ПУБЛІЧНИЙ БУМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - Культура - dt.ua

ПУБЛІЧНИЙ БУМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Цього літа на диво рясно вродили літературні презентації. За один лише місяць — від середини червня до середини липня — їх відбулось аж п’ять...

Цього літа на диво рясно вродили літературні презентації. За один лише місяць — від середини червня до середини липня — їх відбулось аж п’ять. І самим цим фактом вони практично розбили стереотип того, що літо — пора жнив сільськогосподарських, і аж ніяк не літературних. Хоча, з другого боку, невідомо, чи існують дослідження зв’язку цьогорічного катастрофічного неврожаю та посухи із презентаційною плодючістю сучукрліту.

Загалом, з тих чи тих причин українські літератори переважно вважають, що презентуватися в Києві, з одного боку, престижно, а, з другого, нудно і нецікаво. Мовляв, публіка млява, зали напівпорожні, драйву немає. Тому презентація в Києві — це така собі сумна повинність, данина рейтингам і продажам. Своєю чергою, видавці, складається враження, ставляться до Києва, як до своєрідної чарівної палички: за будь-яку ціну засвітися в Києві — і всеукраїнські продажі у тебе в кишені.

Звісно, сьогодні вже впевнено можна говорити про існування в столиці розвиненої (за українськими масштабами) мережі книгарень, кав’ярень та інших презентаційних майданчиків. Їх знають і журналісти, і читачі. Вони мають власні системи інформування про майбутні літературні події. Проте — парадокс чи закономірність — чи не на кожній презентації (ще раз наголошу, що йдеться виключно про події в царині сучасної української літератури) збирається те саме коло «зацікавлених» осіб — переважно журналістів, критиків, друзів (здебільшого — в одній особі); видавці скаржаться на мізерні продажі під час презентацій і не надто відчутні зрушення після них; автори з почуттям виконаного обов’язку йдуть пити пиво.

То в чому ж проблема київських презентацій? Чи літературних презентацій узагалі? Чи видавця? письменника? читача? Чи літератури загалом? Для чого робиться літературна презентація та чого від неї варто чекати?

В ринковій системі, яку зараз намагаються опанувати українське книговидавництво й українська література, презентація нового видання (чи часопису) — крок, безперечно, комерційний. Чи принаймні мусить таким бути. Презентація інформує потенційного читача-покупця про появу нової книги, книжкової серії, часопису тощо і надає про це видання цікаву інформацію, здатну привернути увагу і виділити саме це видання з моря інших, що з’являються на ринку. Це повідомлення читач може отримати безпосередньо — прийшовши на презентацію, де сам автор з плоті й крові промовлятиме до нього, читатиме уривки зі своїх творів і роздаватиме автографи, підвищуючи символічну (а, може, з часом і номінальну) цінність книги. Або через мас-медії: телеінтерв’ю з тим-таки автором, рецензії, відгуки, скандали (за бажанням). Отже, мета презентації — це передовсім продаж і стимуляція продажу конкретного видання.

Очевидно, що це не єдино можливий спосіб виходу видання на люди. Скажімо, літературні вечори, популярні в колись «начитаній» країні, також цікава і, зрештою, значно інтимніша форма спілкування читача з автором. Але питання не в тім, а в доцільності: себто, і літературний вечір, і презентація, і будь-яка інша форма живого літературного спілкування мусять відповідати своєму призначенню і вкладеним у них коштам. Адже навіть якщо дуже сильно заплющити очі на фінансовий аспект літератури, він усе одно нікуди не зникне.

Знуджені від літератури

Отже, літній сезон у Києві відкрило львівське видавництво «Кальварія», бомбанувши нову книгу Тараса Прохаська «Лексикон таємних знань» і буквально за тиждень — нове 17-те число журналу «Четвер» укупі з цілою серією «Бібліотеки журналу “Четвер”». І хоч відбувалися вони в різних місцях, враження залишили цілком схоже — неймовірної нудьги.

Нудьги не у побутовому, а в якомусь екзистенційному сенсі. Нудились усі присутні — презентатори—винуватці «свята книги», гості фахові і випадкові. Тарас Прохасько — у принципі не шоумен, але дуже цікавий співрозмовник, який уміє причарувати публіку, — цілком очевидно був не в гуморі й виглядав дуже втомленим. Не втомленими, але абсолютно аморфними були Юрко Іздрик, головний редактор «Четверга», і Володимир Єшкілєв, який замість презентувати журнал читав собі книжечку. От вам і завдання з одним невідомим: зробити динамічну презентацію, коли навіть самому винуватцю (з тих чи тих причин) нецікаво.

Хоча ці презентації відбувалися у двох різних місцях — перша в «Цитрусі», а друга у «Букві» — вони зібрали практично однакове вузьке коло людей, обтяжених не так професійним обов’язком, як персональною симпатією до цих письменників. Може, це і стало причиною взаємної нудьги? Адже коли збираються давно і добре знайомі люди, це вже не презентація, а дружні посиденьки. Відповідно, якщо такі посиденьки перевести в офіційний формат — вони перетворяться в напружене очікування «пива», коли нарешті можна буде поговорити по-справжньому.

Все це цілком зрозуміло. Окрім, хіба, кількох моментів: чому видавець не подбав про поінформування ширших кіл потенційних читачів, чия присутність могла би додати драйва письменникам? Чому письменники не відчували своєї відповідальності за перебіг власної презентації (навіть якщо зала напівпорожня)? І, зрештою, чи усвідомлював хоч хтось із присутніх — видавець, письменник чи глядачі, — навіщо він тут і чого чекає? Чи й справді, лише відбуває якусь примарну повинність...

Спроба карнавалу

Презентація нової книги Олександра Ірванця «Очамимря» («Факт»), що відбулася буквально за кілька днів, видалася цілковитою протилежністю двом попереднім. Хоч і це дійство також чомусь назвалося презентацією, воно найбільше нагадувало спробу влаштувати маленький карнавал. Під захмареним небом, на сцені біля Арки (воно ж «ярмо») літали повітряні змії, Ірванець читав свої вірші, уривки з нової повісті і через кожні 10 хвилин закликав купити свою книгу чи інші книжки видавництва «Факт», розкладені «осьо на лавочці». До участі у святі закликали також і публіку, яка охоче піддавалась на провокації.

Народу зібралося — багацько, і не лише друзів і журналістів (бо їх, звісно, було найбільше), а і сторонньої публіки з числа відпочивальників. На цей вечір запрошували переважно телефоном, не було ані прес-релізів, ані повідомлень для преси (коротенький факс до редакції напередодні презентації не враховуємо). Особливої активності біля книжок на лавочці я, чесно кажучи, також не помітила. Тому не знаю, які висновки зробив для себе видавець, але цілком очевидно, що й письменник, і публіка отримали масу задоволення, перерваного сильною зливою, яка зупинила дійство хвилині на 30-й.

Безперечно, у своєму форматі вечір удався. Проте чи була це презентація? Чи метою було лише взаємне задоволення? Чи зростуть після цього продажі? І чи захоче видавець повторити цей нестандартний досвід? Питання на майбутнє.

Як книжка пише

Липень відкрився презентацію нового сайту центральноєвропейського літературного часопису «Потяг 76» (www.potyah76. org.ua) у Центрі Сучасного Мистецтва. Оскільки автори-ініціатори і виконавці проекту — Юрій Андрухович і Дмитро Потєхін — мали на меті надання інформації потенційним читачам про зміну формату часопису, про його адресу, концепцію, плани і сподівання, презентація відбулась у форматі прес-конференції.

Це, поза сумнівом, була одна з найпрофесійніших акцій за довгий час. Прес-конференція, організована у відомому місці, у зручний час, із чіткими й інформаційно-насиченими прес-релізами, зібрала більше 20-ти журналістів із найбільших столичних видань і три телевізійні камери. Говорили автори і спонсори, продемонстрували, як працює сайт, відповіли на запитання. Навіть присутні друзі-журналісти старанно записували щось у нотатники і ставили запитання, себто цього разу виконували свій професійний обов’язок.

Звісно, можна списати це на популярну фігуру Андруховича і на розкручений ЦСМ. А можна, навпаки, замислитись, чому ті, хто міг би сидіти собі під деревом і ловити ротом вишеньки, змінює робочий одяг на костюм тільки на час презентації.

Порвали три баяни

Завершував презентаційний місячник новий літературно-мистецький часопис «Молода Україна» під шеф-редакторством Олеся Донія. І завершував, правду кажучи, у спосіб геть не буденний. Це дійство найменше нагадувало презентацію (хоча пресі були розіслані повідомлення, які, щоправда, потрапляли під категорію не прес-реліза, а листівки), а радше скидалося на сільське весілля. Вхід до книгарні-кав’ярні «Бабуїн» був тільки за списками, а свято всередині, на заповітній території, очевидно почалося задовго до офіційно призначеної години.

Склад публіки дивовижним чином нагадував завсідників закритого більше року тому клубу «Остання Барикада», проте були тут і такі, дещо несподівані на «молодіжній» літературній презентації, постаті, як, приміром, Іван Драч чи Микола Княжицький. Шеф-редактор зі сцени обіцяв гучні презентації не лише першого, а й кожного наступного числа і довго припрошував Олеся Уляненка і гурт «Вій», які також значились у програмі вечора, підійти до мікрофонів. Але ті віддали перевагу пиву і шашликам.

Хоч як це дивно, але до цієї презентації, власне, навіть питань не виникає. Хіба що якось не зовсім зрозуміло — йшлося про стіннівку українських бойскаутів чи все-таки про регулярний літературний часопис?

Запитань назагал виявилося, як завжди, більше, ніж відповідей — добрий стимул не жалітися на відсутність ринку української літератури і жалюгідний стан книговидавництва, а експериментувати, ризикувати, робити певні нові кроки. А найбільше — спробувати зрозуміти, що ані мистецька природа літератури, ані млявий ринок, ані непідготовлена публіка не дають права на те, аби бути непрофесіоналом і списувати свої невдачі на обставини, а не на власні лінощі чи короткозорість. Цікаво, а наші аграрії це усвідомлюють?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво