РЯТУЙ, БОЖЕ, ВІД «ДЕРЖПІДТРИМКИ»

Поділитися
Вереснева Московська міжнародна книжкова виставка-ярмарок — головна подія російськомовного книгобізнесу...

Вереснева Московська міжнародна книжкова виставка-ярмарок — головна подія російськомовного книгобізнесу. Спеціально до неї видавці готують новинки, на котрі роблять річні бестселерні ставки. Просто з друкарень, оминаючи книгарні, сюди завозять нову Марініну і нового Пєлєвіна, нового Поттера та нового Павича, нового Путіна і нового Горбачова. На цей мед злітаються торговці не лише з неосяжних російських просторів, а й з Балтії та Казахстану, з окупованої російською книжкою Білорусі і, ясна річ, з так само колонізованої московсько-петербурзькими видавцями України (директор нашої Книжкової палати Микола Сенченко цілком слушно назвав Україну найбільшим регіоном російського книжкового ринку). Їдуть купувати оптом і вроздріб (для київської «Петрівки», наприклад). Закордонні видавці їдуть продавати і набувати літературних прав, аналітики — по досвід сучасних технологій книжкового бізнесу. І всі їдуть дихнути солодким повітрям успіху.

А цей 14-й Московський ярмарок просто-таки випромінював енергію успіху. Один із трьох сучасних китів російського книгобізнесу — видавництво «ЭКСМО» святкувало своє десятиріччя:
55 мільйонів книжок упродовж останнього року (кожна сьома російська книжка — їхня); 300 регулярно поповнюваних книжкових серій, 2500 назв річно. Десятий рік від народження святкувала й «ОЛМА-пресс»: щомісяця 200 книжок загальним накладом 2,5 мільйона примірників; до десятка нових (!) книжок щодня (!) подовжують понад 100 популярних серій.

Україна також відсвяткувала своє десятиріччя. І в Державному комітеті інформаційної політики резонно вирішили виставити у Москві ювілейний Національний книжковий стенд. Бо ж виставити таки є що, хоча розмах, м’яко кажучи, не той: торік найбільше назв книжок з’явилося (якщо не брати продуцентів навчальної літератури) у харківському «Фоліо» — 242. Більшість же відомих українських видавництв випускають за рік книжок менше, ніж «ОЛМА-пресс» за тиждень.

Проте українських книжників традиційно чекають у Москві за принципом «мал золотнік, да дорог». Перед Іваном Драчем як керівником Держінформполітики, стояло, вочевидь, завдання подати цей «золотнік» у повному піарі, та ще й спробувати продати його відблиск — ліцензії на авторські права вартих того видань. Одне слово, спробувати просунути вітчизняний інтелект на сусідній ринок. Завдання з обов’язкового катехізису будь-якої держустанови центрального рівня.

Теорія і практика на наших теренах традиційно не збігаються. Та коли аж так — виникає підозра у відсутності теорії. Справді було бажання репрезентувати цвіт українського книгарства останнього року? І — без цілком конкурентного з росіянами гуманітарного доробку «Основ», «Духа і Літери», «Ї»? Без культурологічних подій «Критики», «Літопису» і «Гелікону»? Без туристично-краєзнавчих перлинок «Амадея», «Центру Європи», «Кия»? Без модерної літератури від «Лілеї НВ», «Класики», «Кальварії»? Гаразд, пекеджинґові проекти харківських «Фоліо» та «Ока» красуються на стендах «ЭКСМО», «АСТ» і ростовського «Феникса», — але ж пекеджинґ (якісне видання книжки на замовлення видавництва-монстра) завжди є національним надбанням. Це — також книжкова Україна, причому з найкращих.

Можливо, в Держінформполітики просто не знають сучасного асортименту? Але ж при комітеті існує Кабінет сигнального примірника, куди видавці зобов’язані надсилати — безкоштовно — примірник кожної новинки. Постає запитання: чи направду видавці мусять їх надсилати, коли ці книжки використовують не для аналітики і їх промоції, а як презенти-візитівки комітетського керівництва?

Під час Московського ярмарку в Українському культурному центрі Держінформ влаштував зустріч української діаспори в Росії з українськими видавцями—учасниками виставки. Ольга Жирякова, завідувачка структурного підрозділу Держінформу, якій віддали «на відкуп» Москву, повідомила, що взяти участь у колективному стенді України зголосилися сім видавництв, а ще вісім просто передали свої книжки на стенд. Ну, з приватними видавцями зрозуміло: знаючи «професійний рівень» команди пані Жирякової, вони категорично відмовляються від такого роду державних «послуг» — аби не зганьбитися перед іноземними колегами. Не повертатимемося й до розбазареного фонду Кабінету сигнального примірника, — але ж у функційному підпорядкуванні комітету перебувають два з половиною десятки державних видавництв плюс друкарні, що їхні книжки тиражують. І в їхньому новітньому репертуарі є варті уваги росіян книжки, — де вони?

На Московському ярмарку стояв окремий досить відвідуваний стенд — «Издательские программы Правительства Москвы». Приблизно удвічі менше книжок, ніж у нас, але сенсово-поліграфічна якість кожної — чи не на порядок вища. Цікаво, а чому Держінформ не виокремив на своєму стенді власну Програму підтримки соціально-значущих видань? Може, соромиться? Бо в Україні навіть книжкові аналітики не ознайомлені з повним списком «підтриманих» державою книжкових проектів, з відхиленими пропозиціями, з проплаченими кошторисами, зі складом тендерної комісії. В Росії усе це — обов’язкова для публікації в державних газетах інформація. А тендерні комісії складаються з всеросійськовідомих непідкупно чесних імен. Там поява на державні кошти такого художнього несмаку й дизайнерського непотребу, як фотоальбом «Чорнобиль — поруч» (К.: Дніпро. 2000), просто неможливий.

Тепер про піар. Кожен із шести днів Московського ярмарку — це був чи не в буквальному сенсі зорепад. Водночас на різних стендах ставили свої автографи на новинках Андрєй Вознєсєнскій і Фазіль Іскандер, «фішка» модерної літератури Павєл Крусанов і Алєксандра Марініна (через неміряний потік її прихильників організатори змушені були перекрити рух на цілому виставковому «кварталі»), Лєв Лєщенко та Владімір Вінокур, міністр закордонних справ Сергій Іванов та генерал Чеченської війни Гєннадій Трошев, одесит Роман Карцев та харків’янин Борис Хігір. Видавництво «Азбука» спромоглося навіть «виписати» собі на стенд письменника №1 світової літератури — Милорада Павича.

А що ж на нашому стенді? Був Андрій Курков, за день до виставки номінований на «Букера»? Марина і Сергій Дяченки, чия нова книжка гучно анонсувалася на стенді «ЭКСМО»? Юрій Андрухович та Микола Рябчук, чиї есеї увійшли до грубезного інтернаціонального тому «Литературное расписание Европы» (М.: Радуга. 2001)? Не було ані їх, ані їхніх книжок, непооднораз виданих в Україні упродовж останнього року. Здається, нашим книжковим чиновникам навіть на думку не спало запросити до Москви Павла Загребельного, якого там знають, видають і купують.

Поляки могли привезти до Москви вартісних книжок неміряно. Але вони взяли лише кілька десятків тих, права на котрі вирішили продати. З наданням усім зацікавленим знижок у придбанні ліцензій. Зрозуміло: нормальна державна політика підтримки національної культури за кордоном. У зв’язку з цим, як читач-платник податків, вельми цікавлюся: скільки ліцензій на авторські права наших земляків-письменників та гуманітаріїв продано на Національному книжковому стенді в Москві? А за рік? А за п’ять років? То за що ж я вам, службовцям, віддаю свої кревні?

А Іван Малкович свою «Снігову королеву» продав литовцям — швидко і без руйнівної держпідтримки: видана більшим тамтешнім видавництвом, вона вже красувалася на литовському стенді і номінується тепер на кращу дитячу книжку в Литві. Оце — реальний, на дотик відчутний престиж України.

Про оформлення національного стенду України змовчу. Принаймні гарне базарне сало та вареники бодай від «Народного ресторану «Швидко» привертали би більше уваги, ніж пара ширвжитківських рушників. І це — поруч із казковим готичним, під самісіньку далеку стелю гігантського павільйону стендом «ОЛМА-пресс», спорудженим за дизайном популярного кияно-москвича Бориса Краснова. А що, з паном Красновим, імпрезам якого в Україні відкрита зелена-презелена вулиця, наші держкерівники не могли домовитися?

На відкриття Московського ярмарку прийшли російський прем’єр та голова Держдуми, мер Москви та міністр оборони (ви можете уявити пана Кузьмука на львівському форумі видавців?). Посол України в Росії помічений на виставці не був. На якому рівні в Києві мусить відбутися «розбір польотів»? Хто і як спитає за розтринькані профнепридатними держслужбовцями бюджетні гроші? І чи збирається хтось виміряти іміджеву шкоду (що автоматично веде за собою тяжкі комерційні збитки), заподіяну за шість вересневих московських днів українському книжковому бізнесу? «Простота хуже воровства», — кажуть росіяни.

Як платник податків, я не хочу утримувати своїм коштом недолугих жирякових. Як видавець, я не хочу, щоби за державні кошти ганьбили репутацію національногоо бізнесу перед іноземними партнерами. Як громадянин України, я не хочу, щоби жирякови витанцьовували «Камаринського» під святий для мене гімн.

А Ви, Іване Федоровичу Драч?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі