Севастопольський сеанс. Кшиштоф Зануссі вперше відкрив для себе «острів» Крим - Культура - dt.ua

Севастопольський сеанс. Кшиштоф Зануссі вперше відкрив для себе «острів» Крим

31 липня, 2009, 13:34 Роздрукувати Випуск №28, 31 липня-7 серпня

Подолавши фінансові негаразди, на подив багатьох, Севастополь нещодавно знову закружляв у вальсі — кінематографічному.

Подолавши фінансові негаразди, на подив багатьох, Севастополь нещодавно знову закружляв у вальсі — кінематографічному. V Севастопольський міжнародний кінофестиваль усе-таки відбувся. Попри те, що до цього стратегічно важливого міста владі країни від культури, як і раніше, немає діла. Комусь, вочевидь, вигідно позиціонувати це місто не як культурний центр, а як осередок політичної напруги. Фаворитами скромного, але професійного севастопольського кіноогляду стали стрічка «Дике поле» (режисер Михайло Калатозишвілі), актори Мікі Манойлович («Світ великий…») і Мадлен Джабраїлова («Плюс один»). Нагадаю, що на цьому фестивалі головні судді — народне журі.

П’ять років і п’ять фестивальних днів... За п’ять років цей форум уже заслужив певну репутацію в серйозних професіоналів зі світу кіно. Інакше б і не гостювали тут деякі серйозні майстри. Біля витоків фесту стояли росіяни. Пізніше до форуму підключився Богдан Ступка, який на другому році став його президентом. А потім актор пішов у «вільне плавання», наглядаючи за своїм дітищем з берега. Головними фігурами севастопольського кіномарафону були в різний час і Василь Аксьонов, і Олександр Прошкін. Спочатку фестиваль називався «Острів Крим». Проте це не сподобалося начитаній місцевій владі, яка «уточнила» — мовляв, Крим усе-таки півострів... Нинішнього року головною зіркою севастопольських кіноманеврів став Кшиштоф Зануссі. Польський режисер любить Україну. Його останній фільм «Серце на долоні» створювався як копродукція з нашою країною, а Ступка отримав у Римі престижний приз за найкраще виконання чоловічої ролі саме в цій стрічці.

Зануссі провів на фестивалі свій майстер-клас. Він демонстрував кінематографістам-початківцям уривки зі своїх фільмів, попутно ділився секретами майстерності. Метр визнав, що в нього, виявляється, було й чимало «неуспіхів»: «Мене можуть не зрозуміти в одній країні, натомість зрозуміти в іншій. Важливо знайти свою публіку. Я завжди намагаюся розповідати про те, що лежить у мене на серці. І дуже шаную ентузіастів. У Севастополі мені вдалося подивитися деякі короткометражки студентів університету імені Карпенка-Карого. Як на мене, ці аматорські фільми такі, якими й мають бути». Режисерові дістався приз під назвою «Гори, гори, моя зоря» — за внесок у кінематограф. Кшиштоф Зануссі сказав, що йому було приємно відвідати севастопольський фестиваль ще й тому, що то була чудова нагода вперше побачити Крим. Адже це суцільний знімальний майданчик, важливо лише знайти гроші.

П’ять фестивальних днів були заповнені цікавою програмою. І головне: вхід на всі фестивальні сеанси безплатний. Тому севастопольці та гості міста часто віддавали перевагу саме кінотеатрам «Перемога» і «Москва», де проходили кіносеанси, а не пляжам.

До того ж до Севастополя цього року приїхало багато успішних українських, російських, болгарських та польських кінопрофі — Олександр Міндадзе, Наталя Бондарчук, Оксана Бичкова, Стефан Кітанов, Олександр Морфов, Роман Ширман, Валерій Ямбурський, Георгій Делієв, Борис Барський.

Фільмом-відкриттям севастопольської кіносієсти стала вже й до того жваво обговорювана нова стрічка Кіри Муратової «Мелодія для шарманки». Фільм талановитий і... неоднозначний, як і погляд на світ самої Кіри Георгіївни. «Мелодію» відзначено спеціальним призом Севастопольської держадміністрації.

Як відомо, особливість севастопольського кіноогляду в тому, що, як і в Римі (на тамтешньому фестивалі), фаворитів визначає так зване народне журі, яке складається з людей різних професій. Голова — Тетяна Шкаріна.

До конкурсної програми фестивалю ввійшло п’ять російських картин («Міннесота» Андрія Прошкіна, «Чудо» Олександра Прошкіна, «Плюс один» Оксани Бичкової, «Гоголь. Найближчий» Наталі Бондарчук і «Дике поле» Михайла Калатозишвілі), чотири українські («Райські птахи» Романа Балаяна», «День переможених» Валерія Ямбурського, «Одного разу я прокинуся» Марини Кондратьєвої, «Лас менінас» Ігоря Подольчака) і два болгарські фільми («Світ великий, а порятунок чекає за рогом» Стефана Командарєва і «Кравчині» Людмила Тодорова).

Певне, народні судді вирішили не відставати від своїх професійних колег, тому й нагородили «від щирого серця» «Дике поле» Михайла Калатозишвілі (інтерв’ю з режисером у «ДТ» №13 від 13.04.2009). У стрічки вже чимало призів. Зокрема й одна нагорода Венеціанського кінофестивалю.

Севастопольське журі заслужено нагородило Мадлен Джабраїлову призом за найкраще виконання жіночої ролі в картині Оксани Бичкової «Плюс один». Глядачі в кінотеатрах захоплювалися цією роботою молодого режисера, яка колись прославилася молодіжним фільмом «Пітер FM». «Плюс один» — історія кохання чоловіка-лялькаря і жінки-перекладачки. Тридцятирічна Маша занурена в роботу над перекладом серйозного твору. Живе усамітнено. Якось їй запропонували попрацювати перекладачем в іноземця-лялькаря, який приїжджає до Москви вести семінари для лялькового шоу. Так Маша знайомиться з Томом Грінвудом. Ця зустріч змінює їхню долю. Хоча майбутнього в них немає. Бо Том (англійський актор Джетро Скіннер) — доросла дитина, актор і провокатор, така собі людина-розіграш. Він постійно провокує Машу, ставлячи в незвичні, незручні для неї ситуації, примушуючи відкритися назустріч світу. Він не боїться жити легко і щасливо. Тому Маша й здивована, коли якось застає його іншим — сумним, серйозним, розгубленим...

Приз за найкраще виконання чоловічої ролі в Севастополі отримав болгарин Мікі Манойлович за фільм із довгою назвою «Світ великий, а порятунок чекає за рогом» за однойменним романом Іллі Троянова. Показ стрічки в будній день о третій годині дня не засмутив публіку переважно з відпочивальників, зал був переповнений. До речі, у Болгарії прокат цього фільму розтягся в часі й тривав понад сорок тижнів. Цілком природно, що на тлі повсюдної похмурої чорнухи людям бракує добрих історій, на зразок цієї — про сім’ю болгар, які емігрували до Німеччини. Вони потрапляють в автокатастрофу, виживає тільки син. У хлопця амнезія, і щоб допомогти йому згадати минуле, до нього з Болгарії приїжджає дід. Вони їдуть на велосипедах по Європі. Під час велоподорожі до хлопця повертається пам’ять про нелегке минуле сім’ї і своєї країни.

У Севастополі побував продюсер картини «Світ великий...» Стефан Кітанов (він же директор Міжнародного кінофестивалю в Софії). «Цікаво подивитися на Чорне море з іншого боку, — жартує Стефан. — Тут я відкрив для себе Балаклаву! Тішить, що люди прийшли на нашу картину, а не поїхали відпочивати в це чудове місце. Перед показом ми хвилювалися, але реакція публіки дуже тепла».

Болгарське кіно останнім часом помітно виходить на новий виток. Секрет простий — тамтешній закон про кінематографію плюс підтримка держави плюс ставка на творчо активні кадри. Тому й довіра до вітчизняного кіно повернулася.

Подією стала й прем’єра в Севастополі болгарського чотирисерійного телефільму «Вигнанці» (за романом Івана Вазова). Це перший кінематографічний досвід театрального режисера Олександра Морфова (він здійснює постановки на сцені московських театрів «Ленком» і Et Cetera).

Показали на фестивалі й нову картину Андрія Прошкіна «Міннесота», де знялися Сергій Горобченко, Антон Пампушний, Анна Уколова, Олексій Шевченков. Сценарій фільму чотири роки тому написав Олександр Міндадзе. Це історія двох братів — хокеїстів провінційної команди. Одному з них пропонують контракт в Америці, але він відмовляється їхати без брата. На складних взаєминах братів, які мріють вирватися з нудного провінційного життя, і будується психологічна драма...

Міндадзе також поділився своїми найближчими планами:

— У мене є цікава тема, яка, сподіваюся, дійде до зйомок. Ця історія починається в суботу 26 квітня 1986 року в місті Прип’ять. Людина дізнається, що вночі сталася аварія і біжить рятувати друзів. Але всі вони залишаються в цьому місті...

Приз оргкомітету фестивалю отримала й Наталя Бондарчук, котра представила картину «Гоголь. Найближчий». Цією стрічкою Наталя Сергіївна завершує свою трилогію про великих. Як відомо, перші дві картини були присвячені Пушкіну і Лермонтову.

Фільм про Гоголя знімали в Москві та Полтавській області — у музеї-заповіднику в селі Гоголевому й у Великих Сорочинцях. Масштабні зйомки через кризу довелося перенести в Київ на студію Довженка. Кіностудія безплатно надала павільйони, а актори навіть відмовилися від гонорарів.

Смисл назви фільму «Гоголь. Найближчий» пов’язаний з відомою картиною художника Олександра Іванова «Явлення Христа народу». Відомо, що одного з персонажів полотна — котрий стояв найближче до Христа — Іванов писав саме з Гоголя. Творці фільму показали тяжкий шлях геніального письменника до пізнання Бога. До речі, на фестивалі в Липецьку «Гоголь. Найближчий» здобув головний приз — золоту статуетку «Витязя».

Щодо української програми: приз Національної спілки кінематографістів України — «За вірність традиціям вітчизняного кіномистецтва» — очікувано присуджено Роману Балаяну за «Райських птахів».

А картина в стилі «кустурівщини» — «День переможених» — молодого режисера Валерія Ямбурського отримала приз Севастопольської міської ради.

Чи є у фестивалю майбутнє? Програмний директор фесту Ліза Антонова на це запитання відповіла так:

«Чи є майбутнє? Що вам сказати... Цього разу вдалося знайти мінімальні гроші. Але навіть попри очевидну нестачу фінансів цікава програма компенсувала так звані розважальні заходи. Головний наш принцип — хороше кіно. А воно є! І Севастопольський фестиваль його регулярно показує».

А чи є майбутнє (у фестивалю) — майбутнє й покаже.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво