САГА ПРО КІНСБРУНЕРІВ - Культура - dt.ua

САГА ПРО КІНСБРУНЕРІВ

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Є час сіяти, і є час жати, розкидати каміння і збирати його, брати чуже і повертати назад. Є час наці...

Особова справа чернівецького адвоката Менделя Кінсбрунера — власника будинку на вул. О.Кобилянської, 19, заведена в квестурі поліції у 1935 році, куди пан Мендель звернувся з проханням видати йому закордонний паспорт для поїздки до Відня
Особова справа чернівецького адвоката Менделя Кінсбрунера — власника будинку на вул. О.Кобилянської, 19, заведена в квестурі поліції у 1935 році, куди пан Мендель звернувся з проханням видати йому закордонний паспорт для поїздки до Відня

Є час сіяти, і є час жати, розкидати каміння і збирати його, брати чуже і повертати назад. Є час націоналізації, а є — реприватизації, коли те, що було забране у громадян державою, знову повертається у їхню законну приватну власність.

Дірка від праотчого маєтку

Скидається на те, що денаціоналізація державного майна і перехід його до рук колишніх господарів або, що набагато реальніше, їхніх законних спадкоємців для нас лише питання часу. Принаймні жодна з країн колишнього соціалістичного табору, яка офіційно стала членом Європейського Союзу, не змогла обминути цього справедливого, та водночас надзвичайно болючого процесу. Ми теж ніби рухаємося у напрямку ЄС і, якщо вірити нашим можновладцям, будемо там років через сім-вісім з усіма наслідками, які звідси випливають.

Поки що ми про ті наслідки навіть не замислюємось. А ось Румунія, схоже, думала про них ще у 1940 р., коли навіть без натяку на якийсь спротив віддала СРСР Чернівці, що входили до Румунського королівства, згідно з таємним німецько-радянським договором, відомим як пакт Молотова—Ріббентропа. Того бурхливого червня примарії, органи румунської влади на Буковині, працювали день і ніч, видаючи підданим королівства усі можливі документи про їхнє громадянство, соціальний статус, приватну власність тощо. Мешканці Чернівців, утікаючи від радянських військ, кидали весь пожиток, але документи пакували неодмінно, бо розуміли: будинок із собою не забереш, а от повернути його перегодом цілком можливо. Свідомість європейця, як і європейське законодавство, завжди базувалися (і продовжують базуватися) на повазі до приватної власності і на постулаті про її недоторканність.

Втім, нащадкам поважних чернівецьких адвокатів братів Хайма та Менделя Кінсбрунерів, власників будинку на вул. Янку Флондора, 19, яка нині носить ім’я Ольги Кобилянської, вже не допоможуть жодні документи. Вони можуть отримати хіба що дірку від прадідівського маєтку, який, як усім відомо, місяць тому завалився посеред білого дня з гуркотом і людськими жертвами, так досі і незрозуміло, з чиєї вини. А якби вцілів, хтозна, яка б на нього чекала доля з нашим вступом у ЄС. Можливо, така ж, яка спіткала колишні приватні маєтки у країнах Прибалтики, Чехії, Словаччини та інших державах з соціалістичним минулим, де ті будинки поверталися їхнім власникам. До слова, вражаюча деталь: якраз напередодні трагічного завалу на вул.О.Кобилянської у Чернівецький обласний архів надійшов запит з Іноземної юридичної колегії з проханням надати архівні дані про Менделя Кінсбрунера, який чимало років тому почив десь у Відні, залишивши по собі нерухоме майно, і тепер ось розшукуються його спадкоємці. З огляду на цей документ, трагедія із заваленим будинком постає у моторошно-містичному освітленні, ніби це розбуджений колегами-юристами дух адвоката Кінсбрунера помстився тим, хто, по суті, колись по-злодійському привласнив його чесно придбаний будинок. У сороковому році пан Мендель від нової радянської влади нікуди втікати не збирався, пережив націоналізацію свого будинку, оціненого комісією Чернівецького обласного виконавчого комітету у 3,5 мільйона румунських леїв, і поїхав з рідних Чернівців, певно, вже з другою хвилею румунської еміграції. Сюжет, достойний епічної форми сучасної саги із сумним епілогом.

Книга сумних перемін

Усе нерухоме майно на Буковині, зокрема у Чернівцях, було націоналізовано мало не в один день, і як мовиться, гамузом. У Чернівецькому обласному архіві зберігся неоціненний історичний документ тієї епохи — товстенна книга обліку націоналізованих будинків. Тодішній голова облвиконкому на прізвище Коліков (ім’я не зазначене) і секретар Кожухов своїми підписами засвідчили, що далеко не всі чернівецькі будинки держава забрала у свою безмежну власність — деякі лишалися за господарями. При націоналізації записували всі відомості про будинок: скільки кімнат, яка площа, ціна, ім’я власника, хто він за фахом і національністю, виїхав чи залишився на місці. А залишилося досить багато — у кожного другого будинку був власник.

Теперішня громадянка Румунії пані Марія А. народилася і виросла на Калічанці, у передмісті Чернівців, в одному з таких будинків, націоналізованих радянською владою перед самою війною. Її батько Іоанн Д. ще в румунській примарії встиг оформити заповіт відповідно до якого, родовий маєток переходив у спадщину доньці. Минулого тижня пані Марія звернулася із заявою на ім’я голови Чернівецької міськради з проханням повернути їй батьківське майно. До заяви додала ксерокопії найрізноманітніших документів доби Румунського королівства про той будинок та його колишніх власників з гербовими печатками і розлогими підписами.

— Ці документи не мають ніякої юридичної сили, — сказав начальник юридичного відділу міськради Олександр Шиба. — За чинними законодавством нашої країни, націоналізоване майно, в тому числі і вилучені будівлі, не підлягають поверненню. А це означає, що іноземні громадяни, хоч би які документи у них були на руках чи десь в архівах, не мають права претендувати на власність Української держави.

— А якщо зі вступом до ЄС ми змушені будемо прийняти закон про денаціоналізацію?

—Тоді й діятимемо відповідно до того закону, хоча мені такий перебіг подій видається нереальним. Однак у кожному разі, на моє глибоке переконання, сьогоднішнім чернівчанам — власникам чи винаймачам квартир і будинків старого фонду міста — не варто хвилюватися з приводу можливої денаціоналізації державної власності. Бо закон, який регулює правові взаємини в житлово-комунальній сфері, завжди на боці добросовісного набувача майна — є такий юридичний термін. Тобто якщо хтось на законних підставах придбав те чи те житло, він залишається його господарем за будь-яких умов.

— Чи передбачає наше законодавство компенсацію іноземним громадянам, приміром, колишнім мешканцям Чернівців, за вилучену у них під час націоналізації 1940 року власність?

— Однозначно — ні. Грошова компенсація передбачена лише громадянам України — жертвам політичних репресій. І тут, між іншим, теж є проблеми.

Дві пари колготок за дім і стодолу

— Ще багатьом буковинцям у пам’ятку ті страшні часи, коли цілим родинам ставили тавро політичних злочинців і відправляли товарняками в сибірську тайгу, — продовжує розмову Олександр Михайлович. — Люди гинули, втрачали одне одного, що вже там, здавалося б, жалкувати за майном. І все ж, природно, ті, хто повертався із заслання, або їхні нащадки хотіли отримати назад свою колишню власність. У 91-му році було прийнято Закон України про реабілітацію жертв політичних репресій, а у 93-му з’явилася постанова Кабінету міністрів про порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, в якій було розписано механізм видачі тієї компенсації і методики її обрахування в грошовому еквіваленті. Не знаю, свідомо приймали саме такий механізм і таку методику чи не свідомо, але в результаті вийшло так, що люди отримували за втрачене майно жалюгідний мізер.

— Саме майно не поверталося?

— Передбачається за нього тільки грошова компенсація. Пік заяв від чернівчан, які зазнали політичних репресій, в комісію з питань реабілітації при міськвиконкомі припав на часи страшної інфляції, яка буквально на очах з’їдала навіть ті невеличкі компенсаційні суми, які нараховувались. Люди були страшенно обурені, а хвилю того незадоволення довелося прийняти на себе нам, органам місцевої влади, хоча ми діяли лише за буквою закону. Хочу цим сказати, що прийняти хороший закон — це одне, але й не менш важливо розробити і запровадити справедливий механізм його реалізації.

Отож, якби покійний власник зруйнованого будинку на вулиці О.Кобилянської пан Кінсбрунер не виїхав вчасно з Чернівців, а став жертвою сталінських репресій, за свій будинок, оцінений при націоналізації у неймовірно велику суму — 3,5 мільйона леїв, сьогодні він міг би отримати компенсацію не вищу, ніж 65 мінімальних зарплат, тобто якихось 7 тисяч гривень.

Трохи більше пощастило в цьому плані тим колишнім чернівчанам, які емігрували в 40-х роках до Румунії. Хоча теж із великим запізненням, але румунський уряд сьогодні компенсує їм майнові втрати півстолітньої давності. Компенсація теж не сказати, щоб дуже вже велика, але з нашою її не порівняти.

У зв’язку з цим у Чернівецькому обласному архіві, як жартують його працівники, настав «румунський» період. А років вісім тому був «польський» — Польща, згідно з правилами великої міжнародної офіри, видавала компенсацію за втрачене поляками у вирах світових воєн ХХ століття майно.

— Звернень від громадян Румунії не дуже багато, але роботи нашим працівникам вистачає, — розповідає директор архіву Людмила Анохіна. — Ми не маємо права відмовити комусь у видачі архівних документів. Два роки тому з цього приводу навіть вийшов спеціальний указ президента відповідно до якого, громадяни України, іноземці і навіть особи без громадянства можуть отримати в архівах довідку, яка офіційно підтверджує той факт, що вони, члени їхніх родин або їхні предки володіли землею, іншим рухомим і нерухомим майном. Звичайно, якщо ті довідки в нашому архіві збереглися. Війна знищила мільйони людей, що вже казати про папери.

Привид реституції блукає Чернівцями

Але збереглося багато чого. Тим більше що і в Австрійській імперії, і в Румунському королівстві вміли робити справжні документи — цупкий гарний папір, чорнило, яке не змивається враз водою. Однак, безперечно, у першу чергу дякувати за збережені архівні фонди треба працівникам обласного архіву. (Це тема окремої розмови). Бо хтозна, в якому аспекті і з якої нагоди ще знадобиться все те архівне багатство. Цілком може статися, що проблема денаціоналізації майна видаватиметься не такою вже й великою та страшною на тлі інших проблем. Адже саме на Буковині, в Чернівцях зокрема, радянська держава забирала у свою власність будівлі, які належали місцевим приватним господарям, керуючись постановами раднаркомів, які, у свою чергу, так чи інакше базувалися на таємному і ганебному пакті Молотова–Ріббентропа. І хоча всі історики і юристи, з якими довелося розмовляти, готуючи цей матеріал, одностайно запевняють, що, з одного боку, Україна не є прямою правонаступницею СССР, а з другого — у врегулюванні складних міжнародних питань вирішальну роль відіграють Паризькі мирні угоди 1947 року та Гельсінкські угоди 1972-го, все ж, схоже, привид реституції блукає Чернівцями.

До речі, про привиди. Після 40-го року вони стали головними героями чернівецького міського фольклору. Страшилки про фантоми колишніх господарів розкішних особняків, які приходять місячними ночами до своїх родових маєтків, й досі передаються з вуст в уста «новими чернівчанами». Отож, щось тривожить колективну свідомість: або відчуття провини за заподіяне в минулому зло власникам тих маєтків (хтось його робив мимоволі, а хтось — і цілком свідомо), або передчуття реальних подій у майбутньому, пов’язаних із колись націоналізованим майном. Швидше за все, і те, і те водночас.

P.S. Авторка щиро вдячна працівникам Чернівецького обласного архіву — його директору Людмилі Степанівні Анохіній та архівісту Лідії Дмитрівні Гуцкал — за доброзичливе сприяння в підготовці цієї статті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво