Секс по-філософському - Культура - dt.ua

Секс по-філософському

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Те, що відбувалося з нами впродовж останніх кількох місяців, можна назвати не інакше, як сублімацією притлумленої роками і податками української сексуальності...

Те, що відбувалося з нами впродовж останніх кількох місяців, можна назвати не інакше, як сублімацією притлумленої роками і податками української сексуальності. Всі мали всіх у всі закони і свободи. Хтивий первісний інстинкт влади вийшов на вулицю і привселюдно, просто на Майдані, зґвалтував тендітну та освічену, зодягнену в помаранчевий шалик українську демократію. Можливо, їй це сподобалося. Українська демократія нарешті втратила цноту, і відтепер починається відлік її повноцінного і незалежного статевого, тобто політичного, життя. Що вона породить в результаті ґвалту, — справа часу, якихось дев’яти місяців.

Хіть (інакше — земна любов) збурила мільйони українців. Вони йшли до бою якщо не з любові до ідеї справедливості, то з любові до Юлії Тимошенко. Дух і плоть злилися докупи. Дух почав матюкатися, а плоть заговорила метафорами. Якби на Майдані розвели вогнище і палили на ньому щовечора по кілька депутатів та інших високопосадовців, я б не здивувалася. Хтозна, може б і сама під шумок докидала хмизу. Бракувало відьом на мітлах, бракувало Маркіза де Сада, бракувало Еміра Кустуріци. А так — загалом — акт відбувся на славу і цілком оргіастично — здається, ми перемогли. Так!

Десь зовсім осторонь, як і слід було очікувати, залишилась філософія. Один мій викладач-філософ понуро, тихо, без жодного ентузіазму, але впевнено сказав, що це була «не революція, а еволюція». Я не могла йому ані підтвердити, ані заперечити, бо погано розуміюсь на термінах. Але відчувала, що мене, ймовірно, образили. В моїй голові слово «еволюція» миттєво асоціюється з мавпами і Дарвіном.

Філософія не вийде на вулицю, вона уникає будь-якої активності та дії, бо добре почувається лише у сфері нереального. Її цікавить буття універсалій, а не те, яким способом фальсифікувалися вибори президента України. Філософ не чинить, а думає. Філософа дратують масові заворушення, бо він боїться за свої папери, за свої книжки і, що найважливіше, за свій оббитий зеленою плюшевою тканиною письмовий стіл.

А все через те, що філософія не вміє любити по-земному. Вона, крім кількох найскандальніших винятків, антисексуальна за своєю суттю: онаністична в кращому разі, в гіршому — зовсім фригідна. Єдине, що виправдовує філософію, — це любов до мудрості. Хоча мудрість, здається, категорія також не зовсім земна.

Я використовую філософію замість ліків. Для самоналагодження і реконструкції. У цей буремний час бродіння і всезагальної смути, коли політика, гасла натовпу і маскультура стають поперек горла (а щоб продовжувати сублімувати свою перевиснажену сексуальну енергію, не вистачає фантазії), ковток чистого розуму замінює найсильніший антибіотик. Він, себто чистий розум, виводить з організму всяку заразу, і ти знову, як в старі добрі часи, починаєш страждати над істиною, метою і власною конечністю.

І от до філософії, а радше до однієї з її історій.

Ніколи не читала печальнішої.

Сповідальна автобіографія в стилі Боккаччо. З трагічним любовним конфліктом в стилі Шекспіра. Історія про те, як стають справжніми філософами.

Отже. Глуха і темна середньовічна Франція (як я це собі буквально уявляю). Початок дванадцятого століття. До Боккаччо ще майже три століття, до Шекспіра — чотири. У середовищі схоластики і богословської догматики з’являється гордий і зухвалий розум П’єра Абеляра — «Сократа Галії, Платона Заходу, Аристотеля своєї епохи, трубадура філософії і мандрівного лицаря діалектики». У 20 років він перемагає у диспутах своїх вчителів, читає блискучі лекції з філософії і теології, пише парадоксальні єретичні трактати, втікає від церковного переслідування, набуває собі одержимих фанатиків і злісних ідейних ворогів. «Не вірю, аби розуміти, а розумію, аби вірити» — це його фраза. Він олюднює Ісуса Христа і дозволяє собі раціонально-критично коментувати Біблію. Він був одним з перших, хто заклав дидактичні основи університетської науки.

Це вже історія, але ще не філософія. У 38 років Абеляр «зводить» одну зі своїх юних цнотливих учениць — Елоїзу, і робить це страшенно нахабно — просто під носом у її люблячого, дбайливого дядька. Той до кінця був переконаний, що небога сумлінно і ревно штудіює твердий граніт Божого слова. Відчуваєте запах «Декамерона»? «...Над розгорнутими книжками більше слів приходило про любощі, аніж про науку, більше поцілунків було, аніж учених сентенцій; радше тяглася рука до груденят, аніж до книжки, частіше наші очі повертали назустріч одні одним у коханні, аніж схилялися над письменами в читанні».

Коли Елоїза завагітніла, Абеляр таємно вивозить її до себе на батьківщину і вже там, так само таємно, з нею одружується. Елоїза народжує сина, названого Астролябієм. Щоб надалі могти продовжувати духовну кар’єру, Абеляр не розголошує факт одруження, поселяє Елоїзу в монастир Арджантей і цим накликає на себе ще більший гнів без того обдуреного дядька. Кривава помста не примусила себе довго чекати. Підкупивши прислугу, дядько разом з кількома своїми так само обдуреними родичами прокрадається вночі до покоїв Абеляра і каструє його.

Ось де починається філософія. Абеляр і Елоїза у різних монастирях приймають постриг і, ймовірно, з того часу більше ніколи не бачаться.

Абеляр розуміє кастрацію як Божу кару за сороміцьке минуле, як Божу милостиню, як знак, що навернув його з облудного шляху тілесного задоволення на стезю духовного пізнання. Він знову кидається у бурхливий вир релігійної науки і досягає в ній ще більшого успіху і досконалості. Далі йде вже зовсім типовий алгоритм подій: на синодальному зібранні Абелярову «Теологію» засуджують як єретичну, і Абеляр під страхом вже іншої, земної, кари змушений привселюдно її спалити. Кастрований вдруге, він продовжує викладати, марно добивається папської милості, а потім з гіркотою і наріканням на заздрісників, з мазохістичним самомилуванням власних трагедій пише «Історію моїх страждань» (назву текстові симптоматично дав ще один італійський «відродженець» Петрарка). Хоча, може, симпатичнішою була би назва «Історія моїх кастрацій».

Помер Абеляр у всезагальному забутті серед сакрального монастирського усамітнення на 63 році свого середньовічного життя.

Далі — не про філософію, тобто любов до мудрості, а про любов земну, тобто про Елоїзу.

Прийнявши постриг у 19 років, вона на все життя нареклась вірною черницею Абеляра. Стати філософом у неї не було жодних шансів, адже хтиве тіло залишалось і мучило. Та й, можливо, хтось з них двох все-таки мусив кохати заради історії. Тому Елоїза своє наступне довге-довге чернецтво пише довгі-довгі пристрасні листи коханому, тамуючи пожадання плоті у нічній келійній тиші дитячим-дитячим гріхом. Абеляр відповідає на листи неохоче, в дусі занудного духовного пастиря-дидакта. Виходить прецікавий діалог сексуальних сублімацій. Діалог жінки і чоловіка, повії і євнуха, філософії і статевого життя, високого і низького (де високе і де низьке — справа уподобань).

Елоїза: «Куди не обернуся — всюди стоять перед очима зваби любосних розкошувань, і навіть уві сні вони діймають мене видіннями. Посеред самих урочистостей меси, коли молитва має бути найчистішою, марива сороміцьких розкошей так полонять геть усю мою бідну душу, що вже більше віддаюся тим гидотам, аніж молитві. Хоч я й мусила б стогнати від жалю про те, що скоїла, та натомість зітхаю від жалю за тим, що втратила. В моїй душі закарбувалось не тільки те, що ми робили, але й де, і коли ми це робили»;

Абеляр: «Благаю, стримайся від такої мови і вгамуй свої ремствування, бо вони ой як далекі від глибинної суті любові».

Елоїза пережила Абеляра на 22 роки. Її тіло поховали разом з ним. Подейкують, що коли відкрили труну, Абеляр, точніше — його скелет, простяг руки їй назустріч.

Я ніколи не читала печальнішої і повчальнішої історії.

Дівчатка, ви можете любити філософію, але боронь вас Боже любити філософів.

Хтивий первісний інстинкте влади, бачиш, що «зводити» тендітну і освічену українську демократію — гріх? Якщо філософія — це любов до мудрості, то політика — це любов до влади і грошей.

Політики, будьте обережні у своєму любовному облудництві, бо ще постаєте філософами.

Абеляр П. Історія моїх страждань. Листування Абеляра й Елоїзи (Переклав з латинської Р.Паранько. — Львів.: Літопис, 2004. — 136 с.)

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво