Рибчинський бачить у Гоголі «об’єднувача»

Бурхливі торжества й не менш бурхливі емоції з приводу 200-річчя з дня народження М.Гоголя не вщухають. Безпосереднім учасником цих ювілейних торжеств виявився наш знаменитий поет і драматург Юрій Рибчинський. Саме він став лауреатом Гоголівської премії за 2009 рік. Премія заснована Спілкою письменників України і журналом «Радуга», вручають її нашим сучасним авторам, які пишуть російською мовою.

Юрія Рибчинського вшанували премією за його чудові драматургічні твори («Белая ворона», «С днем рождения, Пиаф», «Псы»). Слід сказати, це не просто п’єси, а тексти, активно затребувані українським театром. Приміром, у театрі ім. І.Франка з великим успіхом іде його «Едіт Піаф. Життя в кредит». Уперше Гоголівську премію вручали торік. Її володарем тоді стала літератор із Києва Етері Басарія, яка написала повість «Неправильный треугольник». Цікаво, що в березні цього року Кабмін заснував іще одну літературно-творчу премію, яка носить ім’я Миколи Васильовича, — уже «за внесок у розвиток літератури». Цей внесок оцінюватиметься в 12,4 тис. гривень, а щасливчик стане відомий уже наприкінці року. Ювілейного гоголівського року, який ледь не розсварив багатьох шанувальників геніального письменника. Особливо у зв’язку із недавньою кінопрем’єрою «Тарас Бульба».

Юрій Рибчинський із цього приводу зазначає, що мистецтво — це «магічний кристал, варто його трохи повернути — і кут зору буде повністю змінений». Тому він і боявся виходу фільму «Тарас Бульба» — мовляв, майже 20 млн. доларів Росія просто так не виділила б на цю стрічку.

На думку літератора, сьогодні в Україні залишилася традиція радянських часів згадувати про якогось видатного діяча тільки в день його народження.

— Вважаю, увесь цей рік має бути присвячений Гоголю, — каже Ю.Рибчинський «ДТ». — Адже такими славними земляками треба пишатися. Гадаю, багато чого все-таки не було зроблено. Це стосується і театральних постановок. Так, знаю, на «Київнаукфільмі» зняли напівдокументальний фільм про Гоголя. Проте це зробили аматори, і їм треба пам’ятник поставити. Адже для своїх кишень можновладці знаходять гроші, а от для творчості… Вони не розуміють, що гроші, витрачені на справжнє мистецтво, повертаються сторицею.

Чимало суперечок було і з приводу того, розділяє чи все-таки об’єднує Гоголь два народи — російський і український? Наприклад, нещодавно режисер «Тараса Бульби» Володимир Бортко сказав: «Фільм «Тарас Бульба» покликаний об’єднати, а не посварити російський і український народи. Напередодні святкової дати точиться безліч суперечок, до якої культури належить Гоголь — російської чи української. У мене щодо цього своя думка: росіяни і українці єдині. Різниця між нами дорівнює нулю. Ми — один народ, хоча й розділені на дві країни».

Ю.Рибчинський також вважає, що Микола Васильович Гоголь — об’єднуюча ланка для українців і росіян. Та й не тільки для них, а для всіх, хто читає його твори — хоч японською мовою, хоч чеською, хоч англійською.

— Цілком можливо, що Гоголь когось дратує, а комусь і геть не подобається, але більшість людей він, звісно ж, об’єднує, — продовжує літератор. — Немає в нього навіть завдання такого — розділяти. Назвіть мені бодай один його «розділяючий» твір. Письменника взагалі потрібно оцінювати тільки за його творчістю, а не за тим, що він писав у своїх щоденниках, чи до якої церкви ходив. Що ж до перекладу Гоголя українською, то я толерантно ставлюся до цієї теми. Але переклад має повністю відповідати оригіналу, інакше дана робота буде неповноцінною. Хоч би які сентенції в тексті були — приємні нам чи не приємні. Ми ж хочемо пізнати письменника в комплексі.

До речі, результати опитування, проведеного компанією Research&Branding Group, свідчать, що більше половини українців (53,2%) раніше виступали проти перекладу творів Гоголя українською мовою з російської.

Юрію Євгеновичу цікаві всі твори Гоголя (навіть з погляду їх адаптації для театральної сцени). Але насамперед увесь його український цикл — «Вечори на хуторі біля Диканьки».