» до Херсона.

Зовсім іншого роду прем’єра мала завершити сезон, та не склалося. Після березневої пожежі фойє театру ще не відреставровано, і тому одесити побачать «Щастя поруч» (за драмою Івана Франка «Украдене щастя») у постановці київського режисера Дмитра Богомазова лише у вересні. Щасливці, котрі побували на генеральній репетиції чи на здаванні спектаклю худраді, стверджують, що за наявності такої досконалої режисури ідеальний результат може вислизнути лише з вини виконавців. Ні, зовнішній рисунок ролей за два місяці репетицій кожним схоплений бездоганно, та все ж до осені є ще час дати поштовх уяві, щось глибше збагнути, від чогось піти, адже завдання режисер поставив дуже складні. І основний тягар лягає на плечі акторів, які виконують три центральні ролі. Це Ольга Петровська (Ганна), Яків Кучеревський (Михайло Гурман) і Ігор Геращенко (Микола Задорожний). Їм доводиться брати участь у постановці, позбавленій звичного нальоту академізму, але тим і цікавішій!

Художній керівник театру, народний артист України Ігор Равицький продовжує свою мудру репертуарну політику, відповідно до якої запрошені режисери змушують колектив по-новому усвідомити себе, свою позицію, свої можливості. Сам Ігор Миколайович у середині сезону поставив веселу комедію англійського драматурга Майкла Фрейна «Шум за сценою» (вистава вийшла під назвою
«Т-Е-А-Т-Р!». Гадаю, постановник здійснив давню мрію будь-якого режисера: довести, причому довести наочно нестерпній акторській братії, що без суворого режисерського пригляду вистава розвалюється, розповзається, тоне в недбальстві, що його охоче дозволяють собі виконавці. На сцені в першій дії йде репетиція (між іншим, генеральна), під час якої режисер Ллойд Даллас (Костянтин Совіт) намагається перешкоджати своїм акторам змішувати особисте з виробничим, плутати репліки, мізансцени і предмети реквізиту. Після антракту глядачі бачать, як іде та сама вистава через півроку після прем’єри. Ллойд поїхав працювати до Лондона, артисти безбожно і ганебно заплутуються, на сцені запанував якийсь абсурд, і незрозуміло, як навіть дограти п’єсу... Тут уже не до гонитви за ідеалом! Кажуть, васильківцям було важко ввійти в образи недбайливих служителів Мельпомени, з їхнім фірмовим святим ставленням до сцени...

Наскільки досконала вистава Одеської російської драми імені О.Іванова «Школа дружин» за Мольєром (постановка Бориса Мільграма), поки що не скаже ніхто. Реставрація сценічної коробки ніяк не завершиться, тож жодної репетиції на сцені поки що не було, ідея «переповзла» у плани майбутнього сезону. Зате відзначився Театр музичної комедії імені Михайла Водяного, котрий вибухнув двома резонансними прем’єрами — оперетою Жака Оффенбаха «Жюстіна Фавор» (режисер — заслужений діяч мистецтв Росії Олександр Петров) і рок-оперою одесита Євгена Лапейка «Ромео і Джульєтта» (режисер — Георгій Ковтун). Що примітно, обидва постановники — петербуржці (Ковтун, щоправда, за народженням одесит, та й у Києві його роботи відомі не з чуток). Якщо про «Жюстіну Фавор» можна говорити просто як про дуже добротну, стильну виставу, котра продовжує кращі традиції колективу, то «Ромео і Джульєтта» — подія на рівні країни. А то й світу. Не вірите? Судіть самі. Досі на планеті налічувалося усього чотирнадцять опер на сюжет трагедії Вільяма Шекспіра, з них жодної з префіксом «рок». Отож, вона п’ятнадцята і перша у своєму роді, написана одеським композитором Євгеном Лапейком, котрий став таким чином в один ряд із Гарсіа, Цінгареллі, Далейраком, Меркаданте, Белліні, Гуно... Не кажучи про драматичну симфонію Берліоза, увертюру-фантазію і дует Чайковського, балет Прокоф’єва, написані на той самий сюжет, варто порадіти несподіваному внеску Одеси у світову статистику.

Та все ж передусім хотілося б поговорити не про мелодійні речитативи, хори, яскраві лейтмотиви й арії, а про молодих виконавців, оскільки Ромео і Джульєтту грають ті, хто перебуває в реальному віці шекспірівських героїв. Школярі та студенти, котрі заявили про себе в складі різноманітних ансамблів, студенти консерваторії, педуніверситету, а також училища мистецтв і культури із серпня минулого року затято займалися сценічним рухом у театрі під керівництвом Люїса Заславського. І ось результат: Оля Кононова, Юля Коровко, Марина Терентьєва, Саша Цимбалюк (Джульєтти) і Діма Богаченко, Влад Кутуєв, Кирило Туриченко (Ромео) за допомогою трапеції легко перепурхують з однієї дощатої конструкції на іншу, зависають униз головою, стрімко пробігають триповерховими східцями і при цьому співають, добре, що театр наділив їх вмонтованими в сценічні костюми мікрофонами. Сценограф Станіслав Зайцев, на побажання режисера, переніс трагедію в трохи дику епоху вікінгів із її первісним кипінням пристрастей. Чи треба казати, що «Ромео», якого чекали, б’є всі рекорди з відвідування?

Ні, одеським театрам вочевидь шкода витрачати час і сили на однозначно «прохідні» роботи. А що гонитва за ідеалом нескінченна, у тому є своя принадність. Ідея — щось застигле, а театр — мистецтво живе!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво