Сестри Тельнюк: "Нам хотілося кричати — "Повертайся живим!"

На сцені Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва великим успіхом користується арт-проект "Повертайся живим", жанр якого визначений як "містерія сучасності". Це спільний мистецький проект театру з дуетом "ТЕЛЬНЮК: Сестри" - Лесею та Галиною. Леся і Галя Тельнюк - особливе явище у музичній культурі України. В їхньому репертуарі - пісні на вірші Станіслава Тельнюка, Тараса Шевченка, Павла Тичини, Ліни Костенко, Василя Стуса, Оксани Забужко, Євгена Маланюка. У їхньому творчому доробку - і концертні програми, і театральні вистави, і студійні альбоми. У контексті теперішнього часу композиція "Повертайся живим", виконана сестрами Тельнюк, набула надзвичайного резонансу: її можна почути в радіоефірі, навіть у таксі деякі водії затамувавши подих слухають цю музику і ці слова… Про пісню, про театральні проекти, про виступи перед українськими воїнами в зоні АТО - сестри Тельнюк і розповіли в інтерв'ю DT.UA.

- Отже, про пісню, про "Повертайся живим". Ви сподівалися на такий надзвичайний резонанс і успіх, який супроводжує вашу композицію?

Леся Тельнюк. - Про "успіх" не думали взагалі. Нам просто хотілося щиро прокричати всьому світові ці слова: "Повертайся живим!".

Вірш Іри Цілик абсолютно збігся з відчуттями українців.

І, я думаю, кожен може і хоче сказати: повертайтеся живими, хлопці, ми вас чекаємо, любимо, народіть, посадіть, побудуйте щось в Україні, щоб ваші діти росли щасливими в оновленій країні!

- Згадайте, будь ласка, історію створення цієї композиції, яка з'явилась у співавторстві з "Kozak System".

Л.Т. - Історія проста. Оксана Забужко виставила цей вірш на своїй сторінці у Facebook. Ми загорілися і пісня народилася буквально за півгодини. До речі, вірш увійшов у книжку "Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву". Це жива книжка, в якій зібрані блоги, відгуки, вірші різних людей, які відстоювали свою гідність на Майданах України від листопада 2013 року.

Потім Галя зателефонувала хлопцям "Kozak System". Вони радо до нас приєдналися.

Робота над піснею йшла легко, без усіляких "комерційних" контрактів. Навпаки, з великою любов'ю.

Згодом пісня пішла далі - був запис із ведучими ТСН, флешмоби дітей по усій Україні: від Берегово до Сумщини.

Усе це додало сили, віри в те, що ми обов'язково переможемо.

Коли молоді хлопці й дівчата співають пісню, а наприкінці вигукують: "Слава Україні! Героям слава! Україна понад усе!" - тоді розумієш, що в нашої нації є майбутнє.

- Сьогодні ви задіяні в кількох театральних проектах. "Інкрустації" на сцені Молодого театру, "Стусове коло", а також "Повертайся живим" на сцені Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва… Що вам дає театральна сцена, адже для вас це ж не просто майданчик для виступу?

Л.Т. - Вистава "Стусове коло" наразі призупинена, бо актор Роман Семисал, який грає Василя Стуса і є головним героєм вистави, пішов добровольцем в АТО.

В листопаді минулого року, в пам'ятні дні перепоховання Василя Стуса, Романа Семисала відпустили з фронту саме для того, щоб він зіграв виставу і трохи побув з родиною.

Галя Тельнюк. - В тому ж таки листопаді на сцені національного театру імені Марії Заньковецької було зіграно виставу "У.Б.Н." (Український буржуазний націоналіст). Це взагалі унікальна робота, яка стала епохальною в нашій творчості. Вистава була поставлена ще в 2001 році на сцені львівського
театру і стала політичним вибухом на театральній сцені України. Це була єдина вистава, яку було заборонено адміністрацією президента Кучми в перших 10 років незалежності. І заборонена лише тому, що йшлося в ній про моральність в політиці, про справжню, а не підробну любов до України. В головній ролі - неперевершений Федір Стригун - народний артист України. Це була наша перша з Лесею театральна масштабна робота (автор тексту - Галя Тельнюк, автор музики - Леся Тельнюк) за участю рок-гурту, який виконував також і роль артистів, учасників дійства. Усі ці роки вистава з успіхом іде на сцені театру. Незважаючи на те, що після прем'єри в січні 2001 року мені особисто дзвонили з адміністрації президента Кучми, "пропонуючи": "прєкратіть!", Мистецтво виявилося сильнішим. Але особливою вистава була в листопаді минулого року, коли до театру було запрошено бійців. По закінченню вистави воїнів запросили на сцену (вони ледь умістилися всі) і ми разом з артистами заспівали для них "Повертайся живим". І вони обіцяли нам крізь сльози, що повернуться і обов'язково з перемогою!

Л.Т. - Звичайно, такі проекти зараз необхідні. Але ще необхіднішими вони були раніше, "до" війни. Якби вистави "Стусове коло", "У.Б.Н." ішли частіше, то трагедії на Сході можна було б уникнути.

А нам доводилося з величезними труднощами "пробивати" вистави, концертні програми тощо. Це потужні, інтерактивні роботи і потребують фінансової та моральної підтримки, а також розуміння цінності таких проектів для України.

Лише одноразово проект "Стусове коло" було підтримано на державному рівні в 2008 році: їздили з гастролями в Маріуполь, Луганськ, Горлівку, Донецьк, Слов'янськ.

Це ті міста, які вже майже втрачено…

А тоді зали були переповнені. Людей шокували правда і щирість, а головне те, що вони чули про такі речі зі сцени - вперше!

І от, минулого року, коли презентували програму "Від Шевченка до Забужко" в Донецьку, місцеві жителі відверто дорікали: "За 23 года вы (тобто влада) не научили нас украинскому языку и украинской культуре! Почему мы не слышали такой музыки раньше!". А як можна було до них пробитися, якщо там увесь інформативний простір був заповнений музикою та словом майбутнього окупанта. Справді, жодна з влад нічого не робила для того, щоб Схід був нашим! Тому люди Сходу і сприймають українську культуру як "шароварну", недолугу. Від елементарного незнання...

Г.Т. - Днями представляли програму "Дорога зі скла" у київському театрі "Сузір'я". Програма, в основі якої вірші Оксани Забужко, Тараса Шевченка. Зал був переповнений. Та найбільшим сюрпризом для нас були слухачі, які приїхали з Донецька та Харкова. Люди, які живуть зараз в Києві і вже знають наші пісні, співають їх разом з нами у залі. Це я до того, що нам постійно закидають "складність" нашої музики та текстів. Яка ж складність? Навіть 4-річна дівчинка харків'янка проспівала з залу "...мої предкі були невбогі…", пісню на слова Оксани Забужко.

Коли я цей голос дитячий почула з залу, то всю ніч не могла спати. Ніколи не забуду її. Дякуємо тобі, дитинко і за обійми і за цукерки...

Якщо повернутися ще трохи до театральних робіт, то треба сказати, що Леся багато зробила для театру. Наприклад, написала музику до вистави "Еммілі" про Еммілі Дікінсон. Її музика також звучить у виставах "Завчасна паморозь", "Блакитна Троянда", "Квітка-Дивоцвіт", які йдуть у львівському театрі імені М.Заньковецької…

З останніх наших театральних проектів - "Повертайся живим": робота з оркестром, хором, балетом. Співаємо без пауз. Це для нас і фізичне, і інтелектуальне, і емоційне навантаження. Справжній марафон. Поезія серйозна. А кожен хороший вірш має в собі драматичну (театральну) історію: музика доповнює, поглиблює це, а сцена допомагає розкритися ширшим спектром почуттів, емоцій. Треба від початку до кінця провести драматичну лінію. Головне, щоб не було фальшу. Говоримо про справжні емоції, переживання, особливо це посилено драматичною ситуацією в країні.

- На сцені Молодого театру вже не один сезон збирає переповнений зал вистава "Інкрустації", створена вами у співдружності з актрисою Лідією Вовкун - на основі творчості Ліни Костенко…

Л.Т. - П'ять років тому Лідія Вовкун підійшла до нас (буквально за три тижні до дня народження Ліни Василівни) і сказала, що хоче зробити мистецький подарунок поетесі. Лідія багато років поспіль читає вірші Ліни Василівни. Так виник спільний проект. Загалом, за два тижні написала пісні, за три тижні зробили виставу. Свідомо відмовилися від драматичних ролей, щоб дійство було ніби ніжна павутинка. Звідси й назва - "Інкрустації" (за назвою циклу віршів Ліни Костенко). Тут не може бути ніяких "грубих" втручань. Коли виконуєш ці пісні, виникає велика відповідальність перед словом, яке проникає в кожне серце у залі. І серця відкриваються. У цьому, очевидно, секрет успіху вистави.

- А сама Ліна Василівна бачила "Інкрустації" на сцені Молодого театру?

Г.Т. - Вона знає про виставу. Ми подарували їй диск з піснями. Зараз на нашу виставу ходить дуже багато молоді. Дехто - по 6-8 разів!

Взагалі, поезія Ліни Костенко - перша сходинка до сприйняття української сучасної поезії. З неї треба починати. Тому що вона дає можливість рухатися далі, рости, розкривати інші, складніші тексти.

У принципі, її вірші, її поезія, грубо кажучи - доступна, а м'яко кажучи - зрозуміла. Зрозуміла кожному, бо ллється як пісня! Деякі зовсім молоді глядачі приходять на нашу виставу, тому що в школі "проходять" цю поезію, а потім закохуються в слова Ліни Костенко і.... залишаються назавжди її прихильниками. Наприклад, пише дівчина у Facebook: "Сиджу на парах, мені нудно, не можу вже дочекатись вистави…" І приходить знову й знову...

Л.Т. - Успіх і секрет цієї постановки в тому, що про любов сказано високими, ніжними словами. Такими словами, яких тепер бракує в лексиконі молодих людей. Це ті слова, це той романтизм, який дозволяє людям тремтливіше дивитися одне на одного, бути більш делікатними в доторках одне до одного, відчувати тишу кохання. Навіть ми зі сцени бачимо пари, котрі горнуться, бо через поезію виникає така довірливість, якої не можна не помічати.

- Останнім часом ви неодноразово виступали перед українськими воїнами… Згадайте, будь ласка, найбільш пам'ятні і щемливі зустрічі з тими, хто захищає нашу Батьківщину.

Г.Т. - Взагалі, виступати перед людьми, які вже завтра підуть воювати, це дуже відповідально. Коли вперше мали концерт на навчальному полігоні, то, вийшовши на сцену, побачили, що в залі - самі хлопці-воїни. Ми дбайливо підібрали до програми пісні про кохання, якісь більш-менш веселенькі. Але вже після перших двох номерів відчули, що щось не так. Вони наче реагують, і добре реагують, але справжнього, чутливого контакту не відбувається. Ми по ходу почали змінювати програму. Заспівали на вірші Василя Стуса "Жертву". Одразу - вибух емоцій. Потім заспівали на вірші Тараса Шевченка "І мертвим, і живим...", "Марія" - і відчули, що саме таких слів вони потребують. Слово має давати силу. Музика має не тільки розважати, вона має давати відвагу. Хлопці і плакали і загартовувалися одночасно - і в цьому сила слів наших Великих поетів. А лірику, - але знову ж таки Шевченкову, вони сприйняли, як надію, як віру. Завершували концерт піснею на вірші Оксани Забужко "Рядок з автобіографії" та піснею на вірш Іри Цілик "Повертайся живим". Співали усі разом. Це було незабутньо для них, а для нас - великим розумінням того, чого справді потребують хлопці. А ще подарували 100 mp3-плеєрів з нашими піснями та піснями проукраїнських виконавців, книжки.

Зараз ми знову готуємося до поїздки, до зустрічі з українськими воїнами. З нами їде Оксана Забужко - авторка ідеї проекту "Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву", а музична частина - за нами. Звучатимуть пісні спротиву, що були створені під час описаних у книжці подій.

Л.Т. - Працюємо над тим, щоб творити речі, які б дарували хлопцям натхнення, силу, віру. Зараз працюємо над новою піснею для воїнів. Хочеться зробити для них подарунок. Якийсь спеціальний, ніжний...

- Так, напевне, вас виховували ваші батьки - тато Станіслав Тельнюк, відомий український письменник і літературознавець, та мама Неллі Копилова, філолог, перекладач…?

Г.Т. - Україна для нас завжди була, є і буде. Навіть в умовах піонерсько-барабанного совка, тотальної русифікації - ми знали (і це справді дякуючи батькам), що Україна, українська мова - є те, чого ніколи не можна зрікатися, соромитися. Тоді, повірте, це було не так просто. Дитину легко принизити, особливо, якщо ти в колективі один і вирізняєшся з-поміж усіх саме мовою. Але для нашої родини це було важливо.

У батьковій книжці "Неодцвітаюча весно моя" є момент із його щоденникових записів, де він описує ситуацію, коли ми з Лесею заговорили на вулиці російською мовою з однолітками, а потім вдома була серйозна розмова із роз'ясненнями, чому ми не повинні ніколи цього робити і чим є мова для людини, і чому це так важливо. Пам'ятаю, що тоді батько говорив про вибір життєвої позиції, про свідомість... Не знаю, чи зрозуміли ми саме в той момент важливість свого вибору, але запам'ятали на все життя. Пізніше, вже коли працювали із Стусовими текстами, відкрилося: "Будуйте власну державу, аби доживати вік у власному домі. Вічність - живе нами." (Василь Стус).

Л.Т. - Багато російськомовних людей, котрі себе відчувають українцями, тепер, у цій ситуації, починають розуміти, що мова - важливий інструмент побудови власного життя, якщо ти себе ідентифікуєш як українець.

- Сьогодні в Україні багато говорять про проблеми аудіопростору, про присутність у цьому просторі української музичної продукції...

Г.Т. - Хочеться відповісти словами мого головного героя із вистави "У.Б.Н." : якщо це український аудіопростір, то яка мова має звучати? Марсіанська? Насправді ж, багато хто просто використовує цю тему для власного піару. Виникають дискусії на кшталт: "А жителів України, які спілкуються російською мовою, - їх що, заборонити?" І це - чергова провокація.

Л.Т. - Україномовного продукту в ефірі має бути не менше, ніж 50%, його має бути навіть 70% і більше. А зараз немає і 25%. Творці українського продукту мають бути не в "гетто", а заповнювати ефіри. Український продукт має звучати не під покровом ночі, коли його чують лише троє людей, а в прайм-тайм, щоб люди чули й розуміли, що це музика їхньої країни.

- Нині в Україні дуже неспокійно. Чи впливає цей неспокій на ваші теперішні гастрольні графіки? Де вас сьогодні чекають? Ваші найближчі концертні подорожі?

Г.Т. - В країні війна. Ми їдемо туди, де ми сьогодні потрібні. А тому - на Схід України. Свідомо відмовилися від кількох турів за кордон. А ось, наприклад, на концерт у Литві під патронатом президента Литви Далі Грибаускайте радо погодилися - вони наші духовні друзі, які підтримують Україну… Це був масштабний концерт із прямими включеннями ТБ по всьому світу. (Лише українські канали його чомусь не показали). Під час концерту було зібрано півмільйона гривень для Дніпропетровського військового шпиталю на лікування та протезування українських бійців. Концерт тривав близько трьох годин, були прямі включення в госпіталь.

Для нас моральна й духовна підтримка литовських друзів багато важить. До речі, концерт відбувався у Палаці Великих князів, в якому проходять усі важливі події і саме там, де Янукович не підписав той важливий документ з Європою. На наступний день після концерту, директор Палацу жартувала: вчора ввечері це місце було очищено музикою і словом!

Л.Т. - За останній рік ми записали програму "Дорога зі скла" live in Glenn Gould Studio - в Канаді. Це унікальний зал за своїми акустичними якостями в центрі Торонто у приміщенні канадського телебачення (CBC). Зробити там запис - вже велике щастя. Нам вдалося ще й відзняти відео.

- Через рік можна буде відзначати 30-річчя вашого чудового професійного дуету. Можливо, готуєте до такої дати якийсь спеціальний проект, диск?

Г.Т. - Взагалі, дует з'явився фактично з того моменту, як ми почали співати. Коли Леся пішла в музичну школу, то батьки не хотіли лишати мене саму вдома: можливо боялися, що підпалю хату? Тому мене водили з Лесею в музичну школу. Так я прийшла до музики разом із сестрою. Той факт, що Леся стане музикантом, для батьків був очевидним, коли їй виповнився рік. Уже тоді вона проявляла себе як дитина, котра зацікавлена музикою. Наші спільні пісні в дуеті були написані, коли нам було по 13-14 років.

Святкувати нічого не будемо, нам це видається недоречним. Я колись жартома написала про 20-ліття нашої співочої діяльності, але лише для того, щоб заінтригувати, - перший аудіозапис було зроблено нашим татом, коли нам було по три-чотири роки, пісні "Я лисичка, я сестричка…"

- Сьогодні дехто говорить про чергову зневіру в ідеалах Революції Гідності, про втому від економічної скрути, від війни… Що би ви сказали таким скептикам? Де шукати наснагу, аби втримати у суспільстві високий духовний і громадянський рівень?

Г.Т. - Не можна створювати ідеалів із людей. Від цього ми розчаровуємось. Від цього впадаємо у депресію й неадекватно реагуємо на ситуацію.

Лише віра, молитва, нехай воно звучить трохи пафосно, - єдина правда. Розчаровуватися не треба. Перш за все не треба "зачаровуватися". Люди, як люди - грішні, словом - різні. Якщо за Стусом: то "кожен із нас держава, парламентована серцем, затверджена в конституції вашого тіла"... Революція Гідності - це персональна революція кожного з нас.

Мистецтво рятує, дає очищення, катарсис. Ми маємо під час концертів ставати єдиним цілим із слухачами. І вже потім від конкретної людини залежить: наскільки вона довго це в собі нестиме. Але відчуття щастя бути вищим за побутові речі треба зберігати якомога довше.

Л.Т. - Кожна людина має в собі цю надзвичайну висоту, але не завжди про неї знає, якщо туди не "видряпувалась". Але справжні мистецькі речі діють одразу, дають можливість навіть непідготовленій людині опинитися вище за себе на десять голів. Інша річ - як зберегти це: і тим, хто стояв на сцені, і тим, хто сидів у залі. Ми з Галею після хороших концертів спати не можемо до ранку: намагаємося зберегти відчуття польоту, - це відчуття страшно втрачати.