Рими без слів

Поділитися
Щороку в голландському Роттердамі відбувається міжнародний поетичний фестиваль Poetry International. Позаторік мені пощастило бути його свідком у якості редактора українського домену однойменного поетичного порталу...

Щороку в голландському Роттердамі відбувається міжнародний поетичний фестиваль Poetry International. Позаторік мені пощастило бути його свідком у якості редактора українського домену однойменного поетичного порталу. Цього року фортуна у вигляді невидимих суддів (я так і не довідався, хто ж визначає склад учасників?) вирішила подарувати мені шанс виступити на 36-му фестивалі вже як учасникові. Одному з
39-ти поетів з усього світу і другому українському учасникові за всю історію фестивалю.

За 36 років свого існування фестиваль встиг обрости такою кількістю умовностей, що мимохіть ловиш себе на думці: голландці не менше від британців схильні до перебільшення традицій. Причому відбивається це не лише в незмінному форматі фестивалю, а й, здавалося б, у речах абсолютно дріб’язкових. Те саме урочисте прийняття в ресторані того самого готелю, та сама корабельна прогулянка на тому самому катері, ті самі зелені талончики на вино й пиво у фойє театру, ті самі столи з виставленими на ними книжками учасників мовами оригіналу, ті самі молоді актори в холі театру, зодягнені в костюми елизаветинської епохи, та сама заключна урочиста вечеря в тому самому китайському ресторані з тими самими стравами й офіціантами… Що ж до структури організації самого фестивалю, то й тут усе забезпечується за допомогою чіткого дотримання власних правил.

На самому початку, після загального колективного читання, мусить виступити знаний у світі поетичний метр із так званим «Апологією поезії». Цього разу почесну роль оборонця поезії було відведено шведському класикові Ларсу Ґустафсону, який у парадоксальний спосіб чомусь порівняв поетів із математиками, оголосивши наприкінці виступу глибоку філософську максиму: «Правда про світ — не кінцева зупинка, а процес». Так само обов’язковим є поетичний патрон фестивалю з числа поетів-класиків. У цій ролі виступив Федерико Ґарсія Лорка, якому було присвячено велику програму з читанням перекладів, міні-виставою й обов’язковим виконанням музики фламенко. Також на Poetry International щоразу робиться певний географічний акцент. Тому цього разу в Роттердамі висадився найбільший поетичний десант з Австралії та Нової Зеландії. Безперечним фаворитом була новозеландсько-самоанська поетка Туціата Авіа, вірші якої, написані англійсько-самоанським піджином і по-акторському виконані на сцені, викликали справжній фурор серед глядачів. Не обійшлося й без програмової сучасної класики від Джона Трантера, Вінцента О’Саллівана та Ноеля Роу.

Східноєвропейський поетичний блок було представлено, крім мене, румунами Константином Абалуцею та Матеєм Вішнєком, російськомовним поетом з Латвії Сергієм Тимофєєвим, литовським поетом Ґінтарасом Ґраяускасом і польським поетом Дареком Фоксом. На тлі поетів західноєвропейських, схильних останнім часом до втечі в безкінечні мовні ігри та нудну герметичність, східноєвропейська фракція запропонувала жорстку іронічність, сюрреалізм і поетизацію повсякденності. Нас також сильно відрізняє і сам підхід до поезії. Приміром, вірші голландця Пеера Вітенболса чи Ерика Менквельда — справжня гра в бісер, витискання з мови її максимальних ігрових та музичних можливостей, тоді як поезія Ґраяускаса чи Фокса — завжди на межі фолу, справжнє випробування на міцність усіх можливих бар’єрів — від суто фольмально-поетичних до моральних і релігійних.

А ще — слем, море слему. Для тих, хто не знає, слем — це щось середнє між поезією, репом і конкурсом мелодекламаторів із потужним соціальним струменем. На Заході слем перетворився на справжню пошесть. У межах роттердамського Poetry International відбувся Другий Слемпіонат світу. Найбільшого розвитку й найвишуканіших форм слем набув саме в англомовних країнах, тому зовсім невипадковими є перші місця для слемерів із Великої Британії та США.

Однак найзворушливішою частиною фестивалю була не просто поезія, а поезія глухоніма. Про її існування я довідався саме в Роттердамі. Глухонімі поети читають вірші глухонімою мовою оригіналу, їх перекладають вербальною мовою оригіналу, потім перекладають нідерландською і — врешті-решт — нідерландською глухонімою. Американський глухонімий поет Пітер Кук і його партнер Кенні Лернер читають поезію разом. Доти я ніколи не бачив, як літають слова, як людські рухи можуть мати рими, поетичний розмір і таку потужну експресію. Можливо, майбутнє саме за поезією без слів?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі