Розірване вітрило надії - Культура - dt.ua

Розірване вітрило надії

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Чутки про смерть сучасної української драматургії, гадаю, занадто перебільшено. Люди, котрі пишуть п’єси, в Україні є, і аж ніяк не всі їхні твори потрапляють до шухляд письмових столів...

Чутки про смерть сучасної української драматургії, гадаю, занадто перебільшено. Люди, котрі пишуть п’єси, в Україні є, і аж ніяк не всі їхні твори потрапляють до шухляд письмових столів. Декому світять вогні рампи.

Остання прем’єра Івано-Франківського українського музично-драматичного театру ім. І.Франка — вистава за п’єсою сучасного київського драматурга Тетяни Іващенко «Паросток від реальності». Це друга постановка нещодавно призначеного головного режисера театру Івана Сороки. П’єса Тетяни Іващенко, як то кажуть, на злобу дня, про наркоманію. Історіями про життя, понівечені наркотиками, рясніють сторінки газет. Відчувши актуальність теми, драматург спробувала у своїй п’єсі показати емоційний зріз сучасного життя із його негативними моментами, до яких ми, на жаль, почали звикати. Замовлені вбивства, збут наркотиків, проституція, прибутки тіньового бізнесу, нардепи з темним минулим і сьогоденням. Настав час, коли ці реалії дійсності стають предметом мистецтва. І на сцену просяться такі явища, які раніше вважалися не вартими уваги театру.

Жанр вистави так і визначено — драма-застереження. Вона починається ще до безпосередніх подій на сцені. Серед глядачів у фойє театру то тут то там з’являються дивні постаті артистів у довгих світлих плащах. На головах у цих безликих постатей — подоба шапочок, зав’язаних вузлом на маківці, тільки з прорізами для очей. Це чимось нагадує дозрілі коробочки макового цвіту. Постаті, немов стебельця маку, «хитаються» у різнобарвній юрбі глядачів. Потім вони ввірвуться під звуки дискотечних ритмів на сцену (музичне оформлення І.Сороки), і зашумить-завирує таке знайоме наше життя.

Протиставленням страшній дійсності та маяком порятунку сприймається сценографія Олексія Гавриша, котрий створює романтичний образ вистави — біле вітрило. Та можливими маршрутами вітрила, що біліє, герої вистави не скористалися. Їхня історія кохання, що почалася романтично і красиво, боляче «вкололася» і не витримала передозування наркотиків.

Режисер І.Сорока пропонує і свій, значущий емоційний образ вистави. В центрі сцени — подоба великого більярдного столу. Початок гри. Саме провидіння «розбиває» трикутник куль... Вони хаотично розлітаються у різні боки — один відразу закочується до лузи, інший падає, не втримавшись на крайці столу, третій продовжує вперто рухатися, відштовхуючись то від одного боку, то від іншого. Схоже на життя. І хто так немилосердно «б’є» наші тендітні кулі доль, що за неминучість керує нами?

На тлі таких асоціативних візуальних і емоційних сценічних образів існує напружена психологічна реальність сюжету. Молодий поет Назар (Ростислав Держипольський) підкорює своїми віршованими рядками Сніжану (Вікторія Юрців). Вона захоплена ним із палкістю першого кохання. Інша сюжетна лінія зіштовхує матір дівчини, відому журналістку Ірину Василівну (Надія Романова) з депутатом Павлом Сергійовичем (Олександр Шиманський). Ірина Сергіївна веде журналістське розслідування про нелегальне виробництво наркотиків на підприємстві депутата.

Вистава сприймається як цілісне художнє полотно, складові якого вивірено підігнані одна під одну. Вдалим є пластичне рішення (Наталя й Андрій Кирильчуки), з органічно вплетеними у драматичну дію елементами, що оживляють її сучасними ритмами, манерою руху, танцями. Акторам доводиться демонструвати пристойну фізичну підготовку — лазіння по канату, небезпечне розкачування на якому стає частиною дії, своєрідним піком емоційних станів.

Психологізм образів режисер визнає за найважливіше. Акторам удається досягати психологічної щирості й іноді вона звучить на найвищих нотах. Насамперед у сцені рішучої розмови Ірини Василівни з Петром Сергійовичем. Особливо переконливий О.Шиманський, який створює образ усемогутнього, цинічного депутата. За зовнішньою інтелігентністю бізнесмена ховається жахаюча людська сутність, і стає очевидним, наскільки актуальним є створений ним персонаж.

Якщо актор Р.Держипольський грає свого Назара несамовито, темпераментно, загалом, так, як і можна було б уявити наркомана з замашками творчої особистості, та все-таки в однозначно знайденому ключі, В.Юрців у ролі Сніжани показує образ у розвитку. З милої, чистої дівчинки, засліпленої коханням, вона перетворюється на зломлену й безвольну людину. Кульмінацією психологічної кривої цього образу стає сцена, в якій дівчина йде до Наркома (Андрій Кирильчук) із проханням продати дозу для Назара, котрий корчиться в ломці. Знаючи, як подобається Сніжана Наркому, він робить це навмисне, розуміючи, що їй він точно не відмовить. Між Наркомом і Сніжаною відбувається справжній психологічний двобій.

Фінал вистави не казковий. У плані щасливого кінця. Журналістку вбито, її доньці Сніжані вже не вирватися з наркотичного полону. Розірвалися вітрила її романтичного корабля, які обіцяли подорож у щастя. У нічному клубі продовжує вирувати розгульне життя. З глядачевої зали, як то кажуть, із гущі життя, вириваються на сцену веселі, закохані юнак і дівчина... Світлими постатями виглядають вони на тлі біснуватої молоді, зловісний Карлик (Віталій Небор), із маскою замість обличчя, грає з більярдними кулями. Де та луза, в яку можна ще потрапити? А в шаленіючій юрбі чорною тінню присутньої загрози промайне той самий Нарком. І отже, перед новими героями так само постане питання вибору. Або реальність, або втеча від неї.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво