Що ви творите? - Культура - dt.ua

Що ви творите?

23 грудня, 2011, 13:57 Роздрукувати Випуск №47, 23 грудня-29 грудня

«Найвпливовіші» у 2011 (культурному) році: спроба рейтингу.

© dolores-geiz.blogspot.com

Абсолютно умовний і абсолютно відносний! Такі особливості передноворічного «рейтингу впливовості» тих або інших культурних персонажів... Чиї дії (чи бездіяльність?) безпосередньо позначалися на «прекрасному» пейзажі творчого життя нашої країни.

Під «прекрасним» (уточнюю) слід розуміти спектр явищ культури (власне), а також фрагментарно культури масової (куди без неї?).

«Найвпливовіший» художник, оцінений у 2011-му не тільки нашою Жмеринкою, а й «їхнім» Нью-Йорком.

«Найвпливовіший» письменник, який годує читача не балачками, а рекордними тиражами…

Хто вони?

Спочатку ця рейтингова затія мною замишлялася як «спільний», вибачте, «проект» із активною соціальною мережею Face­book. Хай, думав, колективний демократичний розум (із освіченої френд-стрічки) напружить звивини — і об’єктивно вичленує бодай кількох героїв поточних днів нашого життя...

Гуманітарний задум зазнав ганебного краху! І практично всі запропоновані народом кандидатури довелося відкинути — як непотрібні або неадекватні!

Сердючка? Жартуєте? На­дво­рі не 2001-й, а на десять років «старший».

Поплавський? А цей куди? Ще шість років тому він на Святому письмі поклявся: «Піду з мистецтва!». І тепер, мабуть, замість нього в телевізорі корчиться клонований фантом або най­нятий «кульком» артист Безруков у відповідній гумовій масці.

Все це — «герої вчорашніх днів».

А тим часом і 2011-й, що минає, наповнений судовими трилерами і протестними серіалами, виявився місцями «врожайним» на прекрасне. Щось цвіло. І десь колосилося.

Небідний художник

Живописець, котрий всерйоз вплинув нинішнього року на мафіозні розклади української арт-тусовки, — 65-річний Анатолій КРИВОЛАП.

Анатолій Криволап

Тихий, скромний, талановитий (у певних колах відомий) чоловік жив «відлюдником» — у провінційній глушині під Яготи­ном Київської області. Інколи примовляв: «Картини — це товар, який псується не швидко…»

Доти тихо творив, доки його товар — картину «Степ» — не продали на престижному аукціоні в Нью-Йорку за рекордну суму. За 98 500 «зелених». (При стартовій ціні 30 тисяч.)

Тоді ж і виявилося: «Степ» Криволапа — найдорожчий витвір сучасного українського мистецтва в усьому світі.

І ось художника, котрий, за його ж власними словами, раніше «двадцять років ходив в одному пальті», тепер розривають на частини й на клаптики. Виставки, пабліситі, захоплення. «Вплив» у суспільстві й висунення на Шевченківську премію (шанси отримати — є...).

Ніби моментально (і масово) згадали: а він же й раніше «добре» малював, і «метафористом пейзажу» величався, і в основоположниках «нового українського пейзажу» числився.

Ось що означає — «оцінили за кордоном». Нью-Йорк убиває наповал.

Мода і Врода

В українському кіно «щастя» не можна запланувати. І калькуляції воно не піддається. Ось, приміром, хоча б ця дівчина... Старанно в інституті (у М.Іл­лєнка) навчалася, ТБ-муві (у В.Ряшина) знімала. На чуже «Щастя», працюючи асистентом (у С.Лозниці), не зазіхала.

Марина Врода

А потім (завдяки дружнім міжнародним зв’язкам) знайшла ресурси на короткометражку.

І починається «Крос». Із кан­нською «Золотою пальмовою гілкою» в обнімку.

Друге престижне золото Канн у 2011-му (першим колись до «фінішу» прибіг такий самий молодий режисер І.Стрембіць­кий) — на короткому українському метрі... І вже, вважай, ім’я в мистецтві. Марина ВРОДА. Перспективний режисер, гордість країни, обов’язкове згадування у всіх звітах Мінкульту в рубриці «Наші досягнення».

Цікаво, а цей «Крос» на дов­гу дистанцію?

У кожному разі, біжи, Марино, біжи... І ні на кого не озирайся.

Перший пішов

Найкращим співаком року йому бути не вперше. І «впливовим» він колись попрацював у лабіринтах парламенту.

Тільки і 2011-го у зв’язку з цим артистом знову є істотний інформпривід.

Святослав Вакарчук

Святослав ВАКАРЧУК — перший серед вітчизняних виконавців — дав у 2011-му пряму он-лайн-трансляцію свого завжди енергійного концерту на YouTube. І зібрав одним махом чудову аудиторію — близько ста тисяч шанувальників.

Вікно в «павутину», так би мовити, «прорубане».

Співак супергерой, «людина-павук» — постав у всеозброєнні чоловічої зрілості та музичної майстерності.

Цікаво, хто наступний (із віт­чизняних шоудіячів) услід за Вакарчуком ризикне повторити такий «подвиг Геракла» — і чи багато роззяв затягне цим у свої сіті?

Впливового Святослава тим часом моя підсвідомість сканує у зв’язку не тільки з технологічним проривом, а й із поточними суспільно-політичними явищами. Були ж часи, всі пам’ятають, коли саме він задавав тон у соціумі ще й своїми громадянськими «нотами».

Але «та» пісенька, мабуть, проспівана.

А процес загальної соціальної асиміляції з цинічною єзуїтсь­кою нашою дійсністю, очевидно, примушує і таких, як цей, колись молодих та завзятих, завбачливо зливатися із заданим українсь­ким «контекстом»... І потому, скажемо, переможно підкорювати підмостки Кремля. І дедалі частіше (гучніше) віщати в інтерв’ю про те, як легко співається йому у ванній під теплим душем...

Веселі, брате, часи настали?

Село і Люко

Останній у часі роман Люко Дашвар — «Биті є. Макар» — виданий 2011-го феноменальним для поточної економічної кризи тиражем. Близько 50 тисяч. І чарівна Ірина Чернова, яка творить під тривожним космічним псевдонімом (неначе вона героїня «Зоряних воєн», а не колишня журналістка з Херсона), знову опинилася в чартах впливових книжників-рекордсменів. Серед тих, кому з дзвіниці комунізму наплювати на міжусобиці в Спілці письменників, оскільки її годують не членські внески, а видані томи.

Люко Дашвар

Літературні сноби Люко недолюблюють. Кажуть — «Село...» (Хоча останній її роман — про місто Київ, лігвище змієве.) На чужі елітарні городи (на кшталт Матіос і Забужко) Дашвар, втім, не залазить, бо в неї своя «ділянка».

І книжки цієї Люко я розглядаю крізь «призму» дієвої популяризації української мови: помірно якісною сучасною белет­ристикою.

Кому від цього зле? Якщо книжки нарозхват. Якщо за їх «мотивами» можна навіть сучасне кіно знімати. І хай видадуть свої малолітражні терзання деякі наші «прогресивні» скиглії — причому стотисячними тиражами... А потім продадуть... А потім і поговоримо.

Фабрикант мрій

Найуспішнішим, а відповідно — і найвпливовішим телеменеджером року знову виявився Володимир Бородянський (СТБ). За комерційною аудиторією його канал у 2011-му утримує гегемонічний вплив на злегка культурні народні маси, по ходу маневрів посягаючи на святе — на традиційну першість «Інтера».

Володимир Бородянський

Асортимент розважальних різносолів на СТБ розширений помітно і неймовірно. До танцівників на паркеті і співаків у тернику («Х-Фактор») підгребли — сексу спраглі («Холостяк») і тілесами обтяжені («Зважені та щасливі»). І знову — успіх. Але й на цьому, на досягнутому, закулісний володар народних небезпечних інстинктів (пан Бородянсь­кий) не має наміру зупинятися. І незабаром (очевидно, спільно з МВС?) запускає всенародне соціальне шоу — про вагітних 16-літніх... Внаслідок якого, мабуть, і будуть публічно виявлені українські педофіли, що посягнули на неповнолітніх дів­чаток.

Фігаро тут

Доки вся країна в режимі реального часу пригнічено від­стежує в новинах (і в ток-шоу) головний не художній есхатологічний серіал-трилер — «Тебе посодють, а ти не кради!», — тоді ж на «Інтері», на головному телеканалі країни, випускають і найуспішнішу телекомедію року... «Сватів» (№ 5), відповідно.

Володимир Зеленський

І саме це телекіно побило у 2011-му всі допустимі рейтинги — частка за 30%.

…І саме продюсер цього проекту — мій давній улюбленець і всюдисущий телеФігаро Воло­димир ЗЕЛЕНСЬКИЙ — знову вибився в люди... З 2011-го він сміливо може вважатися на ринку не тільки «монополістом гумору», а й найбільшим тримачем акцій у кінобізнесі.

Що ж стосується всіх цих їхніх спірних «жартів на злобу», то я так скажу... (цього разу на захист героя)... Поганий далебі не «пересмішник», який плоско або ницо (а інколи — навіть добиваючи «лежачого»...) часом куражиться за рамками жанру... А дурний і ганебно ниций саме той, хто на це ведеться — сміється... Маловідома картина олією від художника Босха — «Утробний сміх політиків і нуворишів у
БК «Україна» в стабільному 2011-му» — на мій погляд, найактуальніший вітчизняний арт-проект року, що минає, поза пінчуківсь­кою галереєю.

Танцюють усі

Владна вертикаль у своєму нестримному зміцненні спочатку перелякала місцевих естетів очікуваними «художніми» орієнтирами. Прогнозували одну орієнтацію — «шансон». А репертуар виявився багатшим.

Вадим Писарєв

Втіленням донецької мрії про недосяжність внутрішньої й тілесної гармонії (для «наших», правда, нічого «недосяжного» немає...) може слугувати теперішнє повально демонстративне державне захоплення... балетом...

Піар-зведення про розмах балетних форумів з участю впливових політичних осіб вражають. Чудовий танцюрист і хореограф із Донецька Вадим ПИСАРЄВ і раніше був у своїй справі (і в своє­му регіоні) найвпливовішою людиною, тепер за повною програмою став символом державних естетичних мріянь...

Спочатку говорили про його передислокацію в столицю — керувати Національною оперою.

Потім говорили, що «місцеві» не відпустили: «Ми й так стільки в нього вклали!»

Зіркою київського балету, втім, стає талановитий син Писарєва...

А «танці з зірками» — тривають: чуючи, звідки вітер віє, Мінкульт миттєво виписує нового начальника для київського балету — з самого Санкт-Петер­бурга...

Хай уже краще «танцюють». Тим більше що цим ніщо не заважає...

Світлокнижник

Іван Малкович

За аналогією з «чорнокнижником». Видавець Іван МАЛКО­ВИЧ пропагує виключно світлі книжки. Дитячі, чарівні, з прек­расними ілюстраціями Владис­лава Єрка. Зважаючи на все, поліграфічні шедеври Мал­ковича активно споживають і важливі люди з високих пагорбів?

У кожному разі, саме цей пан видавець і виявився «найвпливовішою» культурною жертвою року... Бо на його захист (у зв’язку зі спробою рейдерського захоплення приміщення видавництва) дружними лавами стали перші владні особи. Клюєв, Герман, інші. Ніколи раніше підлі культурні рейдери не отримували такої впевненої урядової відсічі.

 

 

Жіноча проза

Офіційна дата виходу у світ роману Ліни КОСТЕНКО «Записки українського самашедшого» — 17 грудня 2010 року (перший наклад — десять тисяч).

Та тільки з початку 2011-го починається, без перебільшення, істерія навколо цієї книжки (міксу з художньої прози, щоденників, публіцистики).

Ліна Костенко. Фото Іван-Любиш Кірдей

Ліна Васи­лівна вирушає у всеукраїнський тур із презента­цією. І кожен її вихід на сцену — чи то в Києві, чи то в Харкові — супроводжується народною екзальтацією і захопленням: до неї тягнуть руки, як до Богородиці.

Навіть скандал у Львові (критика книжки, а потім і відмова Костенко там виступати) пішов видавничому проекту І.Мал­ковича на користь. Грізний і величний жест Костенко був жестом сповненої власної гідності античної богині, яка зирить на кублення «землян» суворо й поблажливо.

Зрештою, запит суспільства на пророка, на месію, якщо хочете — на сильну жінку — так уже склалися історичні обставини — Ліна Василівна частково реалізувала. І чи варто повторювати, що серед адекватної частини нашого освіченого соціуму Костенко — справді одна з найвпливовіших персон?

Леді та «Арсенал»

Нікому не відомо, як саме В.Ющенко «художньо керував» своїм дітищем —«Мистецьким Арсеналом» у 2011-му… Зате очевидно, що цей арт-майданчик став представницьким і дуже впливовим в Україні — особливо року, який минає.

Наталя Заболотна

Реалізації давнього принципу «мистецтво — в маси!» впевнено сприяє масштаб виставкової площі, яку активний директор «Арсеналу» Наталя ЗАБОЛОТНА освоює впевнено й креативно. «Хто за нею, такий пробивний, стоїть, і хто їй сприяє?» Я не знаю. Проте міжнародні й українські проекти змінюють один одного, не встигаєш відстежувати.

Навесні 2012-го тут-таки очікується міжнародна сенсація — бієнале в «Арсеналі».

Сезон прем’єр

Автор колоритного неологізму «кровосісі» (який збагатив розділи «неології»), прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ, цього разу проходить у числі героїв року не в розділі «мовознавство»... А в галузях — театр, кіно. Останньому за сприяння Азарова у 2011-му з держбюджету виділено рекордні 120 мільйонів гривень.

Микола Азаров

Давно такої розкоші не бачили. І досі мучать сумніви — чи буде з цього користь? Чи дійшли ці гроші до «адресатів»? І як скоро вони ними скористаються на творчі потреби?

Що стосується театру — теж прем’єрський рекорд. Усього за кілька місяців (за особистим розпорядженням Азарова) було добудовано і практично здано в експлуатацію нову театральну будівлю в центрі столиці (для франківців). Нагадаю, що попередники-кабмінівці «морозили» цей довгобуд приблизно чверть століття. А тут... прем’єр сказав — прем’єр зробив.

Скрипаль під «дахом»

Настороженість і скепсис, із якими спочатку зустрічали культ­кола нового міністра Михайла Кулиняка, останнім часом ніби вичерпалися. Стало зрозуміло: цей працює «тихою сапою». Публічних дурниць (на відміну від попередника, що публічно лаяв «собачу мову») не говорить.

Михайло Кулиняк

«Людиною Герман», як припускали, начебто не є, оскільки веде якусь свою індивідуальну партію...

У стислі терміни «угіддя» його Мінкульту помітно обросли новими заповідниками, старими комітетами, численними відгалуженнями, важливими спорудами.

«Усе — в дім!»

Про рівень впливовості нинішнього «царства Кулиняка» свідчить і успішне просування ним вочевидь спірних законопроектів — «Про гастрольну діяльність», зокрема.

Добрі язики кажуть, буцім запорука такої впливової активності — у близькому доступі до президента. Буцім на дозвіллі вони разом навіть у теніс грають...

...Ну і доки між ними літає веселий тенісний м’ячик, гравці не один раз згадають давно перевірений часом крик: «Культура гине!».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво