Село і леді. Іван Тургенєв у столичному ТЮГу - Культура - dt.ua

Село і леді. Іван Тургенєв у столичному ТЮГу

25 лютого, 2011, 14:12 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Кришталевий витвір світової драматургії — п’єса І.Тургенєва «Месяц в деревне» — несподівано з’явився в репертуарі Київського театру юного глядача на Липках.

© Сцена зі спектаклю «Месяц в деревне». Бєляєв (Дмитро Ступка) і Наталія Петрівна (Анжеліка Горб)

Кришталевий витвір світової драматургії — п’єса І.Тургенєва «Месяц в деревне» — несподівано з’явився в репертуарі Київського театру юного глядача на Липках. Режисера на постановку запросили «зі сторони» — Валентина Козьменко-Делінде. Як і одного з головних акторів для цього сюжету — Дмитра Ступку (онук).

Світова класика на сцені ТЮГ — тема, яка частенько летить у провалля підтеми «рамки шкільної програми».

Та оскільки «Місяця» в наших підручниках не було, немає (і не передбачається), смію рапортувати: столичний ТЮГ рухався не лише в «просвітницькому», але й у суто естетському руслі, «адаптуючи» у свій репертуар велику п’єсу.

І для цього покликав «на роботу» постановника, для якого естетська адаптація, режисерська вигадка і взагалі «поле фантазії» — речі не прикладні, а буденні.

Особисто мені, зізнаюся, постать цієї людини (пана Козьменка-Делінде) інколи нагадує дивних героїв картин Марка Шагала, які в постійному і невгамовному польоті над сірою землею, над сірими оселями...

Як «льотчик-випробувач» і цей літає над Словаччиною, Росією, Україною. І, здається, ніде надовго не прагне приземлитися?

Тим часом його прем’єрний «Місяць» (у ТЮГу) навіяв «земні» спогади. Знову стало очевидно, чому цього режисера свого часу так цінували Сергій Данченко і Олег Єфремов. І навіть Тетяна Дороніна (після поділу МХАТу) запрошувала його у свою квартиру з меблями з карельської берези поговорити про «Вассу Желєзнову».

Адже цей постановник — «наскрізь» театральний. Як у трохи заниженому значенні, так, природно, і в піднесеному звучанні.

Хто згадає його «Сни за Кобзарем» на сцені франківців у 90-х, той, безперечно, усвідомить, що одного разу бачив справді геніальну виставу.

І ось недавно, три години поспіль спостерігаючи за його енергійним дійством на Липках, знову усвідомлюєш, що цей... як і раніше здатний відчувати і по-своєму редукувати драматургічний дискурс. Вміє «наростити жир» різним сценічним персонажам (необхідними штрихами, нюансами): і від того в його тюгівському спектаклі всі герої досить опуклі, жваві такі.

Що ще важливо: він і досі володіє технікою, якої тепер ніде не навчають — «тримати» зал у лещатах режисерських пристосувань. Не відпускаючи уваги навіть таких злобно-вередливих чудовиськ, як...

Його «Місяць» — «тримає». Без особливих на те сценографічних хитрощів. Оскільки сцена ТЮГ є відкритим простором. Лише праворуч серпанок тюлевих гардин. І ще (у першій дії) гойдалка з однієї тесаної дошки.

Герої Тургенєва і обживають цю гойдалку в усіх конструктивних подробицях: у добре вигаданих мізансценах. Вниз, вгору! Так і п’єса в цій режисерській інтерпретації... Інколи вгору. До бажаного тургенєвського звучання. Інколи вниз. До того, що трохи «нижче...».

Правда, до «зовсім низько» не доходить. Оскільки, завжди надміру пристрасний, цей режисер узяв обітницю утримання (ТЮГ усе ж таки).

При тому що тургенєвську історію він в основному й перечитує по екватору «пояса». Щось від «голови», але частіше — від тілесних поривів...

Він ніби розшнуровує «корсет» тургенєвської п’єси (у буквальному значенні ця операція проводиться на сцені з однією з покоївок…)... І класичний чотирикутник — 29-річна Наталія Петрівна; її юна прийомна донька Вірочка; безпорадно закоханий Ракітін; студент Бєляєв (предмет обопільної пристрасті Наталі й Вірочки) — усі вони (відповідно до бачення режисера) нібито «бранці» раптово й еротично розбурханого дитинства.

А як народу не пустувати, якщо життя молоде бурхливо проходить на томливому пленері, у літній глухомані, у полоні французьких романів (згадайте на початку п’єси зацікавленість Наталі Петрівни «Графом Монте-Крісто» Дюма).

...І Козьменко-Делінде трохи «підганяє» тургенєвських героїв під «ранжир» французьких куртуазних творів. З усіма їхніми уявними-справжніми пристрастями-захопленнями.

І де серйозно, а де салонно-шаржовано подає практично всіх а ля тургенєвських страждальців... Аранжуючи сільські пригоди бадьорою фоновою музикою (трам-тарам-парам!) або сентиментальними руладами сучасної французької естради...

Наталія Петрівна, по суті, сама дитина, як-то кажуть у народі, «ще не нагулялася!», підступно зачарована у цьому спектаклі появою спокусливого суб’єкта (Бєляєв) і згодом облаштовує навколо нього свою дамську інтригу, швидше як дитячу гру в кицьки-мицьки: хто ж виграє в любовному змаганні? Анжеліка Горб веде досить відповідальну партію емоційно, розумно, лірично: фальшивих нот у такій складній «арії», на щастя, не виявлено. Її героїня — зовні — чи не однолітка «конкурентки» Вірочки (актриса Олена Гончарова)... Остання таке ж, як і Наталя, чарівне створіння зі спокусливими кучерями, у білій літній сукні. І Віра, і Наталія схожі у виставі на ляльок у людський зріст (причому з дорогого магазину), що раптово ожили. Трохи безвольних. Але захоплених своєю цікавою грою. А ось Ракітін — його добре грає Максим Михайличенко — поки моложавий закоханий-незграба, а невдовзі саме цей чоловічий тип, за відчуттям режисера, може перетворитися в якомусь іншому «селі» на чеховського Вафлю з «Дяді Вані». Оскільки життя-закоханість промайнуть швидше, ніж думає, а пристрасті залишаться лише у вигляді пам’ятних осколків про літній місяць на пленері.

Оригінально трактований головний об’єкт місцевого жадання, а також — студент Бєляєв (п’єса Тургенєва, до речі, мала ще один варіант назви — «Студент»). Дмитро Ступка енергійно представляє юнака, якому спочатку не зовсім зрозуміло, чого від нього хочуть ці грайливі леді і веселі чоловіки. Здається, він і приїхав сюди, у село, не до дівчини (і не вчителювати), а швидше з дробовиком попустувати в місцевих лісах та свіжого повітря ковтнути, — а тут... Потім, буцім налаштувавшись на загальний любовний лад, він із помітною хитринкою ніби «дозволяє» себе любити. Наче — по ходу справи — уже склав собі ціну. Тільки запізно! Час їхати... Тургенєвський поїзд мчить до кінцевої станції: до розв’язки.

У фіналі Козьменко-Делінде (помітно віддаленому від тургенєвського «фіаско») Наталія Петрівна і Вірочка (дві конкурентки, дві світлі повісті), як дві лялечки, пригорнуться одна до одної своїми вродливими личками, а потім... обидві і гепнуться на долівку... Як зламані іграшки!

На жаль, обидві в програші у своїх забавах: у період раптово розбурханого дитинства.

Фінал. Оплески.

Але я ще не все сказав.

Для ТЮГу така оригінальна вистава, можливо, навіть ідеальна.

Для режисера з репутацією улюбленця Єфремова-Данченка — місцями легковажна.

«Розтискати» корсет, напевно, треба до того моменту, доки з нього не випаде, власне, «тіло»...

Анатолій Ефрос — можливо, кращий інтерпретатор тургенєвського тексту, який колись озвучив свій спектакль Моцартом, — писав, що тут винятково «тонко написана СЕРЙОЗНА річ». Наш постановник рухається шляхом іншим: «добре зробленої», милої, але все ж таки — дрібниці...

Він правильно вгадав фривольну (а ля французьку) мелодію в тій давній тургенівській історії. Але, пролетівши над п’єсою, як над гніздом зозулі, неправильно взяв одну, проте важливу, ноту. А це, знову за Ефросом, надзвичайно «розпачлива нота», неначе... з «Вишневого саду». А не з бульварного салону.

Інакше занижується головний регістр — Тургенєв.

І виходить «музика» — з різних світів.

Загалом, уявімо: естрадна пісенька Sade підмінює якусь важливу мелодію Шопена... І складна партитура перетворюється…на літній шлягер Mon amour.

(P.S. Шопен помер 1849-го: за рік до народження тургенєвського «Месяца в деревне»).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво