РОМАНТИЧНИЙ КЛАВІРАБЕНД ВОЛОДИМИРА ВІАРДО - Культура - dt.ua

РОМАНТИЧНИЙ КЛАВІРАБЕНД ВОЛОДИМИРА ВІАРДО

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Колонний зал ім.Лисенка Національної філармонії України потішив київських слухачів неординарним концертом...

Володимир Віардо
Володимир Віардо

Колонний зал ім.Лисенка Національної філармонії України потішив київських слухачів неординарним концертом. Уперше за довгий час шанувальники фортепіанного мистецтва мали змогу послухати у філармонічному абонементі не виступ заїжджої знаменитості з відділенням симфонічного оркестру М.Дядюри «на доважок», а повноцінний клавірабенд. До того ж за роялем був професор Володимир Віардо — лауреат міжнародних конкурсів ім. Маргарити Лонг і Жака Тібо (Франція) та Вена Клайберна (США), а програму вирізняла рідкісна нині тематична цілісність, монолітність і незаяложеність. Тому аншлаг та бурхливі овації залу цілком природні. Концерт мав справді грандіозний успіх і став однією з найяскравіших подій поточного сезону.

Отже, у програмі вечора — Чотири експромти ор.142 Франца Шуберта (1797—1828) і Вісім прелюдій Олів’є Мессіана (1908—1996). Ці твори не дуже часто звучать у філармонічних концертах. Тому поєднання їх в одній програмі — аж ніяк не випадковість, не примха гастролера, а свідчення глибоко продуманого задуму, прояв такої, на жаль, рідкісної останнім часом традиції концептуальної побудови концерту. Експромти Шуберта — початок епохи романтичного піанізму; Прелюдії Мессіана — її завершення. Таким чином, Володимир Віардо своїм виступом окреслив великий розділ історії європейської музики. Сам лише задум такого концерту ставить його у виняткове положення в київському філармонічному сезоні.

Експромти Шуберта — першого «віденського романтика» — мають досить відчутний відбиток попередньої епохи, певний відгомін бетховенських традицій. Структура тематизму, фактурні особливості, принципи розвитку в Шуберта ще дуже класицистичні; і лише в матеріалі, який будується на пісенному началі й «божественних довготах», виявляються віяння нового, романтичного століття — з домінуванням почуття над розумом, із тенденціями до демократизації й увагою до внутрішнього світу конкретної людини. Прелюдії Мессіана (ранній твір композитора) перебуває у зоні впливу піанізму Дебюссі — колористичного, поліпластового, з рафінованим нюансуванням і вишуканою педалізацією. Та й програмні назви цих мініатюр («Екстатична пісня на тлі сумного пейзажу», «Втрачені миті», «Безплотні звуки сну», «Дзвони скорботи і сльози прощання», «Відбитки в повітрі») також викликають аналогії саме з пізньоромантичним мистецтвом — імпресіоністичною творчістю Дебюссі.

Володимир Віардо підкорив зал стильністю виконання. Найтонші градації тихої звучності, детальне промальовування ліній багатошарової фактури, використання всіх колористичних можливостей рояля, глибокий, об’ємний звук, — усе це було наявне в його інтерпретаціях і підкреслювало саме романтичну ідею концерту. Експромти Шуберта були зіграні «на одному подиху», що додало опусу з рисами класичної циклічності (чотири частини з типовим для сонатно-симфонічного циклу темповим, тональним і образно-жанровим співвідношенням частин) ознак романтичної поемності. Принцип циклізації мініатюр як інакший шлях побудови великої форми романтиками, що втратили раціональну цілісність відчуття навколишнього світу, постав у Прелюдіях Мессіана, які склали друге відділення концерту.

Простота виконання романтичної музики удавана. Традиції романтичного піанізму, здавалося б, загальновідомі — і водночас оманливі. Звісно ж, тонка нить безпосередніх зв’язків і слухових вражень (що передаються від учителів до учнів і нагромаджуються в результаті досвіду) тут відчутніша, ніж, приміром, стосовно мистецтва бароко чи більш ранніх епох. Хіба багато ми знаємо про манеру виконання, скажімо, знаменитого розспіву — чи ренесансної фроттоли, античного гімну — чи ранньокласичного клавесинового рондо? Відсутність безпосередніх слухових вражень дозволяє тільки будувати більш-менш правдоподібні припущення, як це звучало в реальності. Скажімо, староєгипетські зображення співаків (заплющені очі, наморщений ніс, напружені м’язи рота й витягнутої шиї) дають підстави вважати їхній спів різко гугнявим.

З романтичним піанізмом справи інші. Тут усе, здавалося б, гранично ясно, відомо, але потребує постійного творчого доведення — у кожному виступі, у кожному концерті. Володимир Віардо довів: Шуберта й Мессіана потрібно грати саме так! Так, як грав він — повноваго й матеріально, колористично й вишукано, віртуозно й концептуально.

Вагомим доповненням програми стали «біси». Перший із них — лістівська транскрипція «Серенади» Шуберта — повністю вписався в романтичну програму концерту. Решта два могли б викликати невдоволення і навіть обурення пуристів від музики своєю невибагливістю й «сумнівністю походження». Йдеться про салонні п’єси для домашнього музикування в чотири руки — галопи кінця ХІХ — початку ХХ століття. Але вже з перших звуків цих чарівних мініатюр стало зрозуміло: те, що звучить, — аж ніяк не «музика нижчого гатунку». Це так само, як і Шуберт, Мессіан, Ліст, — один з найвагоміших пластів романтичної фортепіанної культури. На жаль, його зазвичай зневажливо ігнорують академічні виконавці, але від того він не стає менш значимим для музичного мистецтва позаминулого століття...

Романтичний піанізм постав в інтерпретації Володимира Віардо об’ємно і повно: хронологічно — від раннього до пізнього, ціннісно — від рафіновано-витонченого до демократично-побутового, виконавськи — продовжуючи й розвиваючи традиції російської фортепіанної школи. Такий результат може дати лише сольний виступ великого майстра.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво